Ухвала КАС ВС № 420/7616/20

УХВАЛА 25 жовтня 2021 року м. Київ справа № 420/7616/20 адміністративне провадження № К/9901/36420/21 Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення щодо судових витрат по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, в якому просила: - встановити відсутність компетенції (повноважень) в.о. начальника Управління Яковенка А.М. та членів комісії, створеної на підставі розпорядження на ознайомлення позивача з наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення»; - визнати наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» неправомірним; - поновити позивача на посаді заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених осіб та осіб, узятих під варту або призначити на посаду заступника начальника Управління з питань ресоціалізації і захисту прав засуджених; - стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2020 по день поновлення позивача на посаді; - визнати відмову Міністерства юстиції України у виплаті надбавки за науковий ступінь позивача протиправною та зобов`язати здійснити виплату з грудня 2019 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у задоволенні позову - відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1843/к від 26.05.2020 року «Про звільнення» ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 22.04.2020 року. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82 096,44 грн. Вказана сума зазначена без утримання податків та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Додатковою постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення щодо судових витрат задоволено частково. Стягнуто солідарно з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в сумі 20000 грн. (двадцять тисяч гривень). Не погоджуючись із таким судовим рішенням, 10 серпня 2021 року Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року касаційну скаргу повернуто скаржнику у зв`язку із відсутністю підстав касаційного оскарження. 03 жовтня 2021 року Міністерство юстиції України повторно подало касаційну скаргу на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити відповідні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу із зазначенням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року (К/9901/30044/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Верховний Суд в ухвалі від 13 вересня 2021 року (К/9901/30044/21) дослідивши вказані скаржником постанови Верховного Суду, а саме від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19, від 21.10.2019 року у справі № 923/567/17, від 27.03.2019 року у справі №204/627/18 та від 01.09.2020 року у справі № 640/6209/19 установив, що скаржник посилається на ухвалу Господарського суду Херсонської області у справі від 21.10.2019 року у справі № 923/567/17; постанову Дніпровського апеляційного суду від 27.03.2019 року у справі №204/627/18, а також не обгрунтував в касаційній скарзі подібності правовідносин. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на постанову Верховного Суду, необхідно указати конкретну норму права, яка застосована судом без урахування висновку Верховного Суду. У повторно поданій касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19, від 11.06.2018 року у справі № 923/567/17, та від 01.09.2020 року у справі № 640/6209/19. У тексті касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції статті 134 КАС України, натомість не зазначає пункт, частину, статті 134 КАС України, та не обгрунтовує у чому саме полягає помилка суду при застосуванні вказаної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому, як убачається із постанов Верховного Суду, прийнятих у справах № 911/2681/19, № 923/567/17, судом не застосовувалась стаття 134 КАС України, оскільки справи розглянуті у порядку господарського судочинства. Цитування певних речень з вищенаведених постанов Верховного Суду не є належним обгрунтуванням підстав касаційного оскарження, оскільки судом у кожній конкретній справі здійснювалась оцінка наданих доказів на предмет їх достовірності, необхідності, реальності та співмірності в контексті надання професійної правничої допомоги. Жодне з наведених скаржником цитувань не доводить та не свідчить про певне застосування норми права, а також невірне застосування цієї норми судом апеляційної інстанції в оскаржуваній додатковій постанові. Фактично заявлені скаржником як підстави касаційного оскарження доводи зводяться до бажання здійснити переоцінку Верховним Судом наданих позивачем доказів щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу, яким вже надана оцінка судом апеляційної інстанції. При цьому, у силу частини 2 статті 341 КАС України, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Крім того, посилаючись на співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, скаржник не враховує, що судом апеляційної інстанції застосовані критерії реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру та співмірності зі складністю справи та частково задоволено заяву ОСОБА_1 про винесення додаткової постанови. Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У решті зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди відповідача із оскаржуваною додатковою постановою суду апеляційної інстанції та посиланням на нормативно-правові акти, що свідчить про формальний підхід скаржника до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини 4 статті 328 КАС України. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обгрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). Також скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Враховуючи, що касаційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження суд не вирішує. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення щодо судових витрат по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська