Постанова 4823 № 731/540/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 18 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 731/540/20 Головуючий у першій інстанції - Савенко А. І. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1139/21 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді: Мамонової О.Є., суддів: Висоцької Н.В., Скрипки А.А., із секретарем: Шкарупою Ю.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Варвинська районна державна нотаріальна контора, Варвинська селищна об`єднана територіальна громада в особі Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області; розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2021 року (ухвалене о 15:56, повний текст постанови складено 28.05.2021) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту нікчемним, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права власності на земельну частку (пай), У С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому просила: 1) визнати нікчемним заповіт від 13.11.1996 ОСОБА_5 , яка померла в м. Чернігів 20.10.2000, посвідчений секретарем Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г; 2) визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003, видане після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Варвинської районної державної нотаріальної контори на земельну частку (пай) № 561 на ім`я ОСОБА_4 ; 3) визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну частку (пай) №561 із земель, що перебували у колективній власності КСП «Озеряни» Варвинського району Чернігівської області, розміром 4,87 га, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 . Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина, яка складалася із земельного паю, розташованого на землях колишнього КСП «Озеряни» Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області. Відповідно до вимог ст. 548, 549 ЦК України (в редакції 1963 року) позивачка спадщину прийняла як єдиний спадкоємець першої черги. Інші особи у визначений законодавством строк із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались. Однак, звернувшись 10.10.2019 до нотаріальної контори, позивачка дізналась, що в 2003 році Варвинською районною державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу після смерті її матері та видано на ім`я ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Позивачка вважає, що заповіт, нібито складений 13.11.1996 ОСОБА_5 та посвідчений секретарем Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, є фіктивним та повинен бути визнаний недійсним, оскільки з 21.07.1998 по 20.10.2000 ОСОБА_5 постійно проживала у м. Чернігові, жодні заповіти від імені останньої сільською радою не посвідчувались. З копії заповіту вбачається, що особою, яка власноруч підписувала заповіт, не було здійснено жодних записів про те, що складений заповіт відповідає її волевиявленню, а відсутність реєстрації заповіту в алфавітній книзі заповітів автоматично робить заповіт нікчемним та таким, що не породжує будь-яких правових наслідків. Крім того, у матеріалах спадкової справи відсутні будь-які документи, на підставі яких нотаріус міг відкрити спадкову справу через три роки після смерті спадкодавця. Рішенням Варвинського районного суду Чернігівсько області від 25.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним заповіт від 13.11.1996, складений ОСОБА_5 , яка померла в м. Чернігів 20.10.2000, посвідчений секретарем Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003, зареєстроване в реєстрі за № 453, видане після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Варвинської державної нотаріальної контори на земельну частку (пай) за № 561 на ім`я ОСОБА_4 . У задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай) № 561 із земель, що перебували у колективній власності КСП «Озеряни» Варвинського району Чернігівської області, розміром 4,87 га, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позову про визнання недійсним заповіту від 13.11.1996, складеного ОСОБА_5 , яка померла в м. Чернігів 20.10.2000, посвідченого секретарем Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г., та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003, зареєстрованого в реєстрі за № 453, виданого після смерті ОСОБА_5 державним нотаріусом Варвинської державної нотаріальної контори на земельну частку (пай) за № 561 на ім`я ОСОБА_4 , скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що визнаючи заповіт недійсним, суд першої інстанції фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачка просила визнати заповіт нікчемним, посилаючись на норми ЦК України 2003 року, які не можуть бути застосовані до даних правовідносин, а суд першої інстанції визнав спірний заповіт недійсним, посилаючись на вимоги ст. 48, 59, 545 ЦК УРСР. Заявниця зазначає, що сторона позивача у позові взагалі не навела ні доводів, ні підстав визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Указує, що наявність у неї на руках сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 068061, розміром 4,87 в умовних кадастрових гектарах, виданого 28.06.1996, свідчить про те, що відповідачка фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Наголошує, що позивачка ще в 2003 році була обізнана про оформлення відповідачкою спадщини на землю, однак районним судом не було враховано вимоги ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої загальний строк позовної давності встановлювався у три роки, тобто позивачка пропустила строк звернення до суду з оскаржуваними вимогами. Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника - адвоката Бабинця С.П., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну частку (пай) № 561 із земель, що перебували у колективній власності КСП «Озеряни» Варвинського району Чернігівської області, розміром 4,87 га, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними заповіту від 13.11.1996 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 13.11.1996, посвідченого секретарем виконкому Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г., суд першої інстанції, керуючись положеннями ст. 48, 59 та 545 ЦК УРСР, виходив з того, що вказаний заповіт не зареєстрований в алфавітній книзі заповітів та в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Озерянської сільської ради, а його копія у відповідному органі відсутня. Порушення у зв`язку із видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, зокрема позивачки як спадкоємиці за законом, суд першої інстанції визнав підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003 недійсним. З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства. Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки ОСОБА_5 (а.с. 7, 11-13). Згідно з довідками Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради № 12610 від 24.09.2018 та № 12105 від 18.10.2019 ОСОБА_5 з 21.07.1998 по 20.10.2000 (день смерті) була зареєстрована та проживала разом зі своєю дочкою ОСОБА_1 та членами її сім`ї за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14, 15). Згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Як роз`яснено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. З огляду на вищезазначене в даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР 1963 року. Відповідно до ст. 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. Згідно із ст. 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Згідно пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців. З урахуванням вищевказаних норм законодавства, зважаючи на довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради № 12610 від 24.09.2018 та № 12105 від 18.10.2019 про те, що померла мати позивачки ОСОБА_5 з 21.07.1998 по 20.10.2000 (день смерті) була зареєстрована та проживала разом зі своєю дочкою, ОСОБА_1 вважається такою, що після смерті матері фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, тобто прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом. Відповідно до інформаційної довідки Варвинської районної державної нотаріальної контори від 10.10.2019 № 546/02-31 позивачка ОСОБА_1 10.10.2019 звернулася до державної нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належала її матері ОСОБА_5 . Спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 заведена за № 47/2003 та знаходиться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Чернігівської області (видача свідоцтва про право на спадщину проведена 04.02.2003). У зв`язку з тим, що заяву про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 у встановлений законом строк - протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця, тобто з 20.10.2000 по 20.04.2000 ОСОБА_1 не подала, для вирішення питання про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини їй необхідно звернутися до суду (а.с. 16). Із матеріалів спадкової справи № 47/2003 вбачається, що 03.02.2003 ОСОБА_4 звернулася до Варвинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 (а.с. 62-68). Згідно з наявною копією заповіту від 13.11.1996, посвідченого секретарем виконкому Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г., реєстр. № 22, ОСОБА_5 все своє майно заповідала ОСОБА_4 (а.с. 21, 64 зворот). У матеріалах спадкової справи, крім заяви ОСОБА_4 та вказаного заповіту на її ім`я від 13.11.1996, наявні копія свідоцтва про смерть ОСОБА_5 серія НОМЕР_1 від 20.10.2000, копія сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 068061 на ім`я ОСОБА_5 , довідка Варвинського районного відділу земельних ресурсів Чернігівської області від 20.11.2002 № 1001 про грошову оцінку земельного паю, довідка виконкому Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області № 895, видана у листопаді 2002 року, про те, що ОСОБА_5 дійсно проживала в с. Озеряни Варвинського району Чернігівської області. 04.02.2003 відповідачці було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, що складається із земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Озеряни» Варвинського району Чернігівської області розміром 4,87 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, вартістю 48 028,16 грн, яка належить померлій на підставі сертифіката про право на земельну частку (пай) серія ЧН № 068061, виданого Варвинською районною державною адміністрацією 28.06.1998, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 561 (а.с. 22, 67). За наданою на адвокатський запит інформацією Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області від 27.12.2019 № 03-20/968 згідно копії Державного акту на право колективної власності на землю, виданого КСП «Озеряни» від 20.07.1995 № 54, відомості щодо власності на земельну ділянку ОСОБА_5 відсутні та записів щодо посвідчення підпису ОСОБА_5 у складеному неї заповіті у Озерянській сільській раді не виявлено (а.с. 17-19). Згідно з довідками Озерянського старостинського округу Варвинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області від 18.01.2021 № 11 та від 18.02.2021 № 35 в архівних справах старостинського округу (документи нотаріальних дій (заповіти) заповіту ОСОБА_5 , посвідченого 13.11.1996 Озерянською сільською радою, у справах нотаріальних дій (заповіти) за 1996 рік не виявлено. В алфавітній книзі заповітів та в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Озерянської сільської ради заповіт ОСОБА_5 не зареєстрований (а.с. 60, 104-105). З наданої копії журналу для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Озерянської селищної ради за 1995-1999 роки вбачається, що під номером 22 у книзі реєстрації наявний запис про посвідчення заповіту від 13.11.1996 іншої особи (а.с. 106-111). Частинами 2, 4 статті 1 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 38 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У п. 1 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, зокрема, посвідчують заповіти. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Відповідно до ст. 52 Закону України «Про нотаріат» усі нотаріальні дії, вчинені нотаріусами чи посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, реєструються в реєстрах нотаріальних дій. Форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчуваних документах встановлюються Міністерством юстиції України. Відповідно до п. 18, 19, 21 розділу ІІ «Загальні правила вчинення нотаріальних дій» Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 №22/5, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, нотаріальне посвідчення заповітів та доручень, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах здійснюються шляхом вчинення посвідчувальних написів на відповідних документах, які підписуються посадовою особою виконавчого комітету з прикладенням гербової печатки виконавчого комітету Ради народних депутатів (додатки NN 6 - 27). Всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій (додаток N 1). Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету. Запис нотаріальної дії в реєстрі провадиться посадовою особою виконавчого комітету чорнилом (або кульковою ручкою) і тільки після того, як посвідчувальний напис чи документ, що посвідчується чи засвідчується, підписаний. Запис олівцем і підчистки в реєстрі не допускаються, вільні місця повинні бути прокреслені, а зроблені виправлення застережені за підписом посадової особи виконавчого комітету. Примірники всіх нотаріально посвідчених заповітів чи доручень, повідомлень установ банку, підприємств і організацій з написом про накладення заборони відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна залишаються у справах виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів. На кожний вид зазначених угод або документів можуть бути заведені окремі наряди. Пунктами 26, 27, 33, 38 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти і доручення, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов`язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, заповіти (стаття 541 Цивільного кодексу). Заповіти і доручення, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються посадовій особі виконавчого комітету не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається у виконавчому комітеті Ради народних депутатів. Посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету. Заповіт повинен бути складений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його складення, підписаний особисто заповідачем (стаття 541 Цивільного кодексу). Заповіти, посвідчені посадовими особами виконавчих комітетів, записуються до алфавітної книги обліку заповітів (додаток N 4). Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків, є угодами. Угоди можуть бути односторонніми. Статтею 48 ЦК УРСР передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Згідно зі 59 ЦК УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», чинної на час виникнення спірних правовідносин, за правилами статті 48 ЦК УРСР угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов`язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45-47, 49-58 ЦК УРСР). Статтею 545 ЦК УРСР передбачено, що заповіт може бути визнаний недійсним. В такому разі спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах. Встановивши дійсні обставини справи, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки заповіт ОСОБА_5 від 13.11.1996, посвідчений секретарем виконкому Озерянської сільської ради Варвинського району Чернігівської області Демиденко Г.Г., не зареєстрований в алфавітній книзі заповітів та в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Озерянської сільської ради, а його копія у відповідному органі відсутня, то вказаний заповіт підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 48, 59 та 545 ЦК УРСР. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Так у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини». Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц. Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу. (постанова Верховного Суду від 20.01.2020 справа № 916/556/19). З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про те, що визнаючи заповіт недійсним, суд першої інстанції фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивачка просила визнати заповіт нікчемним, посилаючись на норми ЦК України 2003 року, які не можуть бути застосовані до даних правовідносин, а суд першої інстанції визнав спірний заповіт недійсним, посилаючись на вимоги ст. 48, 59, 545 ЦК УРСР, не заслуговують на увагу. Доводи відповідачки про те, що сторона позивача у позові взагалі не навела ні доводів, ні підстав визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, не є слушними, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, порушення у зв`язку із видачею оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, виданого на підставі недійсного заповіту, прав позивачки, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Твердження заявниці про те, що наявність у неї на руках сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧН № 068061, розміром 4,87 в умовних кадастрових гектарах, виданого 28.06.1996, свідчить про те, що вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, не мають правового значення для вирішення даного спору, зважаючи на наявність підстав для визнання недійсним заповіту, складеного на її ім`я. Не заслуговують на увагу посилання апеляційної скарги на те, що позивачка ще в 2003 році була обізнана про оформлення відповідачкою спадщини на землю, одна районним судом не було враховано вимоги ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, відповідно до якої загальний строк позовної давності встановлювався у три роки, тобто позивачка пропустила строк звернення до суду з оскаржуваними вимогами, з огляду на наступне. Так районним судом вірно враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.01.2020 у справі № 396//2046/18, відповідно до якого цивільним законодавством не передбачено обмеження строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право власності у встановленому законом порядку або звернутися до суду за захистом свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності у такому випадку відсутні. Крім того, жодних належних, допустимих та достовірних доказів обізнаності позивачки щодо обставин оформлення після смерті її матері спадщини відповідачкою, матеріали справи не містять. За вказаних обставин, висновок районного суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсними заповіту від 13.11.1996 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.02.2003 є вірним. Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 жовтня 2021 року. Головуюча О.Є.Мамонова Судді: Н.В.Висоцька А.А.Скрипка