Постанова 4851 № 440/2552/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 р.Справа № 440/2552/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної прокуратурої на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 (суддя: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст рішення складено 24.05.2021) по справі № 440/2552/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратурої про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд стягнути з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 10.09.2020 по 03.01.2021 у розмірі 94374,98 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №440/2667/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідачем фактично виконане лише 30.12.2020, однак позивачу не виплачений середній заробіток за час невиконання рішення суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 по справі № 440/2552/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської обласної прокуратури про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 91985,74 грн. (дев`яносто одна тисяча дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень сімдесят чотири копійки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 по справі № 440/2552/21 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що у спірних відносинах відсутнє порушення Полтавською обласною прокуратурою вимог статті 236 КЗпП України, оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №440/2667/20 скасоване постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020, копію якої відповідач отримав лише 01.03.2021. Крім того, зазначив, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді, таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Вказує, що судом першої інстанції невірно обраховано кількість робочих днів за час затримки виконання рішення суду. Зазначив, що до оплати підлягають 89586,50 грн. (75 робочих днів (вересень 2020 року 13 днів, жовтень 2020 року 21 день, листопад 2020 року -21 день та грудень 2020 року 20 днів)*1194,62). Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури України у періоди з 07.09.1987 по 15.05.1995 та з 15.04.2003 по 30.04.2020 на різних посадах; остання займана посада з 19.12.2019 - прокурор відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області. Наказом прокурора Полтавської області від 29.04.2020 №288к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області на підставі 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30.04.2020. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №440/2667/20, окрім іншого, визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Полтавської області від 29.04.2020 №288-к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 30.04.2020; стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108762,42 грн; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 30.04.2020 та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 24489,71 грн - допущено до негайного виконання (а.с. 13-37). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/2667/20 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 у справі №440/2667/20 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до прокуратури Полтавської області, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Судом, окрім іншого, визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Полтавської області від 29.04.2020 №288-к про звільнення ОСОБА_2 з посади прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області; поновлено ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 04.05.2020; стягнуто з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 106321,18 грн.; рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 04.05.2020 та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 24489,71 грн. - допущено до негайного виконання (а.с. 38-54). У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Полтавської обласної прокуратури із заявою, у якій просила на виконання рішення суду у справі №440/2667/20 поновити її на роботі (а.с. 69). Листом від 30.10.2020 вих.№11-1429вих-20 позивача повідомлено про неможливість її поновлення на роботі з 30.04.2020 (а.с. 70). 30.12.2020 в.о. керівника Полтавської обласної прокуратури виданий наказ №1185к, яким ОСОБА_2 поновлено на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 30.04.2020 (а.с. 9). Посилаючись на несвоєчасність виконання судових рішень про поновлення ОСОБА_2 на посаді, позивач звернулась до суду з цим позовом. Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання відповідної компенсації за період з 10.09.2020 по 29.12.2020. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Частинами 1, 2 і 7 статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено. що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. За статтею статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України унормовано, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз вимог частини третьої статті 371 КАС України та положень частини сьомої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Як убачається із висновків Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі уважається виконаним із дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Так, матеріалами справи підтверджено, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі № 440/2667/20 в частині поновлення позивача на посаді виконана відповідачем 30.12.2020 шляхом прийняття наказу № 1185к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області з 30.04.2020. За таких обставин, ураховуючи, що постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 по справі № 440/2667/20 в частині поновлення позивача на посаді в період з 10.09.2020 по 30.12.2020 не було виконано, колегія суддів дійшла висновку, що позивач відповідно до статті 236 КЗпП має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за вказаний період. Посилання відповідача на обставини скасування рішення Полтавського окружного адміністративного суду 09.09.2020 у справі №440/2667/20 постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у вказаній справі, колегія суддів відхиляє, оскільки рішення суду першої інстанції в частині поновлення позивача на посаді мало бути виконане негайно після його проголошення. Разом з тим, колегія суддів враховує, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/2667/20 ОСОБА_1 також поновлено на посаді прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Полтавської області та судове рішення в цій частині допущено до негайного виконання. Колегія суддів також зауважує, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату ухвалення судом рішення про поновлення на роботі не є предметом даного спору, а тому зміна судом апеляційної інстанції дати, з якої ОСОБА_1 поновлено на роботі, не впливає на вирішення цього спору по суті. Так, згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці", порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 5 Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з довідкою Полтавської обласної прокуратури від 09.04.2021 вих.№21-352вих21, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на дату звільнення становила 1194,62 грн. (а.с. 66). Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді, за період з 10.09.2020 по 29.12.2020 становить 91985,74 грн (77 робочих днів (вересень 2020 року - 15; жовтень 2020 року 21; листопад 2020 року 21; грудень 2020 року -20) х 1194,62 грн). Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді у розмірі 91985,74 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 по справі № 440/2552/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 19.10.2021 року