Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/10649/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10649/21 пров. № А/857/17840/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі за їх позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування постанов, суддя у І інстанції Брильовський Р.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 02 серпня 2021 року, ВСТАНОВИВ : 30 червня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулися до адміністративного суду із позовом, у якому просили: - дослідити в судовому засіданні матеріали виконавчих проваджень ВП № 64309458 і ВП № 64309357 та встановити, що висновок державного виконавця, який наведений у постановах від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчих проваджень про те, що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі ГУ ДГК) виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 380/1366/20 до відкриття виконавчих проваджень не відповідає наявним у матеріалах цих виконавчих проваджень доказам. Встановити фактичні дати надіслання державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень від 28 січня 2021 боржнику і дати отримання державним виконавцем листів/повідомлень від боржника про виконання рішення суду; - дослідити мотивувальну частину постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20 і визнати, що вказаним судом було встановлено, що заява позивачів щодо невиконання відповідачем рішення суду не підлягала розгляду за процедурою судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, а за правилами статті 383 цього Кодексу. Отже ця заява не була задоволена судом, а викладені позивачами аргументи (доводи) щодо неотримання ними обґрунтованої, повної та достовірної відповіді за заявою від 27 серпня 2019 року (на виконання рішення суду) судом не досліджувались і не відображені у вказаній постанові; - зробити висновок, що припинення процедури судового контролю в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України через процесуальну помилку позивачів не може бути підставою для закінчення виконавчого провадження, яке здійснюється до моменту повного виконання боржником рішення суду; - визнати бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, (м. Львів) (далі УЗПВР), яка проявилась у недослідженні доводів і правового обґрунтування ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яке містили їх скарги від 26 лютого 2021 року у виконавчих провадженнях ВП № 64309458 і ВП № 64309357, стосовно порушень, вчинених боржником при наданні ним відповіді листом від 25 січня 2021 року № 31-13-0.6-437/2-21, а також у невчиненні державним виконавцем заходів, передбачених положеннями статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404). - визнати протиправними і скасувати постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Львів) (далі ВПВР) від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309357. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 380/10649/21 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №380/1366/20 у частині надання відповіді на поставлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запитання виконане у повному обсязі. Отже, постанови відповідача від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та ВП № 64309357 винесені відповідно до норм статей 1, 3, 18, 26, 39, 63 Закону № 1404-VIII та є правомірними. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які просять таке скасувати та ухвалити нове, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовують тим, що викладені ними у позові доводи відповідач у своєму відзиві не заперечив і не спростував. Суд першої інстанції позовних вимог фактично не досліджував, а також не дослідив у повній мірі висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20. При цьому наполягають на тому, що Восьмий апеляційний адміністративний суд визнав, що не розглядав доводів і аргументів позивачів щодо надання боржником недостовірної інформації, ухилення від надання інформації, якою боржник володіє відповідно до положень нормативно-правових актів тощо, що були представлені у їх заяві від 16 лютого 2021 року по тій причині, що позивачі мали звернутися до адміністративного суду в іншому порядку. Звертають увагу на те, що станом на сьогоднішній день всі доводи і правове обґрунтування позивачів стосовно того, що лист ГУ ДГК від 25 січня 2021 року № 31-13-0.6-437/2-21 не містить обґрунтованих і повних відповідей на їх заяву від 27 серпня 2019 року, не були відображені і не досліджувались в ухвалі Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 380/1366/20, у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20 та у оскаржуваному рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 380/10649/21. Вважають, що суд першої інстанції порушив їх право на належне і повне виконання рішення суду, яке набрало законної сили шляхом нехтування доводами позивачів і висновками постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 380/1366/20, на яку цей суд посилався. У відзиві на апеляційну скарг відповідач ВПВР підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду підтримали подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити їх позов у повному обсязі. Представник ВПВР на виклик апеляційного суду не прибув, надіславши клопотання про розгляд справи у його відсутності, що відповідно до частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правомірності дій державного виконавця при прийнятті постанов від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та ВП № 64309357. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Як передбачено у частині 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (частина 2 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України). Правила обчислення процесуального строку регламентовані положеннями статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно із частиною 1 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (частина 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України). За правилами частини 8 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку (частина 9 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. За правилами частини 2 статті 287 вказаного Кодексу позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Як зазначено у поданій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовній заяві, оскаржувані постанови ВПВР від 09 червня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309458 та про закінчення виконавчого провадження ВП № 64309357, яким передували оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача, позивачами були отримані 14 червня 2021 року (а.с. 13 т.1). Разом із тим, як свідчать матеріали справи, позовна заява, що розглядається, була подана засобами поштового зв`язку лише 30 червня 2021 року (а.с. 150 т.1) та зареєстрована у суді 01 липня 2021 року, тобто після закінчення встановленого частиною 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України десятиденного строку з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.. Суд апеляційної інстанції зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява № 48778/99). Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. При цьому чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. При цьому апеляційний суд наголошує на тому, що позивачі не зверталися до суду першої інстанції із клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, помилково наполягаючи на тому, що такий не пропущено із посиланням на приписи частини 5 статті 74 Закону № 1404-VIII, які носять загальний характер у порівнянні із спеціальними приписами частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13 т.1). Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. За правилами частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні цього публічно-правового спору допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 без розгляду. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 272, 287, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі № 380/10649/21 та залишити позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 18 жовтня 2021 року.