Постанова Одеський апеляційний суд № 522/23265/23-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5927/24 Справа № 522/23265/23-Е Головуючий у першій інстанції Суворова О.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.09.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 522/23265/23-Е Номер провадження: 22-ц/813/5927/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання Губара Д.В., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , - треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору 1) Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, 2) ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком, за апеляційною скаргою адвоката Мухамеджанова Олега Салаватовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Суворової О.В. о 15 годині 16 хвилині 01 травня 2024 року, повний текст рішення складений 06 травня 2024 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , за його місцем проживання. ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 6.08.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції за актовим записом №1731. За час перебування у шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Оскільки шлюбні стосунки між позивачем та відповідачкою не склалися з ряду підстав, які унеможливили подальше проживання сторін однією сім`єю, подружжям було прийнято спільне рішення про розлучення. 11.07.2017 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (справа №522/8189/17). Після розлучення спільний син сторін деякий час проживав разом із матір`ю, проте протягом останнього року дитина постійно проживає разом із батьком. Між сторонами є ряд суперечностей щодо місця проживання дитини, у зв`язку із чим ОСОБА_1 був вимушений звернутись до Приморського районного суду м. Одеси із даною позовною заявою (а. с. 1 6). Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 року відмовлено у задоволені вищевказаного позову ОСОБА_1 .. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не зміг чітко пояснити суду мету свого звернення до суду, та саме якими діями відповідачки порушені його права, враховуючи , що відповідачка фактично визнала його вимоги та не заперечує проти проживання дитини з батьком. Суд не погодився з висновком органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, оскільки дитина хоч тимчасово і проживає разом із батьком, однак в силу свого віку (вісім повних років), роз`єднання їх у такому віці може негативно вплинути на його психологічний стан. Судом першої інстанції було враховано, що на території України діє воєнний стан, тому перебування малолітньої дитини разом із матір`ю за кордоном на даний час є більш безпечним, ніж перебування разом із батьком на території України (а. с. 122 - 123). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Мухаменджанов О.С., діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.05.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує, зокрема на те, що звертаючись до суду із вказаним позовом, останній посилався на те, що дитина зареєстрована за адресою матері, яка не проживає на території України, а поза межами території України. Мати не здійснює заходи щодо виховання дитини та забезпечення її освітою. Суд першої інстанції не з`ясував обставини щодо військового обліку позивача та безпідставно поставив під сумнів його добросовісність та доброчесність, що суттєво вплинуло на ухвалене судове рішення. Судом першої інстанції не було враховано всіх обставин справи, та останній дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову (а. с. 132 140). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Мухамеджанова Олега Салатовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 травня 2024 року (а. с. 148 148 зворотна сторона). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.06.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 155). У судовому засіданні адвокат Мухамеджанов Олег Салатович, діючий від імені ОСОБА_1 , підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Мухамеджанова Олега Салатовича, діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Дитина - ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у батьків - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний актовий запис №8977, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 17). Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 11.07.2017 року (справа №522/8189/17-ц) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а. с. 20). Позивач є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 15). Відповідно до довідки вих.№1 від 08.01.2024 року ФОП « ОСОБА_1 » за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 року задекларував підприємницький дохід у розмірі - 1 350 000 грн. (а. с. 73). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.11.2023 року у власності ОСОБА_1 перебуває трикімнатна квартира, загальною площею - 118,6 кв. м., за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом711пр-105-2219 та витягом № 34298425 від 29.05.2012 про державну реєстрацію прав на підставі договору дарування від 16.05.2012 року (а. с. 11 - 14, 18 -19, 29 - 31). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в початковій школі Парус, що підтверджується довідкою ТОВ ПОЧАТКОВА ШКОЛА ПАРУС №31 від 28.11.2023 року, договором з батьками та ТОВ ПОЧАТКОВА ШКОЛА ПАРУС на 2023 - 2024 навчальний рік, квитанцією до прибуткового касового ордера №15 від 28.11.2023 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатив за навчання дитини за період з 01.12.2023 року по 01.03.2024 року суму у розмірі - 32 400 грн. (а. с. 22 - 28). Відповідно до характеристики учня 1-А класу початкової школи «ПАРУС», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний здобувач освіти. Програмований матеріал засвоїв на високому рівні. Батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина, приводить та забирає учня зі школи, цікавиться його навчанням та поведінкою, відвідує класні та загальношкільні батьківські збори (а. с. 72). ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в психіатра та нарколога також не перебував, що підтверджується довідкою з КНП «Одеського обласного медичного центру психічного здоров`я» ООР від 30.11.2023 року №0689 та Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (а. с. 16, 74). Відповідно до висновку Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, від 17.04.2024 орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. При цьому, органом опіки та піклування зазначено, що ОСОБА_2 в телефонній розмові повідомила спеціалісту Служби у справах дітей Одеської міської ради про те, що на даний час вона проживає в Швейцарії зі своєю новою родиною, тому вона не заперечує проти визначення місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_3 з батьком (а. с. 97 - 100). Відповідно до посвідчення військовозобов`язаного НОМЕР_2 , ОСОБА_1 13.07.2022 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно ст. 37 п. п. 3 п. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (а. с. 143). Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії від 13.07.2022 року №123 ОСОБА_1 непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а. с. 144). Між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання дитини. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позову. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини). Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини. Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Відповідно до висновку Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, від 17.04.2024 орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .. При цьому, органом опіки та піклування зазначено, що ОСОБА_2 в телефонній розмові повідомила спеціалісту Служби у справах дітей Одеської міської ради про те, що на даний час вона проживає в Швейцарії зі своєю новою родиною, тому вона не заперечує проти визначення місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_3 з батьком (а. с. 97 - 100). Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року). Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»). Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції. Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17). При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку. Судом встановлено, що батько належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, позитивно характеризується, не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечений та створив належні умови для виховання та розвитку дитини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19), на які заявник посилався у поданій касаційній скарзі, вказано, що визначальне значення при вирішенні спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини. Велика Палата Верховного Суду Верховного Суду у справі № 402/428/16-ц відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. Крім того, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Під час розгляду справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. Вказані висновки містять у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 року у справі № 334/1815/22. Колегія суддів вважає, що на цьому етапі розвитку дитини залишення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком не порушить його права, а навпаки сприятиме забезпеченню його інтересів, адже за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв`язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Матеріали справи не містять доказів, а судом не встановлено, що батько дитини неналежно виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з батьком, у звичному для нього середовищі. Посилання суду першої інстанції на те, що на території України діє воєнний стан, тому перебування малолітньої дитини разом із матір`ю за кордом на даний час є більш безпечним, ніж перебування разом із батьком на території України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що матір дитини виявила бажання щодо перебування дитини разом з нею за межами території України. Дитина на даний час проживає разом з батьком в Україні. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, апеляційний суд прийнявши до уваги вік, психологічний стан та особливості фізичного розвитку дитини, висновок органу опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, врахувавши норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, дотримавшись балансу між інтересами дитини, правами та обов`язками батьків, дійшов висновку про задоволення позову та визначення місця проживання малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме з батьком, оскільки за обставин даної справи немає підстав змінювати усталене місце проживання дитини, яке склалось разом з батьком, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Мухамеджанова Олега Салаватовича, діючого від імені ОСОБА_1 , є доведеними, а тому вона підлягає задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення позову за вищевказаного обґрунтування. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України). Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Мухамеджанова Олега Салаватовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 травня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком задовольнити. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації - АДРЕСА_1 ) за місцем його проживання. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 02 жовтня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе