Постанова Харківський апеляційний суд № 637/1059/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 637/1059/17 Головуючий суддя І інстанції Островська Н. І. Провадження № 22-ц/818/591/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Котелевець А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Островської Н.І., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування (стягнення) матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», ОСОБА_3 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 в якості компенсації за спричинену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в загальній сумі 41170,47 грн, виходячи з наступного розрахунку: 40 221,47 грн матеріальної шкоди, 500,00 грн франшизи, 449,00 грн сплаченого судового збору, та стягнення з ПАТ «СК «ВУСО» в якості страхового відшкодування грошові кошти в сумі 49 500,00 грн та сплаченого судового збору в розмірі 499,00 грн. Як підставу позову зазначив, що 16.11.2016 близько 16.20 год., керуючи технічно справним автомобілем «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Салтівське шосе м. Харкова зі сторони населеного пункту Старий Салтів в сторону центра міста та під`їжджаючи до регульованого перехрестя з пров. Каунаським, зіткнувся лівою передньою частиною автомобіля із задньою частиною автомобіля «ВАЗ-21065», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .. Відповідно до постанови Московського районного суду м. Харкова від 08.12.2016, винесеної за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно нього, провадження по справі закрито в зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, яку постановою апеляційного суду Харківської області від 15.09.2017 скасовано, провадження по справі закрито на підставі ст. 38 КУпАП. Вважав, що в даній ДТП дії водія ОСОБА_1 є неправомірними, між ними і заподіяною його автомобілю шкоді є причинний зв`язок та є вина останнього. Вартість матеріального збитку, спричиненого з вини водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована ПрАТ «Страхова компанія ВУСО», становить 89 721,47 грн. Вважає, що з урахуванням звіту № 179/12/16, на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, підлягає стягненню: з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» - сума в розмірі 49500 грн 00 коп., із наступного розрахунку: 50000 грн 00 коп. (ліміт) - 500 грн, (франшиза); з ОСОБА_1 сума у розмірі 40721,47 грн, із наступного розрахунку: 89721, 47грн - 49500 грн + 500,00 грн (франшиза). Отже, позивач просив: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь в якості компенсації за спричинену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в загальній сумі 41170,47 грн, виходячи із наступного розрахунку: 40221,47 грн матеріальна шкода; 500,00 грн (франшиза); 449,00 грн сплачений судовий збір; стягнути із ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на свою користь в якості страхового відшкодування грошові кошти в сумі 49500,00 грн та 499,00 грн. сплачений судовий збір. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити повністю. Представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» у письмовому відзиві позов не визнав та заперечив проти його задоволення, пославшись на наступне. Між ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_1 був укладений Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ 8803057 від 07.10.2016, відповідно до умов якого Страховик взяв на себе обов`язок відшкодувати шкоду, завдану потерпілому внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «ВАЗ 21065», д.н.з. НОМЕР_2 , згідно з умовами якого передбачена страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілого в розмірі 50000,00 грн. 16.11.2016 мала місце ДТП за участю застрахованого транспортного засобу, який було пошкоджено. Згідно з постановою Московського районного суду м. Харкова провадження у справі про адмінправопорушення за ст 124 КУпАП відносно ОСОБА_3 було закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, яку скасовано, а провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП. Вважає, що висновок автотехнічної експертизи № 3134 не може об`єктивно встановити винну особу у вчиненні ДТП, а відтак, відповідно до п. 2 ст. 77 ЦПК України є неналежним доказом. Вказують, що позивачем не надано до суду рішення, яким би встановлювалася вина ОСОБА_1 відносно ДТП, яке мало місце 16.11.2016, а отже у ОСОБА_1 не виникає обов`язок відшкодування шкоди в зв`язку з тим, що дії останнього не містять ознак, за якими виникає цивільно-правова відповідальність, а саме неправомірності дій, вини та причинно-наслідкового зв`язку дій та заподіяних наслідків. Вважають, що підстави для визнання ДТП від 16.11.2016 страховим випадком за Полісом № АЕ/8803057, відсутні. Відповідачем за первісним позовом ОСОБА_1 в особі його представника ОСОБА_2 , було подано зустрічний позов до ПрАТ «Страхова компанія «Перша» та ОСОБА_3 , в якому він просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» на свою користь суму матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу «ВАЗ-21065», державний номер НОМЕР_2 , заподіяної внаслідок ДТП; з ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 10000 грн; з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» та ОСОБА_3 на свою користь судові витрати. В обґрунтування зустрічного позову було вказано, що внаслідок ДТП 16.11.2016 о 16:20 год. на регульованому світлофорними об`єктами перехресті вул. Салтівське шосе та пров. Каунаського в м. Харкові автомобіль «ВАЗ-21065», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 зазнав технічних ушкоджень. Винуватим у ДТП від 16.11.2016 є ОСОБА_3 , водій автомобілю «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 , наявність вини якого підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення та схемою місця ДТП, складених на місці ДТП на ім`я ОСОБА_3 , в яких він розписався, тобто підтвердив свою вину; висновком судової автотехнічної експертизи № 3134 від 26.06.2017 за справою № 643/14857/16-п про адміністративне правопорушення відносно водія ОСОБА_3 , який був зроблений на підставі матеріалів справи. Від ОСОБА_3 будь-яких зауважень та додаткових запитань не надходило, висновок не оспорювався, а отже він погодився із результатами проведеної судової автотехнічної експертизи. Пояснення свідка ОСОБА_4 , який вказував на те, що автомобіль «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , виїхав на вказане перехрестя на «червоний», а автомобіль «ВАЗ-21065», д.н.з. НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 - на «зелений» сигнал світлофору. При цьому, свідок вказав на те, що по Салтівському шосе по головній дорозі горів «червоний» сигнал світлофору на 15 сек., хоча «червоний» починається з 22 сек. Оскільки цивільна відповідальність водія автомобіля «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 була застрахована ПрАТ «СК «Перша», ОСОБА_1 було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, проте страхову компенсацію дотепер не сплачено. Зазначив, що йому, окрім матеріальних збитків, завдана моральна шкода внаслідок ДТП, яку він оцінює у 10000 грн та просив стягнути з ОСОБА_3 . У задоволенні первісного позову просив відмовити. Представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» зустрічний позов не визнав, заперечив проти його задоволення, пославшись на наступне. 16.11.2016 близько 16:20 год. на перехресті вул. Салтівське шосе та пров. Каунаського в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу «ВАЗ-21065», д.н.з. НОМЕР_2 , належного ОСОБА_1 , застрахованого за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ № 8803057 у ПрАТ «СК «ВУСО» та автомобіля «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , застрахованому за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземнихтранспортних засобів серії АІ № 8652704 в ПрАТ «СК «Перша». В результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Протокол за вказаною ДТП було складено відносно ОСОБА_3 , а щодо ОСОБА_1 адміністративні матеріали взагалі не складались і до адміністративної відповідальності його притягнуто не було. Оскільки жодним судовим рішенням не було підтверджено вини страхувальника ПрАТ «СК «Перша», а ОСОБА_3 не було притягнуто його до адміністративної відповідальності, то не настала і цивільно-правова відповідальність за завдану шкоду. Таким чином, дану подію не можна вважати страховою, оскільки відсутній факт настання страхової події, в зв`язку з чим ПрАТ «СК «Перша» прийняла рішення про відмову ОСОБА_1 у здійсненні страхового відшкодування. Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2020 року частково задоволено позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в якості компенсації за спричинену шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 20360 грн 74 коп. (двадцять тисяч триста шістдесят гривень сімдесят чотири копійки) та 224 грн 50 коп. (двісті двадцять чотири гривні п`ятдесят копійок) судового збору. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_3 в якості страхового відшкодування грошові кошти в сумі 24750 грн (двадцять чотири тисячі сімсот п`ятдесят гривень) та 224 грн 50 коп. (двісті двадцять чотири гривні п`ятдесят копійок) судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 9072,75 грн (дев`ять тисяч сімдесят дві гривні) та 176,20 грн (сто сімдесят шість гривень двадцять копійок) судового збору. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 176,20 грн. (сто сімдесят шість гривень двадцять копійок) судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та задовольнити його зустрічну позовну заяву у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення районного суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також ігноруванням практики Верховного Суду України. Вказав, що закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не спростовує відповідальність особи в скоєнні ДТП, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16. Послався на те, що вина ОСОБА_3 була встановлена та доведена рішенням суду, адже в діях останнього вбачається порушення Правил дорожнього руху України, що призвело до настання наслідків у вигляді матеріального збитку, який поніс потерпілий у зв`язку із відновленням порушеного права. Вважає, за відсутності відносно нього складеного протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього за ст. 124 КУАП, - відсутні підстави для його цивільно-правова відповідальність за завдану позивачу шкоду. Зауважив, що вина ОСОБА_3 підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, схемою дорожньо-транспортної пригоди, висновком судової автотехнічної експертизи, показами свідків та фактом закриття справи з обставин з не є реабілітуючих підстав. Тому, з урахуванням страхування цивільно-правової відповідальності водія ОСОБА_3 на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди у ПрАТ СК «Перша», ОСОБА_1 має право отримати страхове відшкодування у розмірі: 18145,50 (вісімнадцять тисяч сто сорок п`ять) гривень 50 копійок. Вказав, що суд у оскаржуваному рішенні не зазначив підстав та мотивів, виходячи з яких постанова Апеляційного суду Харківської області від 15.09.2017 не може бути достатнім доказом, який свідчить про порушення ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України, що призвело до зіткнення. Як наслідок, судове рішення не може вважатись таким, що відповідає положенням ст. 263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості. Зазначив також про свою незгоду щодо розміру відшкодування, яке визначив суд при визначення обопільної вини сторін у скоєнні ДТП. Вказав, що у такому разі сума матеріального збитку (страхового відшкодування) мала би ділитися навпіл, тому на користь ОСОБА_3 необхідно було стягнути: 89721, 47 / 2 = 44860,73 гривень та за вирахуванням франшизи стягнути її з ПрАТ СК «ВУСО». Правом на апеляційне оскарження також скористалась ПрАТ СК «ВУСО» та просить рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 20.08.2020 в частині задоволення позовних вимог у відношенні ПрАТ «СК «ВУСО» скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. Вважає, що рішення районного суду є передчасним, ухваленим внаслідок невірного, неповного, однобічного та упередженого з`ясування судом першої інстанції обставин справи, у зв`язку з чим дане рішення є таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права. Страхова компанія зазначає, що за фактом правопорушення (п.п. «е» п.8.7.3. ПДР), яке призвело до скоєння ДТП було складено адміністративний протокол серії АП2099576 відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП. Працівниками органів Національної поліції України протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за порушення останнім вимог ПДР України, які б могли призвести до пошкодження транспортних засобів, не складався. Покликалась на те, що в матеріалах справи відсутній преюдиціального значення для цивільної відповідальності ОСОБА_1 судові рішення: вирок суду в кримінальному провадженні (ухвала про закриття кримінального провадження, звільнення особи від кримінальної відповідальності) або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 щодо наявності в його діях вини у настанні події 16.11.2016. Вказала, що одним із варіантів Висновку судової автотехнічної експертизи від 26.06.2017 №3134, підтверджено невідповідність дій водія автомобіля «Шкода» ОСОБА_3 вимогам п.8.7.3 «е», п.8.10 Правил дорожнього руху України, порушення яких знаходилось, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникнення даної ДТП. Зауважила, що матеріали справи також містять пояснення свідка ОСОБА_4 , який був допитаний в судовому засіданні та вказав, що він 16.11.2016 о 16:20 год. знаходився біля школи № 43 і бачив, як автомобіль ВАЗ-2106 стояв на світлофорі зі сторони пров. Каунаського, коли йому загорівся зелений сигнал світлофору він почав рух, виїхавши на Салтівське шосе, в цей самий час на Салтівському шосе по головній дорозі горів червоний сигнал світлофору на 15-й секунді (відлік червоного починається з 22 секунди), ОСОБА_4 побачив, як автомобіль Шкода, який рухався на червоне світло світлофору по Салтівському шосе зіткнувся з автомобілем ВАЗ-2106 в заднє ліве крило. Також покликалась на те, що Листом від 14.11.2019 № 502 КП «Харків-Сигнал» було повідомлено, що світлофорний об`єкт Салтівське шосе - вул. Туркестанська (провул. Каунаський) станом на 16.11.2016 у проміжку часу з 15:00 год. до 17:00 год. працював в локальному режимі за двофазною схемою організації руху, яка характеризується наступними параметрами: 30 сек. - тривалість горіння зелених сигналів, які дозволяють рух транспорту та трамваїв по Салтівському шосе в обох напрямках, правий та лівий поворот транспорту на вул. Туркестанська та провул. Каунаський (1 фаза); 19 сек. - тривалість горіння зелених сигналів, які дозволяють рух транспорту з вул. Туркестанська прямо на провул. Каунаський та у зворотному напрямку, перехід пішоходів через проїзну частину Салтівського шосе (2 фаза). Програмою роботи забезпечено миготіння зелених сигналів за 3 сек. до їх виключення. Перехідні такти: жовтий, червоно-жовтий - 3 сек. Також зазначено, що станом на 06.06.2016 заявок про несправність роботи світлофорного об`єкту вул. Тюринська - вул. Мар`євська в диспетчерську службу не надходило. Вважає, що засвідчена об`єктивними, належними і допустимими доказами робота синхронності світлофорів у відповідності з схемою місця ДТП та поясненнями учасників ДТП (в тому числі, свідка ОСОБА_4 ) свідчать про те, що коли ОСОБА_1 виїхав на регульоване перехрестя зі сторони пров. Каунаського на видимий для нього дозволяючий зелений сигнал світлофора (2 фаза), з протилежної сторони перехрестя для водія ОСОБА_3 вже загорівся перехідний такт, а виїхавши на перехрестя (1 фаза) горів червоний сигнал забороняючий рух. ПрАТ «СК «Перша» у апеляційній скарзі просить рішення районного суду в частині задоволення вимог ОСОБА_1 скасувати та відмовити у задоволенні його вимоги, поклавши на нього судові витрати за подання апеляційної скарги. Вказала, що як вказувалось Компанією у відзиві на позовну заяву за вих. №1478 від 30 травня 2018 року, станом на дату написання вищезазначеного документу ПрАТ «СК «Перша» не отримувало жодної Заяви про виплату страхового відшкодування від гр. ОСОБА_1 як власника пошкодженого ТЗ марки «ВАЗ 21065», д.н.з. НОМЕР_2 . Така заява не була подана і станом на дату звернення з цією апеляційною скаргою. Вважає, що безпідставність звернення позивача до суду про стягнення шкоди з ПрАТ «СК «Перша» знаходить своє відображення в п.6.10 Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/7449/17 від 05 червня 2018 року, відповідно до якої, далі цитата: «При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб`єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) ОСЦВВНТЗ про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, шо закріплено в положеннях статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначено, що у ПрАТ «СК «Перша» не виникає жодного зобов`язання на користь позивача внаслідок ДТП від 16 листопада 2016 року у зв`язку із неподанням такою особою заяви про виплату страхового відшкодування впродовж встановленого строку відповідно до порядку та норм ЗУ «Про ОСЦПВ». Учасники справи не скористались правом на подання відзивів на апеляційні скарги, що не перешкоджає перегляду рішення районного суду відповідно до норми ч. 3 ст. 360 ЦПК України. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та розмір шкоди, без повідомленням учасників справи. За нормою ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційні скарги ПрАТ «СК «Перша» та ПрАТ «СК «ВУСО» підлягають задоволенню, скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. За правилом п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згаданим вимогам рішення районного суду не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 16.11.2016 близько 16.20 год. ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем «Skoda Superb Elegans», д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Салтівське шосе м. Харкова зі сторони населеного пункту Старий Салтів в сторону центра міста та під`їжджаючи до регульованого перехрестя з пров. Каунаським, зіткнувся лівою передньою частиною автомобіля із задньою частиною автомобіля «ВАЗ-21065», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Московського районного суду м. Харкова від 08.12.2016 провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, відносно ОСОБА_3 закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення (т. 1, а. с. 7). Постановою Апеляційного суду Харківської області від 15.09.2017 постанову Московського районного суду м. Харкова від 08.12.2016 року скасовано, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП. Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 23614 від 04.05.2020 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю «ВАЗ-21065», д.н.з. НОМЕР_2 , у результаті ДТП 16.11.2016, становить 18145,50 грн (т. 2, а. с. 23-29). Згідно зі Звітом №179/12/16, складеним 16 листопада 2016 року ФОП ОСОБА_5 , матеріальний збиток в результаті пошкодження у зв`язку з ДТП автомобіля «Skoda Superb Elegans», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 89721,47 грн (т. 1 а. с. 19-25). Цивільна-правова відповідальність водія ОСОБА_1 на час ДТП була застрахована у ПАТ СК «ВУСО» згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/8803057 (т. 1, а. с. 6). Як вбачається з матеріалів справи цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на час ДТП була застрахована у ПрАТ СК «Перша» згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8652704. У виплаті страхового відшкодування учасникам ДТП страховими компаніями було відмовлено. Суд першої інстанції вважав, що відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи, складеного 26 червня 2017 року судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Панасенко О.М. під час розгляду адміністративної справи № 2/637/425/2017 (638/1059/17), винними у ДТП є як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_1 .. При цьому суд послався на висновки згаданої експертизи, згідно з якими: -Виходячи з обставин події, водій автомобіля «Шкода» ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.3, 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України. -В даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ - 2106 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. п. 12.3, 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України. -Виходячи з обставин справи, технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів як для водія «Шкода» ОСОБА_3 , так і для водія «ВАЗ 2106» ОСОБА_1 визначалася виконанням ними вимог п.п. 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України, для чого в них не було будь-яких перешкод технічного характеру (т. 1 а. с. 8-18). Судом оглянуті матеріали адміністративної справи, розглянутої Московським районним судом м. Харкова. Задовольняючи частково вимоги позовів, районний суд критично поставився до пояснень свідка ОСОБА_4 , що містяться у матеріалах, як на підставу винуватості водія ОСОБА_3 , оскільки допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що світлофора для водія автомобіля «Шкода», він не бачив. Суд також вказав, що як дії водія ОСОБА_3 , так і дій водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України і знаходились, з технічної точки зору, у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, тому суд вважав встановив розмір вини у ДТП наступним чином: ОСОБА_3 50 %, ОСОБА_1 50%. З урахуванням ступеню вини, суд дійшов висновку, що на користь сторін підлягає стягненню на відшкодування шкоди у зв`язку з ДТП: - з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в розмірі 20360 грн 74 коп. із наступного розрахунку: 40721 грн. 47 коп. х 50 % : 100; - з ПАТ «СК «ВУСО» на користь ОСОБА_3 в розмірі 24750 грн із наступного розрахунку: 49500 грн х 50 % : 100. - з ПрАТ СК «Перша» на користь ОСОБА_1 в розмірі 9072 грн 75 коп. із розрахунку: 18145 грн 50 коп. х 50 % :

100. З урахуванням пропорційності до розміру задоволених позовних вимог, суд розподілив судові витрати за сплати судового збору: - з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 224 грн 50 коп.; - з ПАТ СК «ВУСО» на користь ОСОБА_3 - у розмірі 224 грн. 50 коп.; - з ПрАТ СК «Перша» на користь ОСОБА_1 - у розмірі 176 грн. 20 коп; - з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - у розмірі 176 грн. 20 коп. З врахуванням визначеного судом ступеню вини учасників ДТП, суд не вбачав правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн з ОСОБА_3 . Суд не прийняв до уваги лист КП «Харків Сигнал» як доказ, поданий у порушення вимог ч. 3 ст. 83 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком районного суду. Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 4 ст. 80 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами 1 та 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана, зокрема, з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. У ст. 22 ЦК України передбачено право особи на відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди:

