Постанова 4813 № 522/19957/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/6186/21 Номер справи місцевого суду: 522/19957/16-ц Головуючий у першій інстанції Науменко А.В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.10.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П., за участю секретаря - Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування ПРА ОМР, Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Позивач ОСОБА_1 26 жовтня 2016 року звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 . У первинному варіанті позову, в обґрунтування вимог позивач відзначила, що з 25 вересня 2012 року по 2 жовтня 2015 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який був розірваний рішенням Приморського районного суду м. Одеси 2 жовтня 2015 року. Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . Нотаріально посвідченою заявою від 10 вересня 2015 року позивач погодилася з тим, щоб їх син залишився мешкати разом з батьком ОСОБА_2 . Цією заявою позивач взяла на себе зобов`язання передати ОСОБА_2 на утримання сина 2000 дол. США, у місячний термін після підписання даної заяви. Позивач також зазначила, що згідно зворотньої нотаріально посвідченої заяви від 21 вересня 2015 року, ОСОБА_2 зобов`язувався не перешкоджати позивачу у подальшому спілкуванні та вихованні сина та підтвердив отримання від позивача грошових коштів у розмірі 1800 доларів США на утримання сина. В той час позивач зазначає, що незважаючи на виконання нею всіх взятих на себе зобов`язань, ОСОБА_2 , починаючи з серпня 2016 року став перешкоджати їй в побаченнях з сином. Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 не має та ніколи не мав самостійного заробітку та не може забезпечити дитині належні умови утримання малолітньої дитини, оскільки квартира, де він мешкає разом із сином за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає санітарним нормам та дитина почала постійно хворіти. В подальшому, 17.07.2017 року, позивач звернулася до суду із уточненою позовною заявою, в якій не змінюючи своїх вимог, зазначила про те, що відповідач погрожував їй та її дітям, тиснув на позивача, щодо оформлення нотаріальної заяви, має нестійку психіку, та послалася на те, що вважає наявні в матеріалах справи висновки органів опіки та піклування з приводу вирішення питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина з батьком є упередженими та такими, що складені з порушенням норм законодавства. 12.04.2017 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом с батьком за адресою: АДРЕСА_2 . В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що з 2015 року на підставі нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 10 вересня 2015 року, він разом із сином почав мешкати за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що квартира має дві кімнати, одна з яких повністю обладнана як дитяча та має належні санітарні умови, що підтверджується актами обстеження житла, також вказує, що має присадибне господарство біля будинку, де вирощує продукцію для власного споживання, господарство розташоване на березі річки Дунай, на подвір`ї обладнано дитячий майданчик з літнім басейном, альтанка, зазначає, що офіційно працевлаштований, дитина постійно перебуває на свіжому повітрі, забезпечена всім необхідним для повноцінного розвитку, перебуває в лікарні м. Вилкове на обліку, відвідує дитячий садок. ОСОБА_2 зазначив також, що веде правильний образ життя, не вживає алкогольних напоїв, вказував, що ОСОБА_1 після виникнення спору неодноразово вдавалася до насильницького відібрання у нього дитини у м. Вилкове, постійно чинить провокації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування ПРА ОМР, Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини було відмовлено в повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_2 . Короткий зміст вимог апеляційної скарги 10 січня 2021 року ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року, відповідно до якої апелянт просить рішення суду першої інстанції - скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , за місцем її проживання: АДРЕСА_1 та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Апелянт посилається на наступні порушення, допущені судом першої інстанції під час розгляду справи: -формалізм під час розгляду справи, оскільки судом не було визначено належну третю особу для участі у справі, не залучено її, не зазначено про це в оскаржуваному рішенні; -докази надані опікунською радою Виконкому Вилківської міської ради не є належними та допустимими, оскільки одержані з порушенням порядку; -надання переваги одним свідченням свідків та невзяття до уваги інших; -вважаючи, що батьки досягли згоди щодо визначення місця проживання дитини, шляхом підписання ОСОБА_1 відповідної нотаріальної заяви суд помилково дійшов висновку, що вона підписана добровільно; -не з`ясовано важливі для вирішення цієї справи обставини (конкретні умови виховання, а не тільки матеріальне забезпечення дитини; вік дитини, особливості її розвитку; характер взаємостосунків батьків або фактичних вихователів; відношення дитини до батьків; позитивний або негативний вплив батьків на розвиток дитини); -не надано належної оцінки висновкам експертизи; -докази щодо заборгованості зі сплати аліментів судом першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права; -висновки суду щодо нормальних умов проживання в квартирі батька є необґрунтованими; -докази, якими спростовуються висновки суду в оскаржуваному рішенні щодо ненадання позивачкою доказів перешкоджання ОСОБА_2 їй у спілкуванні та вихованні сина наявні в матеріалах справи; 09 червня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому посилаючись на те, що доводи апелянта на те, що судом було залучено до участі у справі як третю особу Вилківську міську раду за клопотанням відповідача з метою намагань останнього легалізувати дії та документи, оформлені посадовими особами Вилківської міської ради, дії яких були незаконними, не є обґрунтованими, адже не підтверджуються жодними належними доказами, в тому числі дії посадових осіб Вилківської міської ради (як органу опіки та (піклування) не визнавалися незаконними чи протиправними у встановленому законом порядку. Не є обгрунтованими твердження апелянта, що суд в своєму рішенні не надав оцінки висновку Кілійської РДА від 02.02.2017 року щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, адже судом була надана належна оцінка такому висновку та було зазначено, що лист Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації від 04.10.2018 року № 03.01.-15/6 (т.с. 3, а.с. 73-79) не є документом, що спростовує факти, викладені у Висновку Кілійської районної державної адміністрації від 02.02.2017 року № 20/211. При цьому, судом було правильно прийнято до уваги, що з дослiджених протоколів № 15 та № 17 засідань Опікунської ради Вилківської міської рад Одеської області та (т.с. 2, а.с. 206-212) вбачається, що позивач ОСОБА_1 самостійно звернулася із заявою до Вилківської міської надання висновку про встановлення місця проживання дитини, позивача ОСОБА_1 було повідомлено про час та місце проведення засідання та про можливість особистої участі на засіданні опікунської ради та щодо подання нею документів та доказів в обгрунтування своєi позицii вiдносно проживання дитини з нею, чим позивач ОСОБА_1 не скористалася. Не є також обґрунтованими твердження апелянта щодо того, що ОСОБА_1 складала нотаріальну заяву від 10.09.2015 року про надання згоди на проживання дитини з батьком під впливом погроз їй та її дітям від першого шлюбу з боку ОСОБА_2 , адже доказів на підтвердження вказаних обставини ОСОБА_1 не було надано до суду, а отже у суду були підстави вважати написання такої заяви позивачем добровільно без будь-якого впливу. Не є обґрунтованими посилання апелянта на те, що суд при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини не врахував конкретні умови виховання дитини, характер взаємостосунків батьків, відношення дитини до батьків, негативний та позитивний вплив батьків на розвиток дитини, адже навпаки судом було враховано, що дитина ОСОБА_3 тривалий час проживає разом із батьком у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області, багато перебуває на свіжому повітрі та на річці, так як батько має присадибне господарство, у м. Вилкове відвідував дошкільний навчальний заклад, де виникли дружні стосунки, наразі ходить до школи, відвідує спортивний заклад, згідно характеристики Вилківського 33CO № 1 від 18.12.2019 року зарекомендував себе як вихований старанний учень, фізично добре розвинений, має стійкі соціальні зв`язки, має прихильність до проживання разом із батьком. Між тим, судом також було враховано, що зміна умов проживання дитини та визначення місця проживання дитини з матір`ю в квартирі у м. Одесі, де фактично проживають позивач ОСОБА_1 та її доньки від першого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто всі особи жіночої статі кардинально змінить звичний образ життя хлопця, та вплине на подальший його розвиток дитини, яка фактично з 1,5 років проживає самостійно з батьком та вже має усталений, відповідаючий її інтересам спосіб життя, та коло спілкування серед одноліток. Щодо посилання апелянта на те, що судом не був врахований висновок судово-психологічної експертизи, відповідач наголошує, що судом в повному обсязі була надана оцінка висновку експертів, зокрема, їх поясненням у судовому засіданнi, бiльш того, експертиза проводилася не в експертній установі, а саме у судовому засіданні за участю суду, тому суд мав змогу оцінити ставлення експертів до сторiн, та, зокрема, ставлення дитини до кожного із батьків. Не є також обґрунтованим посилання апелянта на те, що суд допустився процесуальних порушень та не вирішив клопотань позивача та відповідача й їх представників про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, які потім враховував при винесенні рішення, адже суд в судовому засіданні 12.10.2020 року повністю задовольнив клопотання як позивача так і відповідача й їх представників та долучив додаткові докази до матеріалів справи й додатково їх дослідив. Не є обґрунтованими посилання апелянта не те, що судом помилково враховано при ухваленні рішення листи-повідомлення Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУ НП в Одеській області починаючи з 05.12.2016 року № 44/2/жко, так як вони були вiдповiдями на заяви ОСОБА_2 , жодних притягнень позивача до адміністративної відповідальності обмежувальних приписів не видавалося тощо. Однак, судом вірно здійснено посилання на лист в.о. начальника Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУ НП в Одеській області від 05.12.2016 року Noи 44/2/ЖЕО 4672 щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП - т.с. 1, а.с. 176), листа Кілійського ВП Ізмаїльского ВП ГУ НП в Одеській області від 10.05.2018 проведення року (т.с. 3, а.с. 32) та від 05.12.2018 року № 44/2/10067, актів оцінки рівня безпеки дитини, складених спеціалістами та депутатами при Вилківській міській раді та лікарями від та від 10.08.2018 року (т.с. 3, а.с. 33-41) та від 23.12.2018 року, так як всі ці докази є належними відповідними та підтверджують факти конфліктної поведінки ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 та в тому числі у відношенні з дитиною, під час її приїзду до дитини у місто Вилкове. Мiж тим, з деяких листів вбачається, що позивача не було притягнуто до адміністративної відповідальності, так як остання не з`явилася до відповідного відділення поліції після її виклику. Крім того, відповідач звертає увагу суду, що навіть після ухвалення рішення, позивач вдавалася до конфліктних ситуацій при побаченні із дитиною, що, зокрема підтверджується, рапортом старшого інспектора - чергового СРППМ 2 Відділення поліції № 1 (м. Кілія), Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області від 05.05.2021 року ОСОБА_6 щодо прийняття заяви від ОСОБА_2 по відношенню до психологічного насильства до дитини, поясненнями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вiд 05.05.2021 року, поясненнями ОСОБА_7 від 07.05.2021 року, вчителя початкових класів Вилківської ЗЗСО I-III ступенів № 1, де вчиться малолітній ОСОБА_3 та її доповідної директору від 05.05.2021 року, а також протоколом бесіди з відповідачем та малолiтнiм сином від 05.05.2021 року. Також спростовуються твердження апелянта щодо неналежних умов у квартирі відповідача наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі листом в.о. голови Кілійської районної державної адміністрації Дамаскіна М.Д. (т.с.1, а.с. 85-86), актом обстеження житлово-побутових умов Вилківської міської ради Одеської області від 28.11.2016 року, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання (т.с. 1, а.с. 148), актом Вилківської міської ради Одеської області від травня 2017 року (т.с. 1, а.с. 230), актом Вилківської міської ради Одеської області від 13.02.2018 року (т.с. 2, а.с. 50). Крім того, судом вiрно було зазначено, що з витребуваноi за ухвалою суду копії медичної картки стаціонарного хворого № 159/11974 Багатопрофільного медичного центру ОНМУ вбачається, що дитина ОСОБА_3 потрапив до Багатопрофільного медичного центру ОНМУ 05.11.2015 року у супроводі мати ОСОБА_1 , яка 07.11.2015 року в 12 годині 00 хвилин залишила лікарню, коли стан дитини погіршився, та з 08.11.2015 року по 11.11.2015 року з дитиною до моменту виписки знаходився батько ОСОБА_2 (аркуш 13 медичної картки стаціонарного хворого № 4159/11974). Між тим, перебування батька з дитиною з 08.11.2015 року по 11.11.2015 року у лікарні та відсутність матері у цей період разом із дитиною підтверджуються й показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Також судом було правильно враховано обставини щодо можливого створення небезпеки для життя та здоров`я дитини ОСОБА_3 в разі визначення місця проживання разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 , оскільки одним із співвласників квартири АДРЕСА_3 є колишній чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_12 , який згiдно довідки характеристики УІМ Приморського РВ від 24.09.2012 року характеризується з негативної сторони, схильний до агресії та насилля в сім`ї, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (насилля в сім`ї) та ст. 173, 198 КУпАП (т.с. 2, а.с. 158), згідно листа прокуратури міста Одеси від 22.10.2012 року № 9607Bx12, відділом кримінальної міліції у справах дітей винесено захисний припис на адресу ОСОБА_13 строком на 90 днів (т.с. 1, а.с. 178), згідно відповіді Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 20.09.2012 року ОСОБА_12 було винесено офіційне попередження про недопущення насильства у сім`ї (т.с. 2, а.с. 218), рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.01.2013 року по справі № 1524/2-1036/12 позбавлений батьківських прав по відношенню до неповнолітніх дітей, в тому числі у зв`язку із насильством над дітьми. Крім того, такі обставини не змінилися й на даний час, оскільки ОСОБА_12 наразі також розшукується УСБУ в Одеській області, що підтверджується відповіддю ГУ НП в Одеській області від 24.05.2021 року № 2/Б-14/аз на адвокатський запит. Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 20.03.2019 року у справі № 363/3907/16-ц про доцільність визначення місця проживання дитини разом із матір`ю попри бажання дитини проживати з батьком, не мають значення для вирішення даної справи, оскільки у справі № 363/3907/16-ц судами було встановлено, що батько самовільно змінив місце проживання дитини, позбавивши таким чином на тривалий час спілкування мати з дитиною. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.03.2021 року провадження по цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування ПРА ОМР, Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2021 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. 15 червня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії відповіді ВП №1 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області від 04.06.2021 року №65.1/18/аз-вих та відповіді ВП №1 Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області від 03.06.2021 року 65.1/ПСО-2059. 16 червня 2021 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи. 17 червня 2021 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від представника Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява про розгляд вказаної цивільної справи за відсутності представника третьої особи. Протокольною ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року було вирішено заслухати у судовому засіданні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 23 липня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшла заява про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме: копії акту обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 комісією Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області від 02.07.2021 року, протоколів бесіди комісії з ОСОБА_2 від 02.07.2021 року та дисків із відеозаписом умов проживання. У судовому засіданні 16.08.2021 року ОСОБА_1 до суду було подано клопотання про надання строку з метою укладення мирової угоди. Так, у судовому засіданні 16.08.2021 року було заслухано думку малолітнього ОСОБА_3 стосовно визначення його місця проживання у присутності класного керівника - ОСОБА_7 , психолога - ОСОБА_14 та представника органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради та оголошено перерву з метою надання сторонам строку для підготовки проекту мирової угоди. 08 жовтня 2021 року на електронну адресу Одеського апеляційного суду від представника органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи. У судовому засіданні ОСОБА_1 було надано проект мирової угоди. ОСОБА_2 на запитання головуючого щодо проекту мирової угоди пояснив, що згоден лише з пунктом першим мирової угоди щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_15 разом з батьком, щодо інших пунктів пояснив, що вони стосуються інтересів третіх осіб, зобов`язань на майбутнє та виходять за межі означеного спору, а отже такий проект мирової угоди не може бути затверджено судом. На запитання головуючого сторони пояснили, що не дійшли згоди щодо укладення мирової угоди. ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_2 та його представник заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що сторони з 25 вересня 2012 року по 2 жовтня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу в сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син, ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу малолітній син постійно проживає разом з батьком ОСОБА_2 . Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 10 вересня 2015 року, остання погодилася з тим, що малолітній син сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 залишається мешкати разом із батьком ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 зобов`язується передати ОСОБА_2 у місячний термін грошову суму у розмірі 2000 доларів США на утримання їх сина. Також згідно нотаріально посвідченої заяви від 25 вересня 2015 року, ОСОБА_2 зобов`язувався не перешкоджати ОСОБА_1 у подальшому спілкуванні та вихованні сина та підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1800 доларів США на утримання сина. Згідно нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 , останній погодився не перешкоджати в праві побачення ОСОБА_1 зі спільним сином та брати участь у подальшому спілкуванні та вихованні дитини. Зазначено, про те що не має будь-яких майнових претензій до ОСОБА_1 з приводу майна, про яке зазначено у цій заяві. Також вбачається, що на момент підписання даної заяви ОСОБА_2 підтвердив, що отримав від ОСОБА_1 1800 дол. США, які зобов`язався витратити на утримання спільного сина. Зазначив, що у разі виконання всіх своїх обов`язків ОСОБА_1 , які викладені у її нотаріально посвідченій заяві, - не бути мати фінансових та майнових претензій. Таким чином, мати дитини ОСОБА_1 в добровільному порядку, так як її волевиявлення та дієздатність перевірялося нотаріусом, погодилася з тим, що дитина залишається проживати із батьком ОСОБА_2 . Суд визнає, що у 2015 році батьки ОСОБА_3 добровільно вирішили питання щодо місця проживання сина, наряду з одночасним вирішенням майнових питань між собою. Судом першої та апеляційної інстанцій враховано, що таке ж ставлення до зазначених домовленостей згідно заяв, було висловлене позивачем у первинному позові від 26 жовтня 2016 року у якому вона фактично вказала на порушення її права на спілкування з сином, а не щодо його місця проживання з батьком. Зміна позиції позивача в уточненому позові, де мова вже йшла про оформлення вказаної заяви під примусом відповідача, відбувалася під час очевидного поглиблення конфлікту між батьками та сприймається судом як намагання позивача змінити ставлення до відповідача у стороннього спостерігача. Висновком Кілійської районної державної адміністрації від 02.02.2017 року № 20/211 було визначено про доцільність проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_2 (т.с.1. а.с. 87-89). В обґрунтування свого висновку, Кілійська районна державна адміністрація посилається на те, що батько дитини ОСОБА_2 належним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо дитини та постійно покращує її розвиток, квартира, де мешкає батько з сином відповідає санітарним та побутовим умовам, має окрему дитячу кімнату, ОСОБА_2 працює та має дохід з присадибного господарства, характеризується як турботливий батько. Листом в.о. голови Кілійської районної державної адміністрації Дамаскіна М.Д. (т.с.1, а.с. 85-86), актом обстеження житлово-побутових умов Вилківської міської ради Одеської області від 28.11.2016 року, актом обстеження матеріально-побутових умов проживання (т.с. 1, а.с. 148), актом Вилківської міської ради Одеської області від травня 2017 року (т.с. 1, а.с. 230), актом Вилківської міської ради Одеської області від 13.02.2018 року (т.с. 2, а.с. 50) та актом умов проживання Вилківської міської ради Одеської області від 02.07.2021 року (Том V, а.с. 150), відеозаписами умов проживання підтверджуються належні умови проживання дитини у квартирі батька за адресою: АДРЕСА_2 З матеріалів справи вбачається, що при складанні висновку органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації використовувався висновок Вилківської міської ради від 09.12.2016 року № 1914/02-20 про доцільність проживання дитини з батьком, що був складений неуповноваженими на те особами з посиланням на лист Служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації від 04.10.2018 року № 03.01.-15/96 (т.с. 3, а.с. 73-79). З досліджених протоколів № 15 та № 17 засідань Опікунської ради Вилківської міської ради Одеської області та (т.с. 2, а.с. 206-212) вбачається, що позивач ОСОБА_1 самостійно звернулася із заявою до Вилківської міської ради щодо надання висновку про встановлення місця проживання дитини, позивача ОСОБА_1 було повідомлено про час та місце проведення засідання та про можливість особистої участі на засіданні опікунської ради та щодо подання нею документів та доказів в обґрунтування своєї позиції відносно проживання дитини з нею, чим позивач ОСОБА_1 не скористалася. Згідно висновку комісії з питань захисту прав дітей при Виконавчому комітеті Вилківської міської ради Одеської області від 21.05.2018 року № 851/02-20, враховуючи питання безпеки життя та здоров`я дитини, було визначено про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком та батькам було рекомендовано укласти договір про сумісне виховання та утримання дитини з встановленим графіком зустрічей батьків з сином, також ОСОБА_2 неодноразово пропонував ОСОБА_1 в добровільному порядку вирішити питання про сумісне виховання та утримання дитини у судовому засіданні в суді першої інстанції. Натомість, судом встановлено, що в матеріалах справи наявні факти на підтвердження конфліктної поведінки ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 та в тому числі у відношенні з дитиною, під час її приїзду до дитини у місто Вилкове, зокрема (лист в.о. начальника Кілійського ВП Ізмаїльського ВП ГУ НП в Одеській області від 05.12.2016 року №и 44/2/ЖЕО 4672 щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП - т.с. 1, а.с. 176), листа Кілійського ВП Ізмаїльского ВП ГУ НП в Одеській області від 10.05.2018 року (т.с. 3, а.с. 32) та від 05.12.2018 року № 44/2/10067, актів проведення оцінки рівня безпеки дитини, складених відповідними спеціалістами та депутатами при Вилківській міській раді та лікарями від та від 10.08.2018 року (т.с. 3, а.с. 33-41) та від 23.12.2018 року, доповідна вчителя початкових класів (класного керівника ОСОБА_3 )- ОСОБА_7 складена на ім`я Директора Вилківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів №1 Іванової П.І. від 05.05.2021 року (Том V, а.с. 108). Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29.10.2018 року було призначено по справі комплексну амбулаторну судово-психіатричну експертизу, на вирішенн яякої судом були поставлені наступні питання: У відношенні батьків дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : Які індивідуально-психологічні особливості кожного із батьків? Чи є з психологічної точки зору у батьків обставини, що можуть перешкоджати їх спілкуванню із дитиною - ОСОБА_2 ? У відношенні дитини ОСОБА_3 : Який рівень, структура психічного, у тому числі інтелектуального, розвитку дитини? Чи виявляє дитина ознаки відставання у психічному розвитку? Якщо так, то чи потребує в спеціальному вихованні, навчанні та ін.? Яке дійсне відношення дитини до батька та матері? Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 , особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та переживання благополуччя їх дитини - ОСОБА_3 .? Виходячи з психологічного дослідження дитини, хто з близьких дитини ймовірно позитивно або негативно впливає на її розвиток та виховання, а також на особисту прихильність дитини? Чи є ознаки, що дозволяють припустити вплив одного з батьків на формування негативної думки про іншого батька у дитини? Якщо є, то в чому вони виражаються? З урахуванням сформованих відносин дитини, як вплине на психічному розвитку її проживання з матір`ю, її проживання з батьком? Чи є у дитини схильність до фантазування або ознаки підвищеної сугестивності, які могли б, під впливом значущих та авторитетних для дитини людей, обумовити її міжособистісні відносини? 30.07.2019 року на адресу суду надійшли висновки судово-психіатричних експертів № 240 від 14.06.2019 року, № 241 від 14.06.2019 року, № 242 від 14.06.2019 року відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Згідно висновку судово-психіатричних експертів № 241, за станом свого психічного здоров`я ОСОБА_2 не має перешкод у вихованні дитини ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 будь-яких ознак хронічного психічного розладу, ознак зловживання алкоголем або наркотичними речовинами не має, за своїм психічним станом не має перешкод виконувати батьківські обов`язки у повному обсязі. У вказаному висновку зазначено, що психологічний аналіз індивідуальної діагностики членів сім`ї, ситуаційної діагностики сімейних відносин, експертної діагностики відносин дитини з батьком та дитини з матір`ю, експертної діагностики психологічних відносин батьків між собою дозволяє зробити висновок про формування у дитини так званого синдрому відчуження матері, відчужуючий батько може контролювати дитину та маніпулювати ним, примусова відсутність одного з батьків, що відчужується (матері) може мати руйнівні наслідки та залишати довгочасне почуття вини та втрати, тому формування синдрому відчуження у дитини є тією важливою обставиною, що перешкоджає постійному спілкуванню та проживанню його з батьком ОСОБА_2 . Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції експерти на запитання представника відповідача ОСОБА_2 з приводу того, чому експерти вважають, що в батька ОСОБА_2 багато негативних рис характеру, прослідковується негативна поведінка у відношенні до сина, чому експерти вважають, що батько маніпулює дитиною та взаємовідносинами дитини з матір`ю, а також вчиняє дії щодо віддалення дитини від матері та братів та сестер, та у ОСОБА_2 мається негативне відношення до ОСОБА_1 , зазначили, що їх висновки ґрунтуються на їх багатому досвіду на посадах судових експертів та такі висновки були здійснені тощо із пояснень позивача ОСОБА_1 та свідка зі сторони позивача, яка є приятелькою останньої, при цьому не зазначали, якого саме свідка мали на увазі. Також експерти у судовому засіданні пояснили, що їх висновки про погане відношення ОСОБА_2 до дитини та маніпулювання дитиною будується на тому, що вони бачили взаємовідносини батька з дитиною, без приведення конфліктних прикладів. Судом першої інстанції встановлено, що твердження відповідача ОСОБА_2 та його представника про упереджене ставлення експертів до ОСОБА_2 дійсно проявилось, зокрема і у різності питань експертів до батьків та в тільки лояльних питаннях до позивача. Також, що експерти встановили риси характеру ОСОБА_2 , та ставили йому провокаційні питання, що не відбувалося при опитуванні Позивача. Отже, виходячи із аналізу висновків експертів та їх показів у судовому засіданні в суді першої інстанції, прослідковується певне неприязне відношення експертів до особи ОСОБА_2 , що й вплинуло на їх висновки про доцільність визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, тому судом першої інстанції надано критичну оцінку висновкам експертизи. З огляду на те, що експертиза проводилася не в експертній установі, а саме у судовому засіданні за участю суду, тому суд мав змогу оцінити ставлення експертів до сторiн, та, зокрема, ставлення дитини до кожного із батьків колегія суддів погоджується із визначеною судом першої інстанції оцінкою висновків судової експертизи.

Мотивувальна частина застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За правилами, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнячии позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що дитина ОСОБА_3 тривалий час проживає разом із батьком у м. Вилкове Ізмаїльського району Одеської області, багато перебуває на свіжому повітрі та на річці, так як батько має присадибне господарство. У м. Вилкове відвідував дошкільний навчальний заклад, де виникли дружні стосунки, наразі ходить до школи, відвідує спортивний заклад. Згідно характеристики Вилківського ЗЗСО № 1 від 18.12.2019 року зарекомендував себе як вихований старанний учень, фізично добре розвинений, має стійкі соціальні зв`язки. При цьому, зміна умов проживання дитини та визначення місця проживання дитини з матір`ю в квартирі у м. Одесі, де фактично проживають позивач ОСОБА_1 та її доньки від першого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тобто всі особи жіночої статі кардинально змінить звичний образ життя хлопця, та вплине на подальший його розвиток дитини, яка фактично з 1,5 років проживає самостійно з батьком та вже має усталений, відповідаючий її інтересам спосіб життя, та коло спілкування серед одноліток. Судом також враховано обставини щодо можливого створення небезпеки для життя та здоров`я дитини ОСОБА_3 в разі визначення місця проживання разом із матір`ю ОСОБА_1 за місцем її проживання: АДРЕСА_1 , оскільки одним із співвласників квартири АДРЕСА_3 є колишній чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_12 , який згідно довідки характеристики УІМ Приморського РВ від 24.09.2012 року характеризується з негативної сторони, схильний до агресії та насилля в сім`ї, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП (насилля в сім`ї) та ст. 173, 198 КУпАП (т.с. 2, а.с. 158), згідно листа прокуратури міста Одеси від 22.10.2012 року № 9607вх12, відділом кримінальної міліції у справах дітей винесено захисний припис на адресу ОСОБА_12 строком на 90 днів (т.с. 1, а.с. 178), згідно відповіді Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 20.09.2012 року ОСОБА_12 було винесено офіційне попередження про недопущення насильства в сім`ї (т.