Постанова Миколаївський апеляційний суд № 2-3-3653/10

06.10.21 22-ц/812/1842/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 2-3-3653/10 Номер провадження: 22-ц/812/1842/21 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 жовтня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: заявника ОСОБА_1 , заінтересованої особи - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2021 року, постановлену під головуванням судді - Черенкової Н.П. в приміщенні того ж суду за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором, в с т а н о в и л а: ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в якій просив визнати виконавчий лист № ц-3-3653/10, виданий 29 квітня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з нього на користь АТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором №121-004/ФК-08 укладеним між ним та ТОВ «Український промисловий банк» 14 березня 2008 року у сумі 189 295,30 грн., таким що не підлягає виконанню. Заява мотивована тим, що заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2010 року з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість по кредиту у сумі 187 475, 30 грн, а також 1 820 грн. судових витрат. На виконання вказаного рішення суду, 29 квітня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № ц-3-3653/10. 28 жовтня 2011 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №29627214 за даним виконавчим листом. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2014 року заочне рішення Центрального районного суду від 30 вересня 2010 року змінено. 23 листопада 2015 року державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про повернення виконавчого листа № ц-3-3653/10 від 29 квітня 2011 року без виконання. Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 липня 2016 року відкрито виконавче провадження №51705164 з виконання виконавчого листа № ц-3-3653/10 від 29 квітня 2011 року. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2017 року визначено за ОСОБА_1 1/2 частку в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить боржнику - ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, для виконання виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 51705164. 06 вересня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступник ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 19 березня 2020 року між ОСОБА_1 та новим кредитором - ОСОБА_2 укладено договір про припинення кредитного зобов`язання за договором №121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступник ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 переданням відступного у сумі 3 000 доларів США. Посилаючись на викладене та на ст. 600 ЦК України згідно якою зобов`язання припиняються за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо) ОСОБА_1 просив про задоволення своєї заяви. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2021 року у задоволені заяви ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що судом не встановлено ні юридичних, ні фактичних обставин, які б свідчили б про те, що виконавчий лист видано помилково та/або обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, крім того, заявником обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки в даному випадку відбулося процесуальне правонаступництво відповідно до ст. 512 ЦК України, а відтак заявнику необхідно звернутися до суду із заявою відповідно до ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою визнати виконавчий лист № ц-3-3653/10 від 29 квітня 2011 року виданий Центральним районним судом м. Миколаєва таким, що не підлягає виконанню. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду не містить жодних доводів про відхилення доказів наданих боржником, зокрема договору сторін від 19 березня 2020 року про передання божником відступного у сумі 3000 доларів США. Судом не було враховано постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010. Крім того, у даному випадку новий кредитор не був стороною виконавчого провадження, звертатися із заявою про заміну стягувача не збирається, а зобов`язальні відносини сторін припиненні поза межами виконавчого провадження переданням відступного. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилаючись на те, що боргове зобов`язання ОСОБА_1 припинене в позасудовому порядку, що в свою чергу зумовлює правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, будь-якої грошові вимоги до боржника відсутні, просив про задоволення апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши виділені матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним положенням процесуального закону ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Так, згідно частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а отже принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження. За положеннями статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження здійснюється з дотриманням серед інших таких засад як верховенства права, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності. У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов`язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, необхідно розглядати як невід`ємну частину «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява № 46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява № 22774/93, +5 посилань та ін. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 30 вересня 2010 року Центральним районним судом м. Миколаєва ухвалене заочне рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дельта Банк» заборгованість по кредиту у сумі 187 475, 30 грн., а також 1 820 грн. судових витрат (а.с.45). На виконання вказаного рішення суду 29 квітня 2011 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист № ц-3-3653/10 (а.с.162-163). 09 вересня 2013 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення Центральним районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2010 року (а.с.63-66). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 січня 2014 року у справі №490/10122/13-ц вказану заяву залишено без задоволення (а.с.80). Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 19 травня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2010 року змінено шляхом викладення резолютивної частини в іншій редакції (а.с. 102-105). 28 липня 2014 року Центральним районним судом видано виконавчий лист №490/10122/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 189 295,30 грн. ((а.с.117). Постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 липня 2016 року відкрито виконавче провадження №51705164 з виконання виконавчого листа №490/10122/13-ц (а.с. 118 зв.). Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 грудня 2017 року визначено за ОСОБА_1 1/2 частку в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить боржнику - ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, для виконання виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 51705164 (а.с.124). За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом №UA-EA -2019-06-25-000176-b від 09 серпня 2019 року ОСОБА_2 визначено переможцем електронних торгів з продажу активів (майна) лоту (склад лоту) право вимоги за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року (а.с.130). На підставі протоколу вказаного вище аукціону, 06 вересня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14.03.2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 (а.с.131-132). В подальшому, 19 березня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про припинення зобов`язання боржника по виплаті заборгованості за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року переданням відступного у сумі 3000 доларів США (а.с.132). Згідно вимог частини другої статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у частині другій статті 432 ЦПК України, на яку посилається заявниця у даній справі. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально - правові. Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав. Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п`ятої ЦК. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц. Як на підставу задоволення своєї заяви ОСОБА_1 посилається на те, що зобов`язальні відносини сторін припиненні поза межами виконавчого провадження переданням відступного. Так, відповідно до ст. 600 ЦК України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Отже, зі змісту вказаної статті впливає, що сторонами виступають боржник та кредитор. Як встановлено, внаслідок укладення 06 вересня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14.03.2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 відбулася заміна кредитора на фізичну особу - ОСОБА_2 . Згідно із частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. На підставі частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з вимогами чинного цивільного процесуального законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Правонаступництвом у виконавчому провадженні є заміна однієї зі сторін (стягувача або боржника) з переходом прав його попередника до іншої особи, що раніше не брала участь у виконавчому провадженні. Підставою правонаступництва юридичної особи є, зокрема, й відступлення права вимоги за кредитними договорами, яке підтверджено документально. За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником. Виходячи із вказаних норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора. Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги. Унаслідок такої заміни кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження. На підставі статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договором цесії) є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження (постанова Верховного Суду від 23.07.2019 № 905/1976/16). Як встановлено судом, ні стягувач, ні боржник, ані ОСОБА_2 , як заінтересована особа не зверталися із заявою про заміну сторони на правонаступника - нового кредитора ОСОБА_2 . Зазначене свідчить про те, що фізична особа - ОСОБА_2 не набув статусу сторони виконавчого провадження, як новий кредитор за кредитним договором №121-004/ФК-08 від 14 березня 2008 року укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» (правонаступник ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 . Крім того, слід зазначити, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни. Такий висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 у цій справі. Так, згідно п. 3.1. договору купівлі-продажу прав вимоги від 06 вересня 2019 року, за продаж прав вимоги за цим Договором Покупець сплачує Продавцю грошові кошти у розмірі 71 215,08 грн., які сплачуються у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором. Між тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати ОСОБА_2 як переможцем відкритих торгів (аукціону) грошових коштів у розмірі 71 215,08 грн. на користь ПАТ «Дельта Банк». До того ж, як встановлено під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 не звертався до державного виконавця та до стягувача - ПАТ «Дельта Банк» щодо вирішення питання про або відкликання стягувачем - ПАТ «Дельта Банк» виконавчого листа або заміну сторони виконавчого провадження на стягувача ОСОБА_2 . За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав на даний час про визнання виконавчого листа таким що не підлягає виконанню без заміни сторони виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником ОСОБА_2 . Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано того факту що зобов`язання припинено переданням відступного не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 як новий кредитор не набув статусу сторони виконавчого провадження - стягувача. Посилання в апеляційній скарзі на не бажання ОСОБА_2 звертатися із заявою про заміну стягувача є безпідставні з огляду на положення статей 442 ЦПК України та ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження». Твердження в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції постанови Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року не заслуговують на увагу, з огляду на те, що у вказаній постанові інші фактичні обставини справи та не є тотожними з обставинами у даній справі, оскільки державним виконавцем було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «УкрСиббанк» на ТОВ «Кей-Колект». За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду, яка ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року.