Постанова 4807 № 336/3137/20

Дата документу 05.10.2021 Справа № 336/3137/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/3137/20 Головуючий у 1 інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/2590/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «05» жовтня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Гончар М.С., секретар: Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії, ВСТАНОВИВ: В червні 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 08 жовтня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 45 000 доларів США строком дії до 05 жовтня 2018 року зі сплатою 16% річних за користування кредитом у доларах США та сплатою комісійної винагороди та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. 02 вересня 2009 року між сторонами укладено Додатковий договір №1, Додатковий договір №2, 31 травня 2010 року укладено Додатковий договір №2 та 08 листопада 2010 року укладено Додатковий договір №4, якими були внесені зміни в договір відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф від 08 жовтня 2008 року. В забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором, 02 вересня 2009 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 , був укладений договір поруки №1П/1106-Ф, за умовами якого поручитель зобов`язався перед ВАТ «Державний ощадний банк України» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 11 червня 2020 року виникла заборгованість в суму 184 225,36 грн., яка складається з: заборгованість за кредитом 120 201,83 грн., заборгованість по пені 30 193,23 грн., 3% річних на суму простроченого кредиту 8778 грн., 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 1307,31 грн., втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом 43 30,54 грн., витрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту 19 414,45 грн. На підставі зазначеного просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по кредиту в сумі 184 225,36 гривень та судові витрати. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2020 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф від 08 жовтня 2008 року в сумі 184 225,36 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк України» судовий збір в сумі 1381,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «Державний ощадний банк України» судовий збір в сумі 1381,69 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неналежне повідомлення про розгляд справи, безпідставне нарахування штрафних санкцій за кредитами у період дії карантину, просила скасувати заочне рішення в частині стягнення заборгованості по пені 30 193,23 грн., 3% річних на суму простроченого кредиту 8778 грн., 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 1307,31 грн., втрат від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом 4330,54 грн., витрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту 19 414,45 грн., та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф (далі-Кредитний договір), за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти у сумі 45 000 доларів США на строк до 05.10.2018 року зі сплатою 16% річних за користування коштами у доларах США та сплатою комісійної винагороди та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. 02.09.2009 року між сторонами укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору (далі Додатковий договір №1), за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_2 кредитні кошти, ОСОБА_2 зобов`язалась в строк до 05.10.2018 року повернути кредит в сумі 45 000 доларів США за лімітом, встановленим в іноземній валюті та 421 650 гривень за лімітом кредиту, встановленим в національній валюті, сплатити 16% річних за користування кредитом в іноземній валюті та 20% річних за користування кредитом в національній валюті, а також сплатити інші платежі на умовах та в строки, визначені цим договором (а.с.18-25). В забезпечення виконання зобов`язань за цим договором ОСОБА_2 зобов`язалась укласти договір іпотеки нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та здійснити страхування майна, що передається в іпотеку та сплатити страхові платежі за договором страхування, комісійну винагороду за надання винагороди в сумі 2199,95 гривень, комісійну винагороду за супроводження кредиту в сумі 1100,48 гривень, відповідно до п. 1.4 Додаткового договору №1. Згідно з укладеним Додатковим договором №1 відповідач зобов`язалась сплачувати банку в рахунок погашення заборгованості ануїтетними платежами по 8410,12 гривень щомісячно, починаючи з вересня 2009 року. Порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом визначений п. 1.6 Додаткового договору №1. Пунктом 5.1 Додаткового договору №1 визначено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором боржник відшкодовує завдані збитки понад неустойку (пеню, штраф). Пунктом 5.2 Додаткового договору №1 передбачена сплата на користь банку пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення. Згідно з п. 5.3 Додаткового договору передбачено сплату неустойки в розмірі 0,05% від суми кредиту у разі ненадання позичальником документів, що передбачені умовами цього договору. 02.09.2009 року між сторонами укладено Додатковий договір №2 до Кредитного договору, за умовами якого внесені зміни до п. 1.5 Кредитного договору та встановлено, що погашення кредиту в національній валюті здійснюється щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця, ануїтетними платежами в сумі 7 761,22 гривень. Дострокове погашення кредиту в іноземній валюті здійснюється готівкою шляхом купівлі іноземної валюти в касі банку в сумі 45 000 доларів США. Якщо сума кредиту, який надається не дозволяє позичальнику придбати іноземну валюту у обсязі, що достатня для повного погашення заборгованості, що рефінансується, позичальник зобов`язаний внести недостатню суму за власник рахунок коштів. У разі, якщо після погашення кредиту в іноземній валюті у позичальника наявний залишок коштів в національній валюті, отриманих в кредит, позичальник вносить їх в рахунок погашення кредиту, який було надано (а.с.29). 31.05.2010 року між сторонами укладено Додатковий договір №3 до Кредитного договору, за умовами якого внесені зміни до п. 1.1 та 1.5 розділу 1 «Предмет договору» та змінено розмір відсотків на 18% річних за кредитом у гривні з 01.06.2010 року по 31.05.2011 року, з 01.06.2020 року встановлено відсоткову ставку у розмірі 20% річних. Пункт 1.5 викладено в наступній редакції: погашення кредиту в національній валюті здійснюється щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного періоду місяця, ануїтетними платежами, шляхом внесення готівки до каси банку та/або шляхом безготівкових перерахувань починаючи з листопада 2010 року згідно графіку погашення кредиту. Погашення відсотків позичальником здійснюється щомісячно. Остання сплата ануїтетного платежу здійснюється позичальником не пізніше дати, вказаної в п. 1.2. в сумі фактичного залишку заборгованості та нарахованих відсотків за користування кредитом, яка може бути відмінною від розміру щомісячних ануїтетних платежів (а.с.30). 08.11.2010 року між сторонами укладено Додатковий договір №4 до Кредитного договору, за умовами якого внесені зміни до преамбули основного договору та до п. 1.4.1.1.5, 1.9.1.10., 1.11 розділу 1 «Предмет договору», та забезпечено виконання зобов`язань за цим договором договору іпотеки нерухомого майна з майновим поручителем позичальника, предметом іпотеки за яким буде нерухоме майно, а саме земельна ділянка та розташований на ній одноповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.31). 02.09.2009 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 , укладено договір поруки № 1П/1106-Ф (Договір поруки), за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за несвоєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Згідно з п. 2.1 Договору поруки у раз порушення боржником виконання зобов`язання кредитом має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання боржника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому цим договором. Пункт 3.1. Договору поруки передбачає, що поручитель відповідає по зобов`язаннях за вищезазначеним кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Згідно з п. 3.2 Договору поруки солідарні боржники залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов`язання за кредитним договором не будуть виконані повністю (а.с.33-34). Судом встановлено, що ОСОБА_2 умови Кредитного договору та додаткових угод не виконала належним чином, у зв`язку з чим за розрахунком банку станом на 11.06.2020 року у неї виникла заборгованість в загальній сумі 184225,36 гривень, з яких: 120 201,83 гривень - заборгованість по кредиту, 30193,23 гривень - заборгованість по пені, 8778 гривень - три відсотки річних на суму простроченого кредиту, 1307,31 гривень - три відсотки річних на суму нарахованих та несплачених відсотків, 4330,54 гривень - інфляційні втрати від несвоєчасного погашення відсотків за користування кредитом, 19 414,45 гривень - інфляційні втрати від несвоєчасного погашення кредиту. За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.625 ЦК України). Нормами статті 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Статтею 543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. За вищевикладених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 120 201,83 гривень. Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги про неправомірне стягнення судом 3% річних на суму простроченого кредиту 8778 грн., 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 1307,31 грн., втрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом 4330,54 грн., витрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту 19 414,45 грн. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що скаржник лише частково та з порушенням встановленого договором строку повернув грошові кошти у розмірі 180 000,00 грн., а заборгованість в розмірі 120 000,00 грн. відповідача перед позивачем залишилася не погашеною. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, з якими кореспондується норма ст.525 ЦК України, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19. Щодо посилання скаржника на необхідність врахування норм Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», колегія суддів зазначає таке. Законом України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», яким внесено зміни до Розділу «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України та Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання, не є штрафними санкціями в розумінні ст. 230 Господарського кодексу України (ст. 549 ЦК України), а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом, яким кредитор наділений в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 904/10242/17, від 23.10.2018 у справі № 913/70/18 та від 04.12.2018 у справі № 913/63/18. Отже, твердження відповідача про необхідність застосування вищенаведеного Закону до вимог про стягнення 3% річних, інфляційні витрат за заявлені періоди є необґрунтованими. Проте, доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення судом заборгованості по пені заслуговують на увагу з огляду на таке. Як вбачається зі змісту кредитного договору, укладеного 08.10.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 та Додаткових угод до цього договору відповідач отримала кредитні кошти в сумі 45 000 доларів США строком до 05 жовтня 2018 року. При дослідженні здійсненого позивачем розрахунку, зокрема, заявленої до стягнення пені, судом встановлено, що відповідне нарахування здійснено за період з 11.06.2019 року по 21.04.2020 року (пеня за порушення сплати кредиту); за період з 11.06.2019 року по 25.02.2020 року (пеня по простроченим відсоткам). Кредитний договір, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 не містить положень щодо права банку нараховувати пеню після закінчення строку дії кредитного договору. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Задля належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, встановивши, що строк кредитування договором визначено до 05 жовтня 2018 року, умовами кредитного договору не передбачено нарахування пені поза межами строку кредитування, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені, нарахування якої здійснено за період з 11.06.2019 року по 21.04.2020 року (пеня за порушення сплати кредиту) та період з 11.06.2019 року по 25.02.2020 року (пеня по простроченим відсоткам), тобто після закінчення строку кредитування. Колегія суддів також не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф (далі-Кредитний договір), за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти у сумі 45 000 доларів США на строк до 05.10.2018 року зі сплатою 16% річних за користування коштами у доларах США та сплатою комісійної винагороди та інших платежів в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору кредит надається в доларах США на строк 109 місяців з терміном погашення 05 жовтня 2018 року. Сукупна вартість кредиту, графік платежів, від і предмет кожної сукупної послуги та їх обґрунтування визначені в додатках №№1-3 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Як вбачається з Додатку до кредитного договору від 08.10.2008 року №1106-Ф (Графіку платежів) погашення кредиту та відсотків, які передбачені Графіком, здійснюються у валюті кредиту - доларах США (т.2, а.с. 141-143). Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України). Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України в постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Верховний Суд у постанові від16 червня 2021 року у справі №403/3110/19. Враховуючи викладене, оскільки предметом кредитного договору, укладеного між сторонами 08 жовтня 2008 року є грошові кошти, визначені у доларах США (45000 доларів США), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Отже, суд першої інстанцій неправильно застосував до спірних правовідносин положення частини другої статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення втрат від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи, колегія суддів виходить з такого. Як вбачається з матеріалів справи, в судове засідання, призначене на 08 жовтня 2020 року відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було викликано шляхом направлення судових повісток рекомендованою кореспонденцією (а.с. 50-54). Поштові конверти з вказаними судовими повістками були повернуті до суду з відміткою установи пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Згідно частини 3, 5 статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Частиною 1 статті 130 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. За приписами п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання, чи перебування особи, повідомленого цією особою. За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення про розгляд справи колегія суддів вважає неприйнятними. Враховуючи викладене, рішення суду згідно з п. 3 ч. 3 ст. 367 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф від 08 жовтня 2008 року в сумі 130 287 гривень 14 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом 120 201 гривень 83 копійок, 3% річних на суму простроченого кредиту 8778 гривень, 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 1307 гривень 31 копійок. В іншій частині позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - відмовити. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 жовтня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту. Позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії, задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №1106-Ф від 08 жовтня 2008 року станом на 11 червня 2020 року в загальній сумі 130 287 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 14 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом 120 201 (сто двадцять тисяч двісті одна) гривня 83 копійок, 3% річних на суму простроченого кредиту 8778 (вісім тисяч сімсот сімдесят вісім) гривень, 3% річних на суму нарахованих та несплачених процентів 1307 (тисяча триста сім) гривень 31 копійок. В іншій частині позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 07 жовтня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська М.С. Гончар