Постанова 4824 № 362/4061/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року місто Київ. Справа 362/4061/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6785/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В. суддів Мазурик О.Ф., Кравець В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року (у складі судді Лебідь-Гавенко Г.М., повний текст рішення складено 21.12.2020 року) в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИВ: У серпні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк (далі-АТ КБ) «ПриватБанк» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 33 127,67 грн. Вказуючи на те, що 15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 15 жовтня 2015 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, однак, ОСОБА_1 , в свою чергу, умови договору належним чином не виконує, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору не сплачує. Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області 16 грудня 2020 року відмовлено у задоволені позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ «Приватбанк» 10.03.2021 року подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначає в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за тілом кредиту, оскільки враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення прав кредитора він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Також вказує на те, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення норм матеріального права та основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Ухвалою від 25 березня 2021 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Станом на 19.05.2021 року відзиву на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходило. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Статтею 263 ЦПК України установлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Проте, рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині . Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволені позову, суд вважав встановленими такі обставини. Так, судом встановлено, що 15.10.2015 року складена Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.37). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 20 травня 2020 року становить 33 127,67 грн., яка складається з 23 102.67 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 23 102.67 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4820.03 - заборгованість за відсотками; 5204.97 - нарахована пеня (а.с.7-17). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я ОСОБА_1 рахунку, виписки по даному рахунку, які мали би підтвердