Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2465/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2465/21 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року по справі № 420/2465/21 за позовом ОСОБА_1 до Департамента патрульної поліції про визнання протиправною відмову щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся з вищевказаним адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправною відмову Департаменту патрульної поліції щодо виплати середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 13.08.2018 по 30.11.2020, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року; - зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити середній заробіток ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку з 13.08.2018 по 30.11.2020 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року. В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що в період з 07.11.2015 по 13.082018 він проходив службу у патрульній поліції України та перебував на посаді інспектора роти №3 батальйону №3 управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції. Відповідно до витягу з наказу Департаменту патрульної поліції № 761 о/с від 08.08.2018 позивач 13.08.2018 року був звільнений з органів Національної поліції України відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням), станом на день звільнення стаж служби становить 03 роки 01 місяць 01 день. Позивач вказав, що 10.08.2020 Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу № 420/4433/20 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення та вирішив: визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року; зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року; визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року; зобов`язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року. 10.09.2020 судове рішення по справі № 420/4433/20 набрало законної сили. Позивач зазначив, що 30.11.2020 він отримав на платіжну картку ПриватБанку виплату від Департаменту патрульної поліції у розмірі 6 978 грн. 60 коп., що підтверджується довідкою по картці/рахунку від 01.12.2020. Тобто Департамент патрульної поліції 30.11.2020 року здійснив остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем. 21.12.2020 на адресу Департаменту патрульної поліції було надіслано лист із правовою аргументацією нарахування та виплати позивачу середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з дня його звільнення (13.08.2018 року) по день фактичного розрахунку (30.11.2020 року). 22.01.2021 позивачем було отримано відповідь з Департаменту патрульної поліції у якій зазначено, що заборгованість у вигляді доплати за роботу в нічний час та індексації грошового забезпечення виникла після набрання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 420/4433/20 законної сили (10.09.2020 року) та є нововиявленою обставиною. Тому підстави для сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Позивач вважає таку відмову незаконною. Позивач вказав, що встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, у разі якщо він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі ж невиконання такого обов`язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність. Тому розрахунок середнього заробітку є компетенцією Департаменту патрульної поліції як органу, в якому ОСОБА_1 проходив службу, і який має повноваження та обов`язки виплачувати йому грошове забезпечення та середній заробіток. Саме на Департамент патрульної поліції та його відповідних фахівців (з фінансового забезпечення), за наявності законних підстав, покладається обов`язок нарахувати ОСОБА_1 середній заробіток та здійснити його виплату. Позивач вважав, що він має право на виплату середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з дня його звільнення (13.08.2018) по день фактичного розрахунку (30.11.2020). Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 420/4433/20 зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року; зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року. 30.11.2020 ОСОБА_1 отримав на платіжну картку ПриватБанку виплату від Департаменту патрульної поліції у розмірі 6978 грн. 60 коп., тобто Департамент патрульної поліції здійснив остаточний розрахунок з позивачем. Відповідач вказав, що передбачений частиною 1 ст.117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП. Право на отримання індексації грошового забезпечення та доплати за службу в нічний час у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було постановлено вже після його звільнення. Відповідач зазначив, що отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст.117 КЗпП України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв`язку із затримкою строків їх виплати. Таким чином, на час звільнення позивача зі служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України. Також відповідач зазначив, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Позивач, будучи обізнаним із положеннями законодавства, тривалий час не звертався до суду з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов до суду про стягнення заборгованості у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 подав 25.05.2020, що свідчить про навмисні дії позивача, спрямовані на збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 11 травня 2021 року позов задовольнив. Визнати протиправною відмову Департаменту патрульної поліції щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 13.08.2018 по 30.11.2020, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року. Зобов`язав Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки остаточного розрахунку з 13.08.2018 по 30.11.2020 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень). Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом; - в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Департаменту патрульної поліції відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, оскільки на час звільнення позивача зі служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України; - з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. - інші доводи апеляційної скарги відтворюють зміст відзиву до позову. Обставини справи. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з наказу Департаменту патрульної поліції №761 о/с від 08.08.2018 ОСОБА_1 з 13.08.2018 був звільнений з органів Національної поліції України відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням) (а.с. 19). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі № 420/4433/20, яке набрало законної сили 10.09.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення заборгованості з грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року. Зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з лютого 2017 року по квітень 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року. Зобов`язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по листопад 2017 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 10-13). Присуджені позивачу кошти були переведені на його картковий рахунок 30.11.2020, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку про зарахування на рахунок позивача суми заробітної плати 6 978,60 грн. (а.с. 14). 21.12.2020 представник позивача надіслав на адресу Департаменту патрульної поліції заяву, в якій просив повідомити, чи буде проведена ОСОБА_1 виплата середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з дня його звільнення (13.08.2018) по день фактичного розрахунку (30.11.2020); якщо так, то зазначити строки, якщо ні - зазначити причини. (а.с. 15-17). Листом від 20.01.2021 Департамент патрульної поліції повідомив позивачу, що заборгованість у вигляді доплати за роботу в нічний час та індексації грошового забезпечення виникла після набрання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі №420/4433/20 законної сили (10.09.2020 року) та є нововиявленою обставиною. Тому підстави для сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні (а.с. 18). Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що спір у справі № 420/4433/20 вирішено на користь ОСОБА_1 , отже відповідно ч.2 ст.117 КЗпП України, наявні правові підстави для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Проте, відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності. Так, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є

позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення заборгованості у вигляді доплат за службу в нічний час та індексації грошового забезпечення охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року по справі № 460/4872/20 (К/9901/2053/21) Як встановлено під час розгляду справи, 30.11.2020 ОСОБА_1 отримав на платіжну картку ПриватБанку виплату від Департаменту патрульної поліції у розмірі 6978 грн. 60 коп., що підтверджується довідкою по картці/рахунку від 01.12.2020. Тобто Департамент патрульної поліції 30.11.2020 здійснив остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем. 21.12.2020 на адресу Департаменту патрульної поліції було надіслано лист із правовою аргументацією нарахування та виплати позивачу середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з дня його звільнення (13.08.2018) по день фактичного розрахунку (30.11.2020). 22.01.2021 позивач отримав відповідь від Департаменту патрульної поліції у якій зазначено, що заборгованість у вигляді доплати за роботу в нічний час та індексації грошового забезпечення виникла після набрання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 по справі №420/4433/20 законної сили (10.09.2020 року) та є нововиявленою обставиною. Тому підстави для сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Так, позивач зазначив, що звернувся до суду з метою захисту своїх прав шляхом, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Підставою для звернення до суду була саме письмова відмова Департаменту патрульної поліції щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового заробітки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, яка була отримана 22.01.2021. Як зазначалося вище, остаточний розрахунок з позивачем Департамент патрульної поліції провів 30.11.2020, проте до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся лише 19.02.2021. Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку. Так, колегія суддів, з урахуванням висновків рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України, дійшла висновку, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності. Отже, посилання на лист від 21.12.2020, суперечать приписам КАС України щодо підстави для відліку строку звернення до суду, оскільки позивач на час набрання законної сили рішенням по справі № 420/4433/20, був обізнаний про заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час та індексації, яка підлягає стягненню. При цьому, колегія суддів, зауважує що позивачем не зазначено будь-яких об`єктивних чи суб`єктивних обставини, які б могли позбавити його можливості звернутися до суду після зарахування коштів на його картковий рахунок (у листопаді 2020 року) в межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. В аспекті наведеного вище апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі № 620/1982/19 ( №К/9901/33237/19). Додатково колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16 (12-301гс18) зауважує, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, оскільки середній заробіток не входить до структури заробітної плати, на позови спрямовані на його стягнення не розповсюджуються загальні строки звернення до суду щодо оскарження дій про стягнення заробітної плати. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. У справі Європейського суду з прав людини Стаббігс та інші проти Великобританії визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Абзацом 1 частини першої статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує, що позивачем не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів. Таким чином, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, позивачем не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, а судом не встановлено підстав для визнання причин пропуску строку поважними, суд скасовує рішення суду першої інстанції та залишає позов без розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департамента патрульної поліції задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року по справі № 420/2465/21 скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Семенюк Г.В. Домусчі С.Д.