с. 2, а.с. 218), рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 28.01.2013 року по справі № 1524/2-1036/12 позбавлений батьківських прав по відношенню до неповнолітніх дітей, в тому числі у зв`язку із насильством над дітьми. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України). Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 161 ч.1 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Колегія суддів звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб. Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. У постанові зазначено, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Під час розгляду справи, колегією суддів було заслухано думку малолітнього - ОСОБА_3 , за участю класного керівника - ОСОБА_7 та психолога- ОСОБА_14 пояснення якого зводилось до того, що дитині добре жити з батьком. Мати з дитиною спілкується рідко, не телефонує, не вітає зі святами. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи надані сторонами у справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що безперервне проживання дитини з батьком в цьому випадку забезпечує його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Усі зібрані у справі докази, з урахуванням висновку органу опіки та піклування, вказують на те, що проживання дитини з батьком найкраще забезпечить інтереси цієї дитини. Отже, виходячи з наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, відсутність заперечень батька щодо проживання дитини разом з ним, думки малолітнього ОСОБА_3 , судова колегія приходить до висновку, що встановлення місяця проживання дитини з батьком є обґрунтованим та таким, що відповідає нормам закону. На підставі вказаного у справі, що переглядається, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення враховані інтереси дитини, з урахуванням встановлених судами обставинами справи. Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «М. С. проти України» (рішення від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу статті 6 Декларації прав дитини, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Аналогічного висновку дійшов Верхоний суд за результатами розгляду справи №404/3499/17, постанова від 21.07.2021 року. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. Колегія суддів налогошує, що визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Апеляційний суд дійшов висновку, що скасування судового рішення про визначення місця проживання дитини з батьком, з яким ОСОБА_3 проживає тривалий період часу, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, а тому не відповідає його інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері. Твердження заявника, що судами не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам про її перевагу порівняно з ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини є безпідставним, оскільки порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій з урахуванням інших доказів, наявних в матеріалах справи. При цьому, є неспроможними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про начебто підписання нею нотаріальної заяви від 10.09.2015 року під психологічним впливом та тиском, а також погроз з боку ОСОБА_2 , оскільки доказів на підтвердження вказаної обставини ОСОБА_1 не було надано. Посилання ОСОБА_1 на перешкоджання ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, як судом першої, так і апеляційної інстанції Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю, суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням насамперед інтересів дитини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо суті вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини, оскільки зводяться виключно до незгоди з висновком суду про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Апеляційна скарга не місить достатнього обґрунтування, яке б вказало на порушення судом норм процесуального права при проведенні дослідження доказів, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши спір, який виник між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , відсутні. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2020 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування ПРА ОМР, Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації, Служби у справах дітей Одеської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Органу опіки та піклування Кілійської районної державної адміністрації про визначення місця проживання дитини- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 18 жовтня 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе