Постанова 4802 № 162/1048/20

Справа № 162/1048/20 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В. Провадження № 22-ц/802/1059/21 Категорія: 61 Доповідач: Здрилюк О. І. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Здрилюк О.І., суддів - Бовчалюк З.А., Матвійчук Л.В., секретар судового засідання - Вакіна Д.О., з участю позивача - ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 , відповідачки - ОСОБА_3 , особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 , її представника - ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 13 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В : 17 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_9 , якому належав житловий будинок АДРЕСА_1 і який за життя 22.12.2003 склав нотаріально посвідчений заповіт, відповідно до якого усе своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, у тому числі цей житловий будинок, заповів йому - ОСОБА_1 .. Він прийняв спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем, хоча і був зареєстрований за місцем проживання у м. Луцьк, однак фактично проживав у АДРЕСА_1 , оскільки доглядав своїх батьків, які постійно хворіли і потребували стороннього догляду. Факт спільного проживання з батьком на момент його смерті підтверджується довідкою Любешівської селищної ради Зарудчівського старостинського округу від 27.12.2019, якою також стверджується, що спадщину після ОСОБА_9 прийняла його дружина ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не визначивши юридично своїх спадкових прав. Оскільки за життя батько не оформив свого права власності на будинок, йому відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане майно. Ураховуючи наведене, просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 13 травня 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про відмову в позові. Відзив на апеляційну скаргу учасники справи не подавали. У судовому засіданні особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_4 , її представник ОСОБА_5 та відповідачка ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили і просять залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Відповідач ОСОБА_7 залишив зал судових засідань. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи - відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, ці відповідачі подали письмові клопотання, у яких, зазначивши про причини неявки, просять розглядати справу за їх відсутності. Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до заповіту ОСОБА_9 , який все своє майно, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 , заповідав позивачу, однак згідно з ч.1 ст. 1241 ЦК України дружина померлого - ОСОБА_10 , незалежно від змісту заповіту, успадкувала за законом 1/4 частку цього майна, але позивач, згідно з довідкою Любешівської селищної ради Зарудчівського старостинського округу проживав з батьками на момент смерті кожного зокрема, то прийняв спадщину шляхом спільного проживання зі спадкодавцем - батьком ОСОБА_9 , як спадкоємець за заповітом, та з матір`ю ОСОБА_10 , як спадкоємець за законом. Жодних відомостей з приводу прийняття спадщини після смерті матері іншими спадкоємцями матеріали справи не містять, а відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнали позов, тому позовні вимоги є підставними. Проте, такі висновки суду зроблені передчасно при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (статті 4, 5 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК). Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. До спадкових відносин, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців як за законом, так і за заповітом, застосовуються норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини. У даному випадку застосуванню підлягають норми чинного Цивільного кодексу України. Із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просить визнати право власності на спадкове майно - житловий будинок саме після смерті свого батька ОСОБА_9 (а.с.2-3). Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.1 ст.1220 ЦК України). Згідно зі ст.ст.1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до ст.1233 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Як вбачається із матеріалів справи 22.12.2003 батько позивача склав заповіт, за змістом якого усе належне йому майно, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, призначену для його обслуговування, заповів ОСОБА_1 (а.с.8). На дату смерті ОСОБА_9 не оформив свого права власності на спірний житловий будинок. Із копії погосподарської книги за 2001-2005 роки вбачається, що у будинку проживали лише батьки позивача: батько - голова господарства, а мати - дружина голови господарства (а.с.159-160). Після смерті батька залишилася проживати лише мати позивача, яка фактично прийняла спадщину (а.с.161, 162). Отже, прийняття спадщини є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подання заяви до нотаріальної контори виражає свою незгоду прийняти спадщину. Із позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 , який і на дату смерті батька, і на даний час зареєстрований у м. Луцьк, просить визнати за ним право власності на спадкове майно - житловий будинок, як на встановлений факт прийняття ним спадщини після смерті батька і відповідно не ставить питання про встановлення судом такого факту, хоча спір щодо цього існує. Суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, встановлював факт прийняття позивачем спадщини без заявлення про це позовних вимог. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 , як дружина ОСОБА_9 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим на частину спадкового майна (а.с.164). Також їй 19.03.2015 видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку, призначену для будівництва і обслуговування спірного житлового будинку (а.с.165). Посилання представника позивача у судовому засіданні на закриття апеляційного провадження, оскільки жодні права ОСОБА_11 судовим рішенням не порушені - відхиляються апеляційним судом. За життя ОСОБА_10 , яка прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_9 , склала 20.03.2017 заповіт, за змістом якого усе належне їй майно, у тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій він розташований, заповіла ОСОБА_4 (а.с.119). ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_10 своєчасно подала заяву нотаріусу про прийняття спадщини (а.с.118, 120-122). Зазначені обставини стверджують про те, що заявлені вимоги позивачем про визнання права власності на житловий будинок, як на спадкове майно - зачіпають інтереси ОСОБА_4 , яка відповідачем до участі у розгляді цієї справи не була залучена, у зв`язку із чим у задоволенні позову необхідно відмовити. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення. Зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції не перешкоджає позивачу звернутися із таким позовом до належних відповідачів. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 задовольнити. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 13 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - суддя Судді