Постанова 4811 № 443/1629/20

Справа № 443/1629/20 Головуючий у 1 інстанції: Сливка С.І. Провадження № 22-ц/811/1508/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря Івасюти М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2021 року по справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: В листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08.02.2021 року, просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.12.2011 року у розмірі 11013 грн. 01 коп. та судові витрати в розмірі 2102 грн. В обґрунтування поданого позову покликалося на те, що ОСОБА_1 21.12.2011 року отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Стверджували, що банк забезпечив відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідач належним чином не виконала зобов`язання за договором та не сплатила суму кредиту, внаслідок чого станом на 16.09.2020 року утворилася заборгованість у розмірі 11013,01 грн., з яких: 8150,09 грн. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 8150,09 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2862,92 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО №305299) до ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості відмовлено. Рішення суду оскаржило Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним і не обґрунтованим, суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи. Стверджує, що позивачем надана до суду копія анкети-заяви, з якої чітко вбачається відповідні дані, які необхідні для отримання картки, крім цього позичальник заповнила таку особисто та висловила згоду на укладення договору, зазначивши, що заява разом з пам`яткою клієнта, умовами та правилами становлять між нею та банком договір банківських послуг. Вважає, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір, в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України. Після отримання картки відповідачка здійснила дії щодо її активізації, користувалася нею та отримувала кредитні кошти. Також, позивач подав суду виписку по руху коштів, де чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також відображено факт зняття кредитних коштів через банкомат, щодо є неможливим без отримання кредитної картки. Крім цього, виписка має статус первинного документу. Таким чином, факт укладення договору є доведеним. Вважає, що суд всупереч матеріального та процесуального права, а також без належних доказів звільнив відповідача від обов`язку щодо сплати заборгованості за кредитним договором, не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувалася кредитними коштами. Покликається на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. Просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково виходячи із наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що в підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні будь-які умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та Тарифи розуміла відповідачка, ознайомилася та погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 21.12.2011 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили саме ці умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитом та неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.При вирішенні спору суд керувався позицією висловленою у постанові Велика Палата Верховного Суду від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Частиною 1 і 2 статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 21 грудня 2011 року підписала Анкету-заяву б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (а.с. 13), відповідно до умов якої остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У заяві зазначено особисті дані, контактний номер телефону, місце проживання та електронну пошту. ОСОБА_1 погодилася, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується її підписом у заяві. Таким чином, 21.12.2011 року між відповідачкою ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Зазначені обставини спростовують протилежні висновки суду першої інстанції та у відповідній частині стверджують підставність вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг в повному обсязі, надавши відповідачці ОСОБА_1 можливість розпоряджатися кредитними коштами. Обставини щодо використання кредитних коштів частково відображені у виписці за договором (а.с. 48-54). В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не належним чином виконувала свої обов`язки, відтак згідно долученого розрахунку заборгованості за договором № б/н від 21.12.2011 року станом на 16.09.2020 року має заборгованість 13 903,74 грн.з яких: 8150, 09 грн. заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 8150,09 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 2862,92 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідност.625 УК України; 2890, 73 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахованої комісії. Цим же розрахунком заборгованості підтверджується часткове погашення відповідачкою заборгованості за наданим кредитом, що свідчить про визнання останньою своїх зобов`язань, а також дійсне використання кредитних коштів. Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). В цьому контексті, колегія суддів виходить з того, що в матеріалах справи відсутні належні докази про досягнення згоди між сторонами щодо всіх умов кредитування, підтвердження ОСОБА_1 щодо ознайомлення із правилами надання та повернення кредиту або ідентифікації умов, які погоджені підписом відповідачки саме в тій редакції умов, на яких наполягає банк. У постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Як вже зазначалось, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач посилався на копію заяви, Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою». При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, з якими саме Тарифами та Умовами ознайомилася і погодилася відповідачка, підписуючи заяву від 21.12.2011 року, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, можливістю їх зміни в односторонньому порядку, зокрема в сторону підвищення. Тобто, покликання позивача на Тарифи та Умови, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку з порушенням умов договору. Таким чином, вимоги та доводи позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо необхідності та підставності стягнення з відповідачки заборгованості по відсотках не знайшли свого підтвердження, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги в цій частині та правильність відповідних висновків суду. Більше того, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Цим самим касаційний суд прийшов висновку про укладеність кредитного договору в силу вимог закону, та, як наслідок, врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, відтак Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. З наданого позивачем розрахунку вбачається наявність заборгованості за кредитом, яка слідуючи розрахунку заборгованості є заборгованістю за тілом кредиту та становить 8150,09 грн, це ті кошти, які були надані позивачем у розпорядження відповідачки та використані останньою без їх повернення, відтак висновки суду першої інстанції про відмову в стягненні такої суми не ґрунтуються на законі. Враховуючи наведене вище, колегії суддів приходить висновку про часткову підставність позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення з відповідачки заборгованості в розмірі 8150, 09 грн., відтак оскаржуване рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення таких вимог. Згідно із п.п. 1, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія суддів вирішує питання розподілу судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст.258,259,367,368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.ст.376,381,382,383 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 03 березня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.12.2011 року в сумі 8150, 09 (вісім тисяч сто п`ятдесят) гривень 9 коп. У задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судовий збір в сумі 1232,19 (тисяча двісті тридцять дві) грн. за подання позову та 1848, 28 (тисяча вісімсот сорок вісім) грн. за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 жовтня 2021 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.