Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/5302/20

Справа № 346/5302/20 Провадження № 22-ц/4808/1383/21 Головуючий у 1 інстанції П`ятковський В. І. Суддя-доповідач Пнівчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ 18 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Бойчука І.В., Томин О.О. з участю секретаря Капущак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 липня 2021 року, в складі судді П`ятковського В.І., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг, звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та підписав заяву № б/н від 24.02.2011 року, якою підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифів Банку», які викладені на сайті, складає договір. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. ОСОБА_1 дав свою згоду на встановлення ліміту та його зміну, яка встановлюється за рішенням та ініціативою Банку, а власники карткових рахунків зобов"язані слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню Овердрафту, згідно п.2.1.1.5.7 Договору. Умови та правила надання банківських послуг опубліковано публічно невизначеному колу осіб на офіційному сайті позивача. Позичальник погодився на укладення договору приєднання у визначеній формі та спосіб підписання. Банк надав відповідачу набір засобів доступу до карткового рахунку та пристроїв самообслуговування. Однак відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, іншими витратами відповідно до умов договору, таким чином не виконавши зобов`язання, у відповідача станом на 14.10.2020 року утворилась заборгованість в сумі 44653,55 гривень, що складається з: 26085,23 грн заборгованість за тілом кредиту, 7254,03 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, 11 314,29 грн нарахована пеня. З урахуванням зменшених позовних вимог, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Договором №Б/Н від 24.02.2011 р. в розмірі 33 339,26 грн. (26 085,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 26 085,23 грн -заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7 254,03 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, а також понесені судові витрати. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повному обсязі. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення вимог процесуального законодавства. Апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що відповідачем сплачено заборгованість за тілом кредиту, оскільки особливістю укладеного кредитного договору є те, що відповідачу була видана кредитна картка «Універсальна» з поновлюваною кредитною лінією, тобто, це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Із Виписки по рахунку вбачається, що відповідач отримував кредитні кошти, потім частково їх погашав, потім знову ними користувався в межах кредитного ліміту, а тому висновок суду про сплату відповідачем боргу за тілом є помилковим. Крім того, встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Також вважає, що суд, не маючи обґрунтованих доказів щодо вимог позивача, замість посилань на факти в обґрунтування оскаржуваного рішення послався на судову практику Верховного Суду, яка не є і не може бути доказовою базою по справі. У даній справі Договір у встановленому законом порядку не оспорювався відповідачем і не визнавався недійсним, як і не оспорювалось укладення чи не укладення Кредитного договору, що свідчить про згоду з усіма умовами Кредитного договору, а відтак у суду були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог. Правом на подачу відзиву ОСОБА_1 не скористався. Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України. не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 24.02.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено договір № б/н, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно умов якого відповідачу видається кредитна карта, встановлюється кредитний ліміт за платіжною карткою та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Як вбачається з наданої позивачем довідки 28 березня 2017 року відповідач отримав кредитну картку № НОМЕР_1 терміном дії до 04/18, 20 лютого 2018 року отримав картку № НОМЕР_2 терміном дії до 09/21, та 27 лютого 2018 року - картку № НОМЕР_3 терміном дії до 02/22. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк»» старт карткового рахунку відбувся 28 березня 2017 року з кредитним лімітом 0,00 грн, 16 березня 2018 року кредитний ліміт збільшено до 14,000 грн, 20 червня 2018 року відбулась зміна кредитного ліміту в сторону збільшення до 24,000 грн, 20 серпня 2018 року кредитний ліміт було зменшено до 0,00 грн. З наданої позивачем виписки за договором б/н ОСОБА_1 , станом на 16 жовтня 2020 року встановлено, що відповідач активно користувався наданими йому банком кредитними картками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , знімав кошти, здійснював покупки та частково погашав заборгованість. Згідно з наданим банком розрахунком, з врахуванням зменшення позовних вимог, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором становить 33339,26 грн, з яких: 26085,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту; в тому числі заборгованість за простроченим тілом кредиту - 26085,23 грн.; 7254,03 грн. - заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість за договором у відповідача не доведена, оскільки сума внесених на погашення коштів перевищує суму встановленого кредитного ліміту. Однак, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У Анкеті-заяві позичальника від 24.02.2011 року процентна ставка не зазначена (а.с. 11). Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого Розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.02.2011 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів банку, як невід`ємну частину спірного договору. Разом з тим, ні Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», ні Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача (а.с. 12, 13-37). Матеріали справи не містять і підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою Кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`являв. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17. Розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд першої інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості по процентах. Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості за тілом кредиту, вважаючи сплачені відповідачем кошти такими, що сплачені на погашення тіла кредиту, оскільки відсутні докази, які б свідчили про обґрунтованість зарахування таких сум за заявою сторони саме на погашення тіла кредиту, чи на наявність таких узгоджених сторонами умов укладеного кредитного договору. Також суд не врахував, що зарахування зустрічних вимог згідно частини другої статті 601 ЦК України може здійснюватися лише за заявою однієї із сторін, а не за ініціативою суду. Крім того, з Виписки по рахунку вбачається, що відповідач після внесення коштів на погашення заборгованості, знову ними користувався, що спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з нього тіла кредиту. Також слід зазначити, що укладений між сторонами кредитний договір від 24.02.2011 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В силу пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача АТ КБ «Приват Банк» підлягає частковому задоволенню, рішення Коломийського міськрайонного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за фактично отриманим тілом кредиту у вигляді встановлено кредитного ліміту (24000 грн) у розмірі 18781, 08 грн (розрахунок суми заборгованості за кредитом а.с. 7) та про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 7 254,03 грн за безпідставністю позовних вимог в цій частині. Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановлено, що термін дії кредитної картки отриманої відповідачем 27.02.2018 року до 02/22, а оскільки кінцевий строк виконання кредитного зобов`язання відповідає строку дії картки, то підстави для стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання відсутні. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду даної справи АТ КБ «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 2102, 00 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 3 153 грн, позовні вимоги та апеляційна скарга банку задоволені частково на загальну суму 18781,08 грн, що становить 42 % від суми заявлених вимог. Отже, з урахуванням вимог ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 2207, 10 грн. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду від 13 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту у сумі 18781 (вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят одну) гривні 08 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_4 , адреса АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2207 (дві тисячі двісті сім ) гривень 10 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 жовтня 2021 року. Головуюча О.В. Пнівчук Судді: І.В. Бойчук О.О. Томин