Постанова 4807 № 336/3030/25

Дата документу 30.06.2026 Справа № 336/3030/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/3030/25 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О. І. Провадження № 22-ц/807/1574/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кухаря С.В., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шкабуро Олександра Віталійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії зі спадкоємця боржника, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії зі спадкоємця боржника. В обґрунтування позову зазначено, що 03.08.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 845-ф, за умовами якого банк надав останній кредит в сумі 25000 доларів США, а позичальник у свою чергу зобов`язалась повернути кредитні кошти, а також сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 13 річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором. Кредит надано на споживчі цілі, окремими частинами (траншами) відновлювальною кредитною лінією, у період до серпня 2009 року. Сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обгрунтування визначені у додатку №1-3 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно рівними частинами не пізніше останнього робочого дня звітного місяця починаючи з серпня «02» серпня 2017. Виконання зобов`язань за кредитним договором було забезпечено договором іпотеки нерухомого майна від 03 серпня 2007 року №1Z/845-Ф, укладений між банком та боржником, предметом іпотеки за яким є квартира за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник помер, що підтверджується актовим записом про смерть №3030 від 20.12.2021, зареєстрований Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 20.12.2021). 23 лютого 2022 року банк звернувся з вимогою кредитора №107.20-402 до П`ятої запорізької державної нотаріальної контори. Спадкоємцем ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, є її син ОСОБА_1 .. Станом на 24.03.2025 року заборгованість за договором становить 8323,05 долари США. По суті вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 8323,05 доларів США, а також судовий збір. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за договором про відновлювальної кредитної лінії №845-ф від 03.08.2007 року в сумі 8323,05 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судовий збір у розмірі 5189,14 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шкабуро Олександра Віталійовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2026 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що повторне стягнення вже присудженого боргу через новий позов є неможливим, оскільки закон забороняє двічі розглядати один і той самий спір. Звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що внаслідок не виконання спадкодавцем відповідача боргових зобов`язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 845-ф від 03.08.2007 утворилась заборгованість в розмірі 8323,05 дол. США, які позивач просить стягнути з відповідача в порядку ст. 1282 ЦК України. В той же час, позивач у позові не зазначив, про існування рішення суду щодо стягнення заборгованості за відповідним договором відновлювальної кредитної лінії з спадкодавця відповідача ОСОБА_2 та про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом виданим на підставі цього рішення, а також про його часткове виконання з боку спадкодавця. Тому вважає, що в даному випадку кредитор повинен був звертатись з заявою про заміну сторони виконавчого провадження (на підставі ст. 442 Цивільного процесуального кодексу України). Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки-повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» ( т. 2 а.с. 33) до апеляційного суду не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надав. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("AlimentariaSanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, останній реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов`язання за кредитним договором боржником ОСОБА_2 на момент смерті останнього не виконані та не припинилися з його смертю, так як законом встановлено обов`язок виконання цього зобов`язання іншими особами, а саме: спадкоємцями померлого боржника, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, з урахуванням розміру позовних вимог, які обчислюються сумою в 8323, 05 доларів США, вартість отриманого у спадщину нерухомого майна спадкоємцем ОСОБА_1 , є такою, що охоплює розмір грошових вимог кредитора. При цьому суд першої інстанції зауважив, що звернення до суду із позовом про стягнення грошових коштів зі спадкоємця боржника у даній справі є належним способом захисту, оскільки застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних справ, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів, застосування правила ст. 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 03.08.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 був укладений договір відновлювальної кредитної лінії № 1Z/845-Ф. Відповідно до укладеного договору ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 25000 доларів США, зобов`язавшись повернути кредит, сплатити відсотки, комісійні винагороди та інші платежі. Остаточним терміном повернення кредиту визначено 02.08.2017 року (т. 1 а.с.14-16). Зобов`язання за договором були забезпечені договором іпотеки нерухомого майна від 03.08.2007 року, укладеного із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.1 а.с.19-22). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2015 року, яке набрало законної сили, позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору задоволений частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 845-Ф від 3 серпня 2007 року, яку складають: 13611,32 доларів США заборгованість за кредитом, 1023,58 доларів США заборгованість за відсотками, 1630,34 гривень пеня за прострочення відсотків, 7143,98 гривень пеня за прострочення кредиту, 194,21 гривень заборгованість 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту, 822,66 гривень заборгованість 3 % річних від простроченої суми кредиту (т.1 а.с.100,106-зворот-108,121-124). Згідно із відповіддю Центрального ВДВС у м. Запоріжжя від 03.02.2026 року на примусовому виконанні Центрального ВДВС у м. Запоріжжя перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 06.08.2015 року про стягнення заборгованості за кредитним договором. Загальна сума заборгованості по виконавчому документу станом на момент відкриття виконавчого провадження становила 332051,68 гривень (т.1 а.с.228,233-224). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20.12.2021 видане Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Дніпро, актовий запис про смерть №3030 (т.1 а.с.23). 21.09.2022 року державним виконавцем винесено постанову про закриття виконавчого провадження на підставі ст. 39 п. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку зі смертю боржника) (т.1 а.с.236). Залишок боргу за виконавчим документом складає 318827,77 гривень. Згідно із довідкою про заборгованість за кредитним договором № 845-Ф від 03.08.2007 року станом на день смерті боржника ОСОБА_2 сума основної заборгованості за кредитом складає 8323,05 доларів США (т.1 а.с.53). 31.01.2022 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 за заповітом (т.1 а.с.160). 23 лютого 2022 року банк звернувся з вимогою кредитора №107.20-402 до П`ятої запорізької державної нотаріальної контори, в якій зазначено, що за кредитним договором № 1Z/845-Ф обліковується заборгованість у розмірі 8351,63 доларів США та 13 445,19 грн (т.1 а.с.24). Згідно із заповітом від 12.11.2021 року ОСОБА_2 все своє майно заповіла ОСОБА_1 .. За договором купівлі-продажу від 13.09.2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_2 (т.1 а.с.182). У лютому 2022 року ВАТ «Державний ощадний банк України» спрямувало до П`ятої запорізької державної нотаріальної контори вимогу до спадкоємців ОСОБА_2 , яка була перенаправлена за місцем заведення спадкової справи (т.1 а.с.201). 22.02.2024 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. повідомила АТ «Ощадбанк» про те, що вказана претензія буде доведена до відома спадкоємців при видачі їм свідоцтва про право на спадщину (т.1 а.с.33,202). З листа Запорізького обласного державного нотаріального архіву від 08.01.2025 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 заведена 31.01.2022 року на підставі заяви спадкоємця за заповітом на ім`я ОСОБА_1 .. Свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 не видавалось (т.1 а.с.52). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року в справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18) зроблено висновок, що "відповідно до структури ЦК України у книзі першій, розділу І "Основні положення", у статті 16 визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами. Аналіз структури та змісту ЦК України дає підстави для висновку, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані з системного аналізу наведеного правила у зв`язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Верховний Суд зробив висновок, що застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Тлумачення ж статті 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому випадку, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю у натурі, не збереглося". У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18) вказано, що "задовольняючи позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що має місце порушення права позивача на своєчасне отримання кредитних коштів, внаслідок неналежного виконання боржником зобов`язань, а сам обов`язок по поверненню кредитних коштів не є нерозривно пов`язаним з особою померлого боржника, відповідачі є спадкоємцями, розмір заборгованості за договором не перевищує вартість спадкового майна. Крім того, суди вірно вказали, що ПАТ "Альфа-Банк" дізнався про відкриття спадщини лише після свого звернення у лютому 2016 року до суду першої інстанції із позовними вимогами про стягнення з померлого боржника заборгованості, а тому не пропустило строк, встановлений статтею 1281 ЦК України". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21) зазначено, що: "відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог. Разом з тим зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов`язок суду в разі пред`явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі". У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що "Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)). Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109))". Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тлумачення статті 1281 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що вказана норма не встановлює певного порядку пред`явлення вимог кредиторів. Пред`являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року в справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18)). Спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (стаття 1282 ЦК, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 (провадження № 61-9358св21) зазначено, що: "одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження № 61-25487св18) вказано, що: "при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц (провадження № 61-44960св18) вказано, що "встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної заборгованості) та факт прийняття спадщини після смерті позичальника його дочкою, наявність спадкового майна, суд відмовив у позові з огляду на відсутність в прохальній частині позову переліку спадкового майна. У той же час, суд не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не зазначено перелік спадкового майна, не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача". У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року у справі № 202/6453/23 (провадження № 61-3821св24) зазначено, що "апеляційний суд не звернув увагу на те, що застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів; застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі; апеляційний суд не врахував, що законодавець не пов`язує можливість кредитора спадкодавця звернутися з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця із оскарженням чи / не оскарженням постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження. За таких обставин апеляційний суд по суті рішення суду першої інстанції не переглянув і зробив передчасний висновок його скасування та відмову в позові. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції". У справі, що переглядається позивач як кредитор спадкодавця звернувся з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця. Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги та/ або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується, якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини і не відмовилася від її прийняття або якщо законний представник неповнолітньої чи недієздатної особи не відмовився від прийняття спадщини. Враховуючи існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значущих рішень та обрання варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим щодо законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника. Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку. У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Станом на день смерті боржника ОСОБА_2 , заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 845-Ф від 03.08.2007 року погашена не була, розмір заборгованості становить 8323 дол. США 05 центів заборгованості за основним боргом, що підтверджується виписками та довідкою про заборгованість від 24 березня 2025 року, долученими до позову Банком ( т. 1 а.с. 53-60). 23 лютого 2022 року Банк звернувся з вимогою кредитора за № 107.20-402 до П`ятої запорізької державної нотаріальної контори. 28 березня 2022 року на адресу Банку надійшов лист П`ятої запорізької державної нотаріальної контори від 22.03.2022 № 45301-16 про направлення вимоги кредитора на адресу приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І., за місцем відкриття спадкової справи. 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вовк І.І. повідомила АТ «Ощадбанк» про те, що вказана претензія буде доведена до відома спадкоємців при видачі їм свідоцтва про право на спадщину. Отже є правильні висновки суду першої інстанції про те, що кредитором спадкодавця до спадкоємця боржника вимога була направлена у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України. З листа Запорізького обласного державного нотаріального архіву від 08.01.2025 року вбачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 заведена 31.01.2021 року на підставі заяви спадкодкоємця за заповітом на ім`я ОСОБА_1 . Свідоцтво про право на спадщину на ім`я ОСОБА_1 не видавалось. З матеріалів спадкової справи вбачається, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 входить щонайменше 1/2 частка квартири за адресою: АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 32 спадкової справи). Таким, чином, відповідач, як спадкоємець померлого боржника ОСОБА_2 , зобов`язаний задовольнити вимогу кредитора зі сплати боргу в обсязі отриманої спадщини. Належних доказів про те, що розмір та вартість успадкованого ним майна є меншою, ніж сума заборгованості за договором відновлювальної кредитної лінії № 845-ф від 03.08.2007 року в розмірі 8323, 05 дол. США, яка пред`явлена банком до стягнення, ОСОБА_1 суду не надав. Установивши, що зобов`язання за кредитним договором від 03 серпня 2007 року не припинилися у зв`язку зі смертю боржника, оскільки не є такими, що нерозривно пов`язані з його особою, а отже, входять до складу спадщини, а також що існує спадкоємець, який вважаються такими, що прийняв спадщину, при цьому відсутність свідоцтва про право на спадщину не свідчить про припинення зобов`язання і не позбавляє кредитора права на пред`явлення вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з спадкоємця боржника ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість, яка виникла у зв`язку з невиконанням спадкодавцем ОСОБА_2 зобов`язання за вищезазначеним кредитним договором, що становить 8323, 05 дол. США. Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що оскільки вимога кредитодавця про стягнення заборгованості за кредитним договором вже захищена в судовому (примусовому) порядку, тому в даному випадку Банк мав право ставити питання про заміну боржника у виконавчому провадженні, а стягнення цієї ж суми заборгованості за тим же самим договором може призвести до подвійного стягнення, у зв`язку із чим звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів з спадкоємця боржника у цьому випадку є не належним способом захисту, не заслуговують на увагу, оскільки застосування спеціальних способів захисту, які визначені законодавцем для захисту окремих категорій цивільних прав, не виключає можливості також застосовувати загальні способи захисту цивільних прав та інтересів; застосування правила статті 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України про примусове виконання обов`язку в натурі. Крім того, фактично предметом спору в даній справі є звернення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцю ОСОБА_1 в натурі, у зв`язку з відмовою від одноразового платежу. При цьому слід зауважити, що законодавець не пов`язує можливість кредитора спадкодавця звернутися з позовом про стягнення боргу зі спадкоємця із оскарженням чи / не оскарженням постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 06.08.2015 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № 845-ф від 03.08.2007 року з ОСОБА_2 , яке було закрито державним виконавцем 21 .09. 2022 року на підставі ст. 39 п. 3 Закону України « Про виконавче провадження» ( у зв`язку зі смертю боржника). До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 336/771/22, провадження № 61-14527 св

24. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права. викладені в постановах Верховного Суду. Зазначені та інші аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на законність судового рішення не впливають. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносини та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обгрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Шкабуро Олександра Віталійовича залишити без задоволення Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 квітня 2026 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 02 липня 2026 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С. Кухар С.В.