Постанова 4811 № 445/665/20

Справа № 445/665/20 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В.М. Провадження № 22-ц/811/1416/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., при секретарі Ждан К.О., без участі сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна»» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП,- В С Т А Н О В И В : Позивачка - ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна», в обґрунтування якого вказала наступне. 11 вересня 2015 року на автодорозі між с.Красне та с.Чемеринці у с.Бортків Золочівського району Львівської області на вул. Головній біля будинку №44 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля, марки «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , який скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 . В результаті наїзду ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які були небезпечними для життя в момент заподіяння і призвели до настання смерті ОСОБА_4 . Вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, марки «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 на дату дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна», поліс №АЕ2920318. Позивачка вказала, що на встановлення надгробного пам`ятника вона витратила - 25 630,00 грн. Крім цього, позивачці була спричинена моральна шкода, яку остання оцінила у розмірі 8268,00 грн. Посилаючись на таке, позивачка просить: стягнути з Страхової компанії «Універсальна» матеріальну шкоду у розмірі - 16536,00 грн.; моральну шкоду у розмірі 8268,00 грн., а також штрафні санкції. Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 витрати на спорудження надгробного пам`ятника у розмірі 16 536,00 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 8 268,00 грн.; пеню у розмірі 19 824,86 грн.; інфляційні втрати в розмірі 4040,73 грн.; 3% річних в розмірі 1843,00 грн. Стягнуто із Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. Стягнуто із Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Універсальна» в дохід держави судовий збір в розмірі 2 522 грн. 40 коп. Рішення суду в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_1 09 квітня 2021 року оскаржив відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна». Вважає рішення суду незаконним. Звертає увагу, що ОСОБА_5 в своєму листі визнала той факт, що винуватець ДТП відшкодував їй витрати на поховання в розмірі 20000 грн. Також звертає увагу, що ОСОБА_3 відшкодував матеріальну шкоду потерпілим особам у повному обсязі і ця обставина підтверджена вироком Золочівського районного суду Львівської області від 18.02.2016 року. Окрім цього, звертає увагу, що сума моральної шкоди, яка могла бути виплачена по даному ДТП виплачена ОСОБА_5 , в зв`язку з чим відсутні підстави для виплати такої шкоди позивачці. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. 06 жовтня 2021 року від ОСОБА_6 , представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Звертає увагу, що витрати на поховання і витрати на спорудження надгробного пам`ятника є різним видом витрат. Звертає увагу, що позивачці не було компенсовано витрати на спорудження надгробного пам`ятника. Також звертає увагу, що позивачка є особою, яка має право на відшкодування моральної шкоди. Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07 жовтня 2021 року, є дата складення повного судового рішення - 18 жовтня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що у зв`язку з смертю ОСОБА_4 , позивачці завдано моральну шкоду і в неї виникло право на її відшкодування, право на компенсацію витрат на спорудження надгробного пам`ятника, право на відшкодування пені, 3 відсотки річних і інфляційні у зв`язку з несвоєчасною виплатою страховиком страхового відшкодування. З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних підстав. Судом встановлено, що 22.12.1977 року зареєстрований шлюб між позивачкою по даній справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 11 вересня 2015 року на автодорозі між с.Красне та с.Чемеринці у с.Бортків Золочівського району Львівської області на вул. Головній біля будинку №44 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля, марки «ВАЗ-2103» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 , який скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4 . В результаті наїзду ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які були небезпечними для життя в момент заподіяння і призвели до настання смерті ОСОБА_4 . Вироком Золочівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки. На підставі ст.75 КК України обвинуваченого ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на 3 (три) роки на покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.05.2016 року вирок Золочівського районного суду Львівської області від 18 лютого 2016 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.12.2016 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12.05.2016 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом на 3 (три) роки. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Згідно ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно ст.8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до ч. 1 ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Як вбачається із наданого позивачкою полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія АЕ № 2920318, цивільна відповідальність водія транспортного засобу марки ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1 , на день дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_4 , була застрахована у ПрАТ "Страхова компанія «Універсальна". За такого, дорожньо-транспортна пригода, що сталася 11.09.2015 р. за участю застрахованого транспортного засобу марки ВАЗ 2103, номерний знак НОМЕР_1 , є страховим випадком. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2014 року. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно вказаного Закону є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу ( ст. ст. 3, 5 Закону). Згідно ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). За ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. При цьому у даній статті не встановлено межі відшкодування таких витрат. У ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно ст.23 цього Закону такою шкодою є шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Факт заподіяння смерті ОСОБА_4 внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яким керував ОСОБА_3 , підтверджується вказаним вище вироком Апеляційного суду Львівської області від 06.04.2017 року. Відповідно до ч.ч.2,5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Відтак, незалежно від вини фізичної особи, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно статті 1 Закону України "Про поховання та похоронну справу" поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб`єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об`єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності. Статтею 2 даного Закону визначено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Як передбачено пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV). Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Відповідно до пункту 27.4 статті 27 Закону у разі настання страхового випадку страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону Закон № 1961-IV для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Пунктом 35.2. зазначеної статті передбачено, що до заяви додається також певний перелік документів, що підтверджують право на отримання страхового відшкодування. Страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування (пункт 34.1 статті 34 Закону № 1961-IV). Із наявних у матеріалах справи Договору про надання послуг від 21 березня 2017 року, Рахунку-замовлення від 21 березня 2017 року, Товарного чеку від 21.03.2017 року, товарного чеку від 20.06.2017 року, вбачається, що позивачкою ОСОБА_2 сплачено за встановлення надмогильного пам`ятника - 25 630,00 грн. Звертаючись до суду з позовом позивачка просила відшкодувати витрати на спорудження надгробного пям`ятника в межах суми 16536 грн., передбаченою п.27.4 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з чим, суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення таких витрат з відповідача. Окрім цього, слід звернути увагу, що доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що ОСОБА_3 здійснив відшкодування позивачці понесені нею витрати на встановлення надмогильного пам`ячника, в зв`язку з чим відповідач звільнений від обов`язку відшкодування таких витрат позивачці по справі. Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 ст. 23 ЦК України). У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (з подальшими змінами та доповненнями) даються роз`яснення про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Так, позивачка обґрунтовує заподіяну їй моральну шкоду негативними переживаннями та душевними стражданнями, пов`язаними зі смертю її чоловіка. Колегія суддів погодуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що смертю близької людини - чоловіка, позивачці безперечно були заподіяні значні душевні страждання, тобто моральна шкода. Звертаючись до суду з позовом позивачка просила відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 8268 грн., яка не виходить за межі моральної шкоди, передбаченої п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з чим, суд прийшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення таких витрат з відповідача, в зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги про те, що оскільки максимальний розмір моральної шкоди був виплачений дочці позивачки і позивачка не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача є безпідставним, оскільки позивачу завдано моральну шкоду і вона відноситься до тих осіб які в праві вимагати від відповідача моральної шкоди згідно п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Випалата усієї суми моральної шкоди передбаченої п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може бути підставою для позбавлення права позивача на відшкодування моральної шкоди в розмірі визначеному законом, з врахуванням кількості які мають право на таке відшкодування. У пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Також, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика застосовується частина друга статті 625 ЦК України. Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачкою заявлено позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних за період, починаючи з 26.10.2017 р. по 17.04.2020 р. Із розрахунку, наданого Позивачкою, вбачається, що розмір пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України за порушення строків виконання грошового зобов`язання відповідача перед позивачкою ОСОБА_2 становить 19 824 грн. 86 коп., три відсотки річних складає 1843 грн. 00 коп., а інфляційні втрати - 4040 грн. 73 коп. Виходячи із наведених норм, а також наданих розрахунків, суд першої інстанції прийшов до вмотивованого висновку, що оскільки відповідачем не спростовано даних розрахунків та не наведено обґрунтованих підстав щодо невиплати позивачам страхового відшкодування у повному обсязі, наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, в зв"язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» слід залишити без задоволення, а рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» - залишити без задоволення. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 18 жовтня 2021 року Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк