Постанова 4854 № 420/20192/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/20192/21 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Танасогло Т.М., Шеметенко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2021р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ГУ НП в Одеській області, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 ; - зобов`язати ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 7.11.2015р. по 29.09.2017р. включно. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що у період з 1997р. по 06.11.2015р. він проходив службу в органах внутрішніх справ, у період з 7.11.2015р. по 29.09.2017р. він проходив службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі ГУ НП в Одеській області. В подальшому, наказом ГУ НП в Одеській області за №1545 о/с від 26.09.2017р., відповідно до п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) ЗУ «Про Національну поліцію» позивача було звільнено зі служби в поліції з 29.09.2017р.. Позивач зазначає, що з 30.09.2017р. він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9.04.1992р. за №2262-ХІІ. В подальшому, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду 25.08.2021р. по справі за №420/9385/21 відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби в поліції з 7.11.2015р. по 29.09.2017р.. Відповідні кошти в розмірі 2 940грн. надійшли на картковий рахунок позивача - 29.09.2021р.. Позивач вважає, що оскільки відповідач провів остаточний розрахунок з ним - 29.09.2021р., то останній допустив протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Так, з урахуванням наведеного, на думку позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток відповідно до вимог ст.19 Конституції України, п.1 ст.117 КЗпП України за весь час затримки розрахунку при звільненні. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо не нарахування та не виплатити позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .. Зобов`язано ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 28.09.2017р. по 28.09.2021р. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995р.. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено. В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права. Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Представник ГУ НП в Одеській області в судове засідання з`явився та надав пояснення щодо даної справи та не заперечував щодо подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження. Позивач викликався у судове засідання, проте, не з`явився, про причини неявки не повідомив та подав відзив на апеляційну скаргу, в якій, зокрема, просив розглядати справу без його участі, в порядку письмового провадження. З урахуванням належного сповіщення сторін, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з вини відповідача не проведено розрахунок з працівником (позивачем) у визначені строки, то наявні усі законні підстави для виплати такому працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що у період з 1997р. по 6.11.2015р. ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, у період з 7.11.2015р. по 29.09.2017р. проходив службу в поліції на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Приморського відділу поліції в місті Одесі ГУНП в Одеській області. В подальшому, наказом ГУНП в Одеській області за №1545 о/с від 26.09.2017р. ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 29.09.2017р. у відповідності до п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) ЗУ «Про Національну поліцію» (а.с.13). Наказом ГУ НП в Одеській області за №1777 о/с від 20.11.2017р. внесені зміни до наказу ГУ НП в Одеській області за №1545 о/с від 26.09.2017р., яким в частині звільнення майора поліції ОСОБА_1 зазначено вважати звільненим за вислугою років (а.с.14). З 30.09.2017р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9.04.1992р. №2262-ХІІ. В подальшому, рішенням Одеського окружного адміністративного суду 25.08.2021р. по справі за №420/9385/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби в поліції з 7.11.2015р. по 29.09.2017р.; зобов`язано ГУ НП в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби в поліції з 7.11.2015р. по 29.09.2017р.. На виконання вказаного судового рішення від 25.08.2021р. відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем - 29.09.2021р.. 4.10.2021р. позивач звернувся із заявою до ГУ НП в Одеській області про виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення при звільненні зі служби у поліції за період з 29.09.2017р. по 29.09.2021р. включно (а.с.15-16). За результатами розгляду вищевказаної заяви, 12.10.2021р. (вих. №14/Г-995) ГУНП в Одеській області повідомило позивача про те, що порядок виплати та видатки на виплату середньомісячного грошового забезпечення поліцейським за час затримки кошторисом ГУНП в Одеській області не передбачені (а.с.17). Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби в поліції з 29.09.2017р., а остаточний розрахунок при звільненні проведено лише 29.09.2021р.. Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх протиправність та незаконність, судова колегія виходить з наступного. Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. За правилами ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу. У відповідності до ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, судова колегія зазначає, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому, судова колегія зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.02.2020р. по справі за №821/1083/17 сформулювала такі висновки: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; - під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо); - аналізуючи застосування судами ст.116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно; - оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Приписами ст.116 КЗпП України чітко визначено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст.117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналізуючи положення ч.1 та 2 ст.117 КЗпП України, судова колегія вважає, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020р. у справі за №810/451/17. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, що в день звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції та виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. При цьому, позивача звільнено зі служби в поліції з 29.09.2017р., а борг з індексації грошового забезпечення виплачена позивачу - 29.09.2021р.. Відповідачем не заперечується вищевказана обставина щодо дати фактичної виплати позивачу грошових коштів. Враховуючи те, що саме при звільненні з 29.09.2017р. відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з позивачем, в тому числі, здійснити виплату боргу з індексації грошового забезпечення, періодом затримки виплат боргу з індексації грошового забезпечення є 28.09.2017р. (дата, що передує дню, з якого звільнено позивача) по 28.09.2021р. (дата, що передує сплаті позивачу грошових коштів). Аналізуючи вказане, судова колегія вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення ч.2 ст.117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним. Враховуючи те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, то апеляційний суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі ст.117 КЗпП України. На підставі вказаного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 . В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2021р. - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: Т.М. Танасогло Л.П. Шеметенко