Постанова 4855 № 620/1652/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1652/21 Суддя (судді) першої інстанції: Ткаченко О.Є. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 01.07.2015 по 21.05.2020; - зобов`язати виплатити матеріальну шкоду у розмірі 1204511 грн 60 коп. Позов мотивовано порушенням права власності на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованому ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року відмовлено у задоволенні позову. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26 березня 2020 року. Позивач у період роботи в органах прокуратури області не мав статусу прокурора місцевої прокуратури, атестацію не проходив, та відповідно на нього не поширювалося положення норм частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора місцевої прокуратури. Питання оплати праці таких прокурорів визначались частиною 1 статті 49 Закону №1697-VII, а розміри їх посадових окладів були встановлені постановою КМУ. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування фактичних обставин справи. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що судом не було враховано при вирішенні справи, що діями та рішенням Держави України було порушено право власності (правомірні очікування на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», не були реалізовані Державною Україною), чим завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційним. Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 10 березня 2011 року (остаточне 10/06/2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) наголошував, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань. Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/4249/16 від 17 квітня 2018 року, у справі №12-46гс18 від 10 квітня 2018 року. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтовані, просить в її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до статті 311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач в період з 05.07.1999 по 21.05.2020 працював на різних посадах в органах прокуратури Чернігівської області, що підтверджується копією трудової книжки. Наказом прокурора Чернігівської області від 21.05.2020 №128к позивача звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 21.05.2020. Згідно наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» прокуратуру Чернігівської області перейменовано у Чернігівську обласну прокуратуру. Позивач вважає протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)). Відповідно до частини 1 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік. Згідно з частиною 3 статті 81 Закону №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до частини 7 статті 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 9 статті 81 Закону №1697-VII). Частиною 1 статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі по тексту - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Відповідно до статті 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. <…>, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці. Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення <…> статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Судова колегія зазначає, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними. Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII прийнятий пізніше Закону №1697-VII, а тому у 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 у справі №817/548/16, від 31.01.2018 у справі №810/1304/16. Таким чином, позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, у розмірі встановленому законом. Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. Обласна прокуратура розпочала роботу з 11.09.2020, а позивача було звільнено 21.05.2020 з посади та органів прокуратури. Позивач у період роботи в органах прокуратури області не мав статусу прокурора місцевої прокуратури, атестацію не проходив, та відповідно на нього не поширювалося положення норм частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора місцевої прокуратури, відповідно питання оплати праці таких прокурорів визначались частиною 1 статті 49 Закону №1697-VII, а розміри їх посадових окладів були встановлені постановою КМУ. В той же час, колегія суддів не знаходить підстав для прийняття до уваги посилань позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, оскільки такі судові рішення не є релевантними спірним правовідносинам. При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Повне судове рішення складено 20.10.2021 року. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Колегія суддів:О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель