Постанова 4855 № 640/1949/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1949/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В., за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 0250636-3314-2652 від 04 серпня 2020 року (Форма «Ф»), яким визначено суму податкового зобов`язання, за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості - за 2017 рік сума податкового зобов`язання 47266,40 грн, 2018 рік - сума податкового зобов`язання - 55006,28 грн, за 2019 рік - сума податкового зобов`язання - 61638,34 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що нежитлова будівля - цегельний завод часткою якого володів позивач, є будівлею промисловості та не може бути об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та за твердженнями позивача, податок на нерухоме майно на таку будівлю не повинен нараховуватись, однак, податковим органом, всупереч вимогам чинного податкового законодавства, було протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення та зобов`язано позивача сплатити податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 р. адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.09.2021. Колегія суддів, виконуючи вимоги процесуального законодавства, дійшла висновку про необхідність продовження строку розгляду апеляційної скарги, згідно приписів ст. 309 КАС України. 25.08.2021 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про необґрунтованість викладених у апеляційній скарзі доводів податкового органу, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15 жовтня 2020 року за податковою адресою ОСОБА_1 від Головного управління ДПС у місті Києві надійшло рекомендованим листом податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2020 року № 0250636-3314-2652. Так, Головним управлінням ДПС у місті Києві проведено нарахування позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017-2019 роки на загальну суму 163911,02 грн, у т.ч. за 2017 рік - 47266,40 грн, за 2018 рік - 55006,28 грн, за 2019 рік - 61638,34 грн, з використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач була співвласником об`єкту нежитлової нерухомості, а саме: комплексу цегельного заводу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , частка власності Ѕ. 27 жовтня 2020 року позивачем до Державної податкової служби України було надіслано скаргу на податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві від 04 серпня 2020 року № 0250636- 3314-2652, однак, рішенням про результати розгляду скарги, Державна податкова служба України залишила скаргу без задоволення. Не погоджуючись з вищевказаними діями та рішенням суб`єкту владних повноважень, та заперечуючи проти обґрунтувань, на які посилається податковий орган при прийнятті вказаного вище податкового повідомлення-рішення, позивач звернулась до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). У даному випадку, відповідно до вимог податкового законодавства було дотримано встановлені вимоги та умови для застосування пільги визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Також, рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23 лютого 2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення сімдесятої сесії Путивльської міської ради шостого скликання від 29 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» було встановлено ставку 0 % податку на будівлі промисловості та склади. Апелянт наголошує на тому, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є необґрунтованими та помилковими, адже доведення факту використання будівлі, належить позивачу, за функціональним призначенням, а саме, для промислового виробництва, лише тим, що позивач є засновником ТОВ «Ред-Брік», одним з основних видів діяльності якого є виробництво цегли, не є належним доказом який може бути покладено в основу для прийняття рішення на користь позивача. Позивач не зверталась до податкового органу із письмовою заявою щодо проведення звірки щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України. Відповідно до змісту підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. При цьому, базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно підпункту 266.3.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Так, підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Відповідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо). Тож, з наведеного слідує, що саме підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Слід врахувати посилання суду першої інстанції на правову позицію, висловлену в постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 0940/1909/18, в якій Верховний Суд зазначив, що «обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції». Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Аналогічна правова позиція викладена судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17, на що, цілком обґрунтовано та з врахуванням норм ч. 5 ст. 242 КАС України, звернув увагу і суд першої інстанції. До того ж, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". Так, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) «Резервуари, силоси та склади» належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики. Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 Податкового кодексу України, при визначені будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 березня 2017 року № 82378594, підтверджено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить комплекс цегляний завод, загальною площею 5908,3 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 . З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців слідує, що ОСОБА_1 є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «РЕД-БРІК». Так, згідно КВЕД, видами діяльності ТОВ «РЕД-БРІК», власником якого є позивач є: код КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини (основний); код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.; код КВЕД 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель Колегія суддів наголошує на тому, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). На переконання колегії суддів, в даному випадку, відповідно до вимог податкового законодавства, було дотримано встановлені вимоги та умови для застосування пільги визначеної підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, однак податковим органом вказаного не було враховано при донарахуванні позивачу відповідних грошових зобов`язань за оскаржуваним рішенням. Крім того, рішенням Путивльської міської ради № 754-МР від 23 лютого 2017 року «Про внесення змін та доповнень до рішення сімдесятої сесії Путивльської міської ради шостого скликання від 29 січня 2015 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», було встановлено ставку 0 % податку на будівлі промисловості та склади. З даного приводу, слід зазначити, що право органу місцевого самоврядування на визначення пільг по встановленню ставок на об`єкти нежитлової нерухомості своїм рішенням визначене положеннями підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, а відтак, застосування до позивача нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно для будівлі промисловості - ставки 0,5% замість 0%, як установлено місцевою радою є необґрунтованим та протиправним. При вирішенні спору, судом першої інстанції також було прийнято до уваги й те, що з наявного в матеріалах справи Експертного Висновку АС15 № 2101501 щодо вірності здійсненої ТОВ «РЕД-БРІК» та фізичною особою ОСОБА_1 класифікації об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 вбачається наступне. Відповідно до пункту 4 вказаного вище Експертного Висновку, мета виконання робіт: аналіз проведеної Замовником класифікації об`єктів нерухомого майна за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000, визначення вірності віднесення об`єктів нерухомого майна (будівель та споруд) в рамках класифікації до відповідних кодів класифікатора ДК 018:2000 відповідно до функціонального призначення об`єктів, визначеного Замовником, а також надання Замовнику рекомендацій щодо виправлення наявних відхилень проведеної ним класифікації від вимог класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000. Згідно пункту 6 Експертного Висновку, проведений пооб`єктний аналіз вірності віднесення об`єктів нерухомого майна Замовником за класифікаційними ознаками ДК 018:2000 шляхом візуального співставлення п`ятизначних цифрових кодів, назв об`єктів (типів об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості) та функціональних призначень (використань) об`єктів, що надані Замовником, з цифровими кодами державного класифікатора будівель і споруд ДК 018:2000 показав співпадіння функціонального призначення класифікованих об`єктів нерухомості з класифікаційними угрупованнями будівель та споруд за ДК 018:2000. Таким чином, віднесення об`єктів нерухомого майна за класифікаційними ознаками ДК 018:2000 виконане Замовником вірно. Приписами пункту 7 Експертного Висновку встановлено, що для класифікації об`єктів нерухомого майна Замовником правомірно використаний чинний державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000; використана Замовником методика класифікації об`єктів нерухомого майна повністю відповідає чинним нормативним вимогам; віднесення об`єктів нерухомого майна за класифікаційними ознаками державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 відповідно до функціонального призначення об`єктів, визначеного Замовником, виконане вірно; класифікація за державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000 в Переліку нерухомого майна, наведеному у додатку 1 до листа товариства з обмеженою відповідальністю «РЕД-БРІК» від 15 січня 2021 року № _____ ( 15 об`єктів), відповідає чинним нормативним вимогам і може бути використана, не обмежуючись, для цілей, визначених ДК 018:2000. Водночас, посилання апелянта на те, що вказаний висновок не є об`єктивним, адже здійснений на замовлення сторони позивача, відхиляються колегією суддів, адже, по перше, апелянт не навів належних обґрунтувань у чому саме вказаний висновок не відповідає вимогам чинного законодавства, по друге, при вирішенні спору, суд першої інстанції враховав наведений висновок, однак, прийшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі аналізу норм ПК України та наявних у матеріалах справи доказів. Таким чином, з урахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що об`єкт нерухомості, який на праві власності належить позивачу, підпадає під дію підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому, у податкового органу не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Слід констатувати, що апеляційна скарга не дає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи та обґрунтування апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді Я.М. Василенко В.В. Кузьменко Повний текст постанови складено 12.10.2021.