Постанова Чернігівський апеляційний суд № 740/443/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 07 жовтня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/443/21 Головуючий у першій інстанції Шевченко І. М. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1053/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А. сторони: позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2021 року (місце ухвалення м. Ніжин, дата складання повного тексту 13.05.2021) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обгрунтування позову посилались на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н від 06.06.2011. Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між сторонами Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. У позові банк посилається, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок (що підтверджується Випискою по рахунку) та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 23000,00 грн. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, проте у порушення умов кредитного договору позичальник своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями внаслідок чого у відповідача перед банком утворилась заборгованість, яка станом на 28.12.2020 становить 24502,99 грн, яка складається з: 19589,58 грн заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; 19589,58 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 4913,41 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн нараховано пеня; 0,00 грн нараховано комісії. У позові АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 24502,99 грн за кредитним договором № б/н від 06.06.2011, та судові витрати у розмірі 2270,00 грн. Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12.05.2021 у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитної картки, відкриття карткового рахунку згідно анкети-заяви від 06 червня 2011 року, отримання відповідачем кредитного ліміту в розмірі, зазначеному в позові, а також перевипущення (пролонгування) кредитної картки. Також за висновком суду, надані позивачем документи не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором б/н від 06.06.2011, тому підстави для стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості відсутні. При ухваленні рішення судом застосовані правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах, зокрема, від 23 жовтня 2019 року у справі № 136/695/17 (провадження № 61-3723св18), від 18 березня 2020 року у справі № 203/2296/17 (провадження № 61-46086св18), від 20 травня 2020 року у справі № 314/1253/16 (провадження № 61-19784св18) у подібних правовідносинах. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду від 12.05.2021, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду є незаконним та необгрунтованим, винесене з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. У скарзі заявник посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 06.06.2011 ОСОБА_1 11.02.2013 відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 4100 грн, який в подальшому був збільшений. Вважає, що дії з користування кредитним коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості за кредитом та згоду з умовами кредитування. Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов`язання виконувати його належним чином. Зазначає, що виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів банку, та є належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту. Посилається, що судом не враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Скаржник не погоджується також із висновком суду в частині відсутності підстав для стягнення заборгованості за відсотками. В обгрунтування апеляційної скарги банк посилається на постанови Верховного Суду у справах №№ 456/3643/17, 356/1635/16-ц, 173/436/18, 759/11453/20, 572/1169/17. На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було. Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористався. За адресою реєстрації, згідно даних ковертів, які були повернуті до суду, адресат відсутній за вказаною адресою. Дані про місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , підтверджуються довідкою (а.с. 76) Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково та скасування рішення суду першої інстанці враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Судом встановлено, що 06.06.2011 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 17). Як вбачається, матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором № б/н від 06.06.2011, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 28.12.2020 становить 24502,99 грн, яка складається з: 19589,58 грн заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; 19589,58 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 4913,41 грн заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн нараховано пеня; 0,00 грн нараховано комісії (а.с. 5-14). З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н) вбачається, що старт карткового рахунку 11.02.2013, 11.02.2013 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 4100 грн, 11.02.2013 кредитний ліміт зменшено до 300 грн, 21.01.2014 кредитний ліміт збільшено до 5000 грн, 24.04.2014 збільшено 9000 грн, 23.08.2016 зменшено кредитний ліміт 0,00 грн, 16.12.2017 збільшено 13000 грн, 16.12.2017 зменшено 10000 грн, 25.02.2018 збільшено 16500 грн, 16.03.2018 збільшено 18000 грн, 21.06.2018 збільшено 23000 грн, 14.04.2020 зменшено 23000 грн, 27.04.2020 зменшено 23000 грн, 04.05.2020 зменшено 0,00 грн (а.с. 16). Згідно довідки (а.с. 15) позичальнику ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 11.02.2013, термін дії 09/16; № НОМЕР_2 , дата відкриття 17.04.2014, термін дії 04/18; № НОМЕР_3 , дата відкриття 19.03.2018, термін дії 03/22. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до банківської установи із заявою про закриття карткового рахунку не звертався. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитної картки, відкриття карткового рахунку саме до анкети-заяви від 06 червня 2011 року, отримання відповідачем кредитного ліміту в розмірі, зазначеному в позові, а також перевипущення (пролонгування) кредитної картки. Також за висновком суду, надані позивачем документи не підтверджують наявність між сторонами кредитних відносин та наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором б/н від 06.06.2011, тому підстави для стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості відсутні. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з статтею 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПРИВАТБАНК»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Свої зобов`язання перед банком ОСОБА_1 належним чином не виконував, у результаті чого виникла заборгованість. З розрахунку заборгованості та виписки за договором (а.с. 5-14, 51-67) вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, що підтверджується даними про рух коштів по картці, в тому числі і перерахування, які були здійснені 13.05.2020 (а.с. 51), а також частковим погашенням наданих банком коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані надані позивачем грошові кошти в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а також з огляду на приписи частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, отже колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 19589,58 грн. Доводи скаржника щодо безпідставної відмови в задоволенні позову в цій частині є обгрунтованими. Разом з тим, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив також, крім тіла кредиту, стягнути, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 4913,41 грн. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06.06.2011, Банк посилався на Умови та правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору, якими після внесення змін 01.03.2019 передбачено обов`язок клієнта починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань з погашення кредиту сплатити на користь Банку також проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна» та 84,0 % для картки «Універсальна голд». Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, що діяли саме на час підписання заяви, відсутність у анкеті-заяві, зокрема, домовленості сторін про сплату неустойки за користування кредитними коштами, надана банком роздруківка Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Зазначене відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом 26.02.2020 при розгляді справи № 335/2109/18. Оцінюючи доводи позивача, про те, що заява позичальника разом з цими Умовами та правилами становить укладений між ними кредитний договір, колегія суддів дотримується правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також не підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови, що розміщені на офіційному сайті позивача, (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-якій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позову. Використання ОСОБА_1 кредитної картки та часткове повернення ним коштів не свідчить про те, що він знав і розумів, як це передбачено вимогами законодавства, умови зміни розміру кредитного ліміту, порядку та розміру нарахування процентів, отже, сам по собі факт користування такими коштами не породжує виникнення обов`язку сплати інших нарахувань, крім суми фактично отриманих коштів. Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.03.2019 у справі № 751/861/17-ц. Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача суми нарахованих процентів за порушення зобов`язань перед банком в сумі 4913,41 грн. Таким чином, врахувавши наведені норми чинного законодавства, правові позиції Великої Палати Верховного Суду, встановлені обставини справи та надані на їх підтвердження докази, районний суд прийшов до помилкового висновку про не задоволення вимог. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції в частині вирішених вимог щодо стягнення відсотків, позивач додав до додаткових письмових пояснень до апеляційної скарги довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» підписану ОСОБА_1 від 06.06.2011, в якій, крім іншого, зазначені тип та розмір процентної ставки без зазначення мотивів неподання цього доказу до суду першої інстанції. Колегія суддів, вирішуючи питання дослідження додаткового доказу, виходить з такого. За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій. Позивач, звернувшись до суду першої інстанції, просив розглянути справу в порядку спрощеного позивного провадження без виклику сторін. В ухвалі про відкриття провадження у справі суд першої інстанції постановив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 69). Матеріали цивільної справи містять клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його представника (а.с. 70) з посиланням на те, що необхідні докази на підтвердження заявлених вимог наявні в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні. Отже, звертаючись з даним позовом, АТ КБ «ПриватБанк», використовуючи надані процесуальні права, запевнило суд про те, що всі необхідні докази на підтвердження доводів позову наявні в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України подання доказів позивач має здійснювати разом з поданням до суду першої інстанції позовної заяви. Такий обов`язок лежить в силу приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме на позивачеві в той час, як суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, окрім випадків передбачених законом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України). Таким чином, суд першої інстанції, зважаючи на визначений ч. 1 ст. 44 ЦПК України обов`язок сторони добросовісно користуватись процесуальними правами, не міг припускати, що позивач, будучи юридичною особою та маючи правовий супровід справи, таким процесуальним обов`язком знехтує. Пунктом 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. У обґрунтування доводів про необхідність прийняття нових доказів позивач посилався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що наведені позивачем мотиви не є виключними підставами для прийняття нових доказів з огляду на наведені вище обставини справи. АТ КБ «ПриватБанк» не було позбавлено можливості надати до суду першої інстанції довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», але таким правом при поданні позовної заяви не скористалося. До апеляційної інстанції позивач не надав доказів неможливості подання довідки про умови кредитування до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасника справи. Ураховуючи, що така процесуальна поведінка банку є непоодинокою і у інших аналогічних справах за позовами АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості, апеляційний суд вважає, що підстави для дослідження нового доказу в суді апеляційної інстанції при розгляді справи в порядку письмового провадження відсутні. Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції на підставі ст. 376 ч.1 п.3 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 19589,58 грн заборгованості за тілом кредиту. В задоволені позову в частині стягнення відсотків слід відмовити. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і задовольняє позов частково, відповідно до вищенаведених правил належить провести розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам, а саме стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1814,87 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2722,30 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 травня 2021 року - скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 14360570) 19589 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 58 коп заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині позову відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 14360570) 1814,87 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 2722,30 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст рішення складено 07.10.2021. Головуючий Судді :