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Постановою Апеляційного суду Харківської області від 15.09.2017 постанову Московського районного суду м. Харкова від 08.12.2016 скасовано, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 лютого 2018 року у справі № 910/18319/16. Колегія суддів звертає увагу на те, що постанова Московського районного суду м. Харкова від 08.12.2016, якою провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, відносно ОСОБА_3 було закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення, скасована апеляційним судом з підстав її передчасності, а не безпідставності. При апеляційному перегляді вина або відсутність такої у діях ОСОБА_3 не встановлювалась, а тому постанова Апеляційного суду Харківської області від 15.09.2017 не містить преюдиціальних фактів у розумінні ст. 82 ЦПК України. За таких обставин наявність або відсутність вини учасників ДТП доказується за правилами цивільного судочинства. Районний суд належним чином не обґрунтував свій висновок про наявність обопільної вини у ДТП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Так, судом першої інстанції було досліджено матеріали адміністративної справи та пояснення свідка ОСОБА_4 , який також був допитаний у судовому засіданні від 19.07.2018. ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1 рухався на зелений сигнал світлофора. Суд першої інстанції не обґрунтував висновки, з яких він не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_4 , про те, що ОСОБА_1 рухався на зелений сигнал світлофора. За відсутності в матеріалах справи даних про несправність роботи світлофорного об`єкту Салтівське шосе вул. Туркестанська, у суду не було підстав вважати, що водії ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одночасно рухались на зелені сигнали світлофора, що відповідає схемі ДТП, яка виключає таку можливість (т. 1 а. с. 233). Суд повністю відхилив пояснення свідка ОСОБА_4 з посиланням на те, що він не бачив світлофора для водія автомобілю «Шкода» - ОСОБА_3 . Однак, не має правового значення, чи бачив особисто свідок колір сигналу світлофора, на який рухався ОСОБА_3 , та припущення свідка з цього приводу у поясненнях від 16.11.2017, оскільки в матеріалах справи відсутні докази у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України на спростування показів ОСОБА_4 в частині того, що ОСОБА_1 рухався на зелений сигнал світлофора. Суд першої інстанції всупереч ст. 89 ЦПК України неправильно тлумачив зміст висновку судової автотехнічної експертизи, складений 26 червня 2017 року судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Панасенко О.М., в якому не зазначено про наявність обопільної вини. Натомість висновки по питанням 2-4 мають два варіанти з урахуванням контраверсійних пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Колегія суддів відхиляє пояснення ОСОБА_3 щодо обставин ДТП про його рух на зелений сигнал світлофора, оскільки вони суперечать письмовим поясненням ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_4 , які він підтвердив у суді першої інстанції, та які узгоджуються з протоколом ДТП. З урахуванням наведено вище, суду необхідно враховувати висновок судової автотехнічної експертизи, складений 26 червня 2017 року судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Бокаріуса Панасенко О.М. під час розгляду адміністративної справи № 2/637/425/2017 (638/1059/17), по питанням 2-4 саме по поясненням ОСОБА_1 (варіант № 2). Експерт дійшов висновку, що в даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля ВАЗ-2106 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку (відсутність об`єктивних даних про швидкість автомобілів, яку відстань подолав автомобіль Шкода по перехрестю до місця зіткнення, чи гальмував автомобіль ВАЗ 2106 перед зіткненням) судовий експерт в межах розгляду справи про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не вирішив питання: «Чи мав технічну можливість в даній ситуації водій транспортного засобу ВАЗ-21065 р.н. НОМЕР_2 уникнути зіткненню, і якщо так, то яким чином?» та «Чи маються невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України в діях водія ВАЗ-21065 р.н. НОМЕР_2 , які б знаходились у причинному зв`язку з подією ДТП?». При цьому судовий експерт зазначив про те, що у даній дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля Шкода ОСОБА_3 повинен був діяти у відповідності з вимогами п.п. 8.7.3 «е» 8.10 Правил дорожнього руху України. В даній дорожньо-транспортній ситуації технічна можливість уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля Шкода ОСОБА_3 визначалася виконанням ним вимог п.п. 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. В даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія автомобіля Шкода ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.п. 8.7.3 «е», 8.10 Правил дорожнього руху України і знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження версії подій ДТП, яку надав у своїх доводах позову та письмових поясненнях позивач ОСОБА_3 про те, що він в момент ДТП рухався на зелене світло світлофора, а також, що ОСОБА_1 порушив п. 12.3 ПДР. Відносно ОСОБА_1 не складався протокол про порушення вказаного правила, а тому відсутні підстави для констатації його вини у ДТП, що трапилась 16.11.2016. Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи. На підставі викладеного та з урахуванням неспростованих іншими матеріалами справи показань свідка ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 в момент ДТП рухався на зелений сигнал світлофору, що узгоджуються з результатами огляду місця ДТП та дорожню ситуацію, які зафіксовані на наявній у справі схемі ДТП, з урахуванням згаданих висновків судового експерта колегія суддів констатує, що у даному випадку виключається одночасний рух водія ОСОБА_3 на зелений сигнал світлофору перед зіткненням з автомобілем під керуванням ОСОБА_1 . Тому колегія суддів приймає доводи скарг ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_1 щодо недоведеності вини останнього у скоєнні ДТП, а відтак про відсутність підстав для відшкодування завданої ОСОБА_3 шкоди та сплати йому страхового відшкодування. Тому колегія суддів вважає недоведеним позов ОСОБА_3 , і з цієї підстави та відповідно до зазначених норм ст.ст. 1188, 1166 ЦК України, ст.ст. 6, 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - у його задоволенні необхідно відмовити. Щодо не прийняття судом до уваги наданого представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Марченко Н.М. доказів - Листа від 14.11.2019 № 502 КП «Харків-Сигнал» та Схеми організації дорожнього руху на перехресті Салтівське шосе вул. Туркестанська, які додатково підтверджують неможливість одночасного перебування світлофорів в режимі зеленого світла для напряму руху сторін у справі в момент ДТП: ОСОБА_1 з провулка Каунаський через Салтівське шосе до провулку Туркестанський та ОСОБА_3 - по Салтівському шосе, то колегія суддів не вбачає у наведених у рішенні висновках суду порушення норми ч. 3 ст. 81 ЦПК України та з цих мотивів відхиляє наведені з цього приводу доводи скарг, які не містять поважних причин, з яких згадані докази не були вчасно надані до суду стороною відповідача ОСОБА_1 . За правилом п.п. 2-4 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Марченко Н.М. не заявлялось до суду клопотання про поновлення такого строку, а також не було наведено поважних причин його пропуску. За таких обставин у суду першої інстанції дійсно не було підстав для прийняття вказаного доказу. Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь страхового відшкодування з ПрАТ «СК «Перша», то суд вважає за доцільне відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у релевантній за обставинами справи № 465/4287/15. Право на звернення до суду закріплено у Конституції України і на час звернення позивача із позовом відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширювалася на всі правовідносини, що виникали у державі. На час розгляду справи були внесені зміни до статті 124 Конституції України та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Тобто, якщо на час звернення з позовом не було будь-яких обмежень для такого звернення, то з набранням чинності змін до Конституції України від 02 червня 2016 року, можливість звернення до суду пов`язується з дотриманням позивачем досудового порядку врегулювання спору, якщо такий порядок визначений законом як обов`язковий. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV. Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV). Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія, транспортного засобу, причетного до дорожньо транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика. У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально. Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, ? МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: ? навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; ? неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (далі Закон № 1961-IV) строк є присічним і поновленню не підлягає. Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. У будь-якому разі строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування обмежується річним строком. ДТП сталась 16.11.2016, 17.11.2016 ОСОБА_1 надав ПрАТ «СК «Перша» повідомлення про вказане ДТП. Однак із заявою до Страхової з приводу виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 не звертався, натомість, подавши позов до суду зі спливом річного строку після ДТП - 10.01.2018, який виходячи з наведеної правової позиції ВП ВС за своїм правовим характером є присічним, тобто не підлягає поновленню судом. Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги ПрАТ «СК «Перша» на недотримання ОСОБА_1 досудового порядку вирішення спору з огляду на наведену правову позицію Верховного Суду. У той же час, суд апеляційної скарги констатує, що вимога ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Перша» була заявлена із пропуском присічного річного терміну із дати ДТП, що є підставою для відмови у задоволенні його вимоги до Страхової Компанії. Зазначене не позбавляє його права звернутись за відшкодування такої шкоди до винної у ДТП особи. Щодо позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, які у даному випадку не встановлені. Обґрунтовуючи свій позов в цій частині ОСОБА_1 послався на те, що внаслідок механічного ушкодження його автомобіля ВАЗ він переніс душевні страждання та стрес, пов`язаний зі страхом за своє життя та відновлення автомобіля. У зв`язку з пошкодженням автомобіля він був змушений відмовитись від вирішення запланованих за допомогою автомобіля справ, він був змушений використовувати громадський транспорт, йому довелось самостійно шукати гроші для ремонту автомобіля, від цих додаткових витрат сімейного бюджету постраждали інтереси його сім`ї. Як роз`яснено в п. 3 роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За доведеності вини водія автомобіля «Шкода» ОСОБА_3 у скоєнні ДТП відповідно до вказаної норми ст. 1167 ЦК України він зобов`язаний відшкодувати завдану водію та власнику автомобіля ВАЗ ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану механічним пошкодженням автомобіля ВАЗ, яке за висновком судової автотоварознавчої експертитзи № 23614 від 04.05.2020 станом на день ДТП (16.11.2016) потребувало витрат на суму 18145,50 грн. (т. 2 а. с. 24-28). Всупереч ст.ст. 89, 263, 264, 265 ЦПК України суд першої інстанції не вмотивував відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів, виходячи з наведених обставин справи, вважає доведеним, що внаслідок завдання шкоди автомобілю ОСОБА_6 йому була завдана моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях, необхідності витрачати додаткові зусилля та грошові кошти для відновлення свого автомобіля, внаслідок чого змінився усталений порядок його життя (необхідність використовувати громадський транспорт замість особистого), а тому вважає доведеним завдання ОСОБА_3 моральної шкоди ОСОБА_1 , з урахуванням загального принципів цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність на суму 3000 грн. В іншій частині розмір моральної шкоди не підтверджений достатніми доказами у розумінні ст. 76 ЦПК України, тому суд апеляційної інстанції задовольняє його позов про відшкодування моральної шкоди частково. Таким чином, оскільки суд ухвалив оскаржене рішення суду з порушенням норм матеріального і процесуального права, неповно дослідивши обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, то відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційні скарги ПрАТ «СК «Перша», ПрАТ «СК «ВУСО», та частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Судові витрати перерозподіляються відповідно до положень ст. 141 ЦПК України. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» - задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 20 серпня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 3000 (три тисячі) гривень. В іншій частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної та майнової шкоди відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 616 (шістсот шістнадцять) гривень 29 коп. судового збору за подання зустрічної позовної заяви та апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (код в ЄДРПОУ 31650052) 371 (триста сімдесят один) гривню 25 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (код в ЄДРПОУ 31681672) 1057 (тисяча п`ятдесят сім) гривень 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії І.В. Бурлака. А.В. Котелевець.