Постанова 4802 № 154/1660/18

Справа № 154/1660/18 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/32/20 Категорія: 53 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 січня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Карпук А. К., з участю: секретаря судового засідання - Губарик К. А., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , відповідача - ОСОБА_3 , представника відповідача - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "Ютіко" про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2019 року, В С Т А Н О В И В : У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23.07.2017 року близько 21 год. 40 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «ФіатДукато» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у напрямку с. Верба Володимир-Волинського району Волинської області по правій смузі руху автодороги Т0302 сполученням Піща-Любомль-Павлівка, між с. Ліски та с. Верба Володимир-Волинського району Волинської області, всупереч вимогам п.п.б) п.2.3 Правил дорожнього руху, неуважно стежив за дорожньою обстановкою та не відреагував на її зміну, всупереч вимогам п.п. б) 9.2, 10.1, 14.3 Правил не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, без подачі попереджувального сигналу світловим покажчиком повороту, раптово змінив напрямок руху вліво з виїздом на смугу зустрічного руху, якою в той час рухався його автомобіль марки «Опель Віваро» д.н.з. НОМЕР_2 , чим здійснив перешкоду в русі та змусив різко гальмувати та змінити напрямок руху, в результаті чого автомобіль втратив керованість та здійснив виїзд у кювет, де зіткнувся з деревом. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди належний йому автомобіль марки «Опель Віваро» д.н.з. НОМЕР_2 отримав значні механічні ушкодження. 06 червня 2018 року рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області ОСОБА_3 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням винного із потерпілими. На підставі наведеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути із ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко» 100000 грн страхового відшкодування та з ОСОБА_3 - різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в сумі 85894,63 грн, а також 20000 грн моральної шкоди. Залишки автомобіля марки «Опель» н.з. НОМЕР_2 передати для утилізації ОСОБА_3 після відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 37 602 грн 80 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 2000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди джерелом підвищеної небезпеки. Залишки автомобіля марки «Опель Віваро» р.н.з. НОМЕР_2 передано ОСОБА_3 після відшкодування ним 37602 грн 80 коп. майнової та 2000 грн моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. У задоволенні вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко» про стягнення 100000 грн страхового відшкодування відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь держави 768,40 грн судового збору. Стягнуто із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 748 грн судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судове рішення є необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач зазначає, що суд неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази і дійшов необґрунтованих висновків, що у страхової компанії не виник обов`язок сплатити страхове відшкодування внаслідок незвернення до страховика у межах одного року з дня ДТП, оскільки йому не було відомо, що відповідальність ОСОБА_3 застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко». Про такі обставини стало відомо лише по завершенню кримінального провадження, оскільки слідчим у кримінальному провадженні було вилучено страховий поліс і втрачено. Зазначає, що ним не пропущено строки своєчасного звернення як до суду, так і до страхової компанії, покликаючись на правові висновки ВП ВС у постанові від 19.06.2019 року у справі №465/4621/16-к (провадження №13-24кс19). Отже, суд першої інстанції неповно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно дослідив і оцінив докази та свідомо використав оцінку вартості автомобіля на час огляду 11.06.2019 року, а не на час ушкодження, тобто на 23.07.2017 року, що є недопустимим. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, покликаючись на те, що річний термін звернення із заявою до страхової компанії позивачем не був пропущений. З урахуванням наведеного вважає, що оскаржуване рішення суду необхідно скасувати в частині відмови в стягненні страхового відшкодування в розмірі 100000 грн з ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко» на користь ОСОБА_1 і в цій частині ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги останнього про стягнення в його користь зі страхової компанії 100 000 грн суми страхового відшкодування і моральної шкоди у встановленому законодавцем розмірі. У відзиві ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко» покликається на те, що апеляційна скарга є необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення, в частині позовних вимог до страхової компанії. Вказує на те, що виходячи з вимог п.37.1.4. ст. 37 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач не має права на отримання страхового відшкодування у зв`язку з пропуском річного терміну на звернення із заявою про страхове відшкодування. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб позивача є фізично знищеним, і позивачу, як власнику даного транспортного засобу, підлягає відшкодуванню різниця між сумою страхового відшкодування за полісом та вартістю автомобіля до ДТП, визначеною експертом в розмірі 37602,80 грн (із розрахунку: 137602,80 грн - 100000 грн), а тому вважав, що залишки даного транспортного засобу вартістю 36409,96 грн, підлягають переданню ОСОБА_3 , як особі, яка має здійснити відшкодування шкоди в розмірі 37 602,80 грн. Крім того, суд дійшов висновку про стягнення з винного у ДТП моральної шкоди в сумі 2000 грн в користь позивача, врахувавши характер та обсяг понесених ним страждань. Відмовляючи у задоволенні позову до страхової компанії, суд першої інстанції послався на підпункт 37.1.4. статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого однією з підстав відмови у виплаті страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування з моменту вчинення ДТП упродовж одного року. Однак із таким висновком суду першої інстанції в частині стягнення майнової шкоди, передачі залишків автомобіля та відмови у стягненні страхового відшкодування колегія суддів апеляційного суду не може погодитись із таких підстав. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 23.07.2017 р. близько 21 год. 40 хв. на автодорозі «Піща-Любомль-Павлівка» з вини водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем марки «Фіат Дукато», н.з. НОМЕР_1 сталась дорожньо-транспортна пригода із автомобілем марки «Опель Віваро», н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого останньому автомобілю спричинено механічних ушкоджень, а пасажирам, що перебували в ньому та були визнані потерпілими, - тілесних ушкоджень. Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06.06.2018 р. задоволено клопотання ОСОБА_3 та звільнено його від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а провадження у справі закрито за примиренням із потерпілими та цивільний позов ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди на суму 187894,63 грн та 50000 грн моральної шкоди залишено без розгляду. Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 на час ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія «Ютіко». Дана обставина підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК /4162031. Із даного поліса вбачається, що страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну потерпілому, становить 100000 грн. Згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу, від 27.09.2017 р., який проведений за замовленням позивача, ринкова вартість транспортного засобу - автомобіля марки «Опель Віваро», н.з. НОМЕР_2 , до пошкодження становила 185894,63 грн, вартість відновлювального ремонту ТЗ - 784 245, 34 грн, вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу - 283 719,04 грн. Відповідач ОСОБА_3 , не погоджуючись із визначенням вартості даного транспортного засобу та вартості ремонту, під час розгляду справи подав клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості автомобіля марки «Опель Віваро» та визначення залишкової вартості даного автомобіля після ДТП, котре судом задоволено і ухвалою суду від 18.03.2019 р. призначено у даній справі експертизу. Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи № 8238 від 11.07.2019 р. ринкова вартість автомобіля «Опель Віваро», р.н.з. НОМЕР_2 , до його пошкодження складає 137602,80 грн. Залишкова вартість даного автомобіля після ДТП складає 36409,96 грн. В судовому засіданні сторони не спростували висновки даної експертизи, не просили провести повторну чи додаткову експертизу, а тому суд першої інстанції вірно взяв за основу експертний висновок, яким встановлено, що ринкова вартість автомобіля «Опель Віваро», р.н.з. НОМЕР_2 , до його пошкодження складає 137602,80 грн, а залишкова вартість даного автомобіля після ДТП становить 36409,96 грн, а також вартість відновлювального ремонту ТЗ з урахуванням зносу - 283719,04 грн, що свідчить про фізичне знищення пошкодженого автомобіля, відповідно до ст. 30 Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів". Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року із змінами і доповненнями від 10 листопада 2015 року за № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який діяв на час правовідносин у даній справі, та главою 82 підрозділу 2 розділу ІІІ ЦК України. Закон № 1961-IV є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1). Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили (абзац 4 пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV). Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: -навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; -неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу статті 79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання У відповідності до ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір у даній справі, не звернув увагу на те, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) зроблено правовий висновок, відповідно до якого попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, загалом не є обов`язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування. До такого висновку суд касаційної інстанції дійшов, аналізуючи норми спеціального Закону № 1961-IV, відповідно до якого підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим, у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено обов"язковий досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, а особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 37 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять. У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-IV, та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Із справи відомо, що 23.07.2017 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю сторін у справі. 14.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди, тобто в межах річного строку з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, 15.12.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «УТСК» із заявою про виплату страхового відшкодування за ДТП, однак добровільно виплатити страхова компанія відмовилась через пропущення ним річного строку звернення (а.с.132 т.1). Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції помилково застосував до даних правовідносин норми статті 37.1.4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не взявши до уваги, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права у визначений законом річний строк з дня ДТП. Згідно із нормами ст. 30 Закону "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. ( п.30.2 ст. 30 Закону). Як вбачається із висновку експерта № 8238 судової авто-товарознавчої експертизи від 11 липня 2019 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля з врахуванням зносу складових складає 294857,61 грн, що значно перевищує вартість транспортного засобу автомобіля марки «Опель Віваро» до вчинення ДТП, що становила 137602,80 грн, а тому відновлення такого КТЗ є економічно недоцільним та він вважається фізично знищеним. Залишкова вартість технічно пошкодженого автомобіля - 36409,96 грн. Отже, виходячи з норм ст. 30 Закону, до відшкодування власнику пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля належить різниця між вартістю автомобіля до та після ДТП, що становить 101192,84 грн (із розрахунку: 137602,80 грн - 36409,96 грн). Згідно з п. 12.1. статті 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Як вбачається зі Страхового поліса №АК/4162031 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між страхувальником ОСОБА_3 і ПрАТ «УТСК», страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну, становить 100 000,00 грн, а розмір франшизи - 500 грн (а.с.119 зворот). З огляду на викладене з відповідача ПрАТ «УТСК» підлягає стягненню сума страхового відшкодування в розмірі 99 500 грн (100000 грн - 500 грн). За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні зі страхової компанії суми страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності у повному обсязі без урахування положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Оскільки розмір франшизи становив 500 грн, який не підлягав відшкодуванню страховиком, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 слід стягнути 1692 грн 84 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в тому числі і суми франшизи (із розрахунку: 101192,84 грн - 99500 грн). Колегія суддів вважає обгрунтованими також доводи апеляційної скарги щодо безпідставності позовних вимог в частині передачі відповідачу залишків автомобіля, виходячи з такого. З наведеної вище редакції статті 30 Закону "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що у 2012 році Законом № 5090-УІ від 05.07.2012 р. були внесені зміни до цієї правової норми. Якщо раніше цією статтею, яка складалася із трьох пунктів, було передбачено, що транспортний засіб вважався фізично знищеним, якщо його власник згоден з визнанням його фізично знищеним, а у разі, якщо він не згоден, то йому відшкодовувалася різниця між вартістю ТС до та після ДТП, то із внесенням змін до даної статті таке правило стало відсутнє. Крім того, п. 30.3 статті 30 Закону в попередній редакції встановлювалось, що при визнанні ТЗ фізично знищеним відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості ТЗ до ДТП та витратам з евакуації ТЗ з місця ДТП. Також передбачалось, що право на залишки ТЗ отримує страховик чи МТСБУ. Проте, після внесення змін до вказаної статті п.30.3 виключений, а діє норма п.30.2 статті 30 Закону про відшкодування потерпілому різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Таким чином, позовна вимога про передачу відповідачу залишків автомобіля після сплати ним майнової шкоди в сумі 37602,80 грн та 2000 грн моральної шкоди не відповідає нормам Закону, а тому рішення суду, яким задоволено позов у цій частині слід скасувати і відмовити в позові. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення 2000 грн моральної шкоди з винного в користь позивача сторони не оскаржують і фактично погоджуються з визначеною судом сумою морального відшкодування, про що заявили в суді апеляційної інстанції, то апеляційний суд в цій частині судове рішення не переглядає і на предмет законності оскаржуване рішення не перевіряє. Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що в іншій частині суд першої інстанції розглянув спір з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому його слід скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Тому з огляду на дані норми процесуального закону з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "Ютіко" в користь ОСОБА_1 слід стягнути 1242 (одну тисячу двісті сорок дві) гривні судових витрат, а в користь держави 2487 (дві тисячі чотириста вісімдесят сім) гривень 50 коп. судового збору. Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для часткового скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову до страхової компанії та зменшення суми майнового відшкодування з відповідача ОСОБА_3 , а також про відмову у позовних вимогах щодо передачі відповідачу залишків пошкодженого автомобіля. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 26 вересня 2019 року в даній справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення майнової шкоди, завданої вчиненням дорожньо-транспортної пригоди, передачі залишків автомобіля та стягнення страхового відшкодування скасувати і в цій частині ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "Ютіко" в користь ОСОБА_1 99500 (дев`яносто дев`ять тисяч п`ятсот) гривень страхового відшкодування та 1242 (одну тисячу двісті сорок дві) гривні судових витрат. Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 1692 (одну тисячу шістсот дев`яносто дві) гривні 84 копійок майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути в користь держави з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія "Ютіко" 2487 (дві тисячі чотириста вісімдесят сім) гривень 50 коп. судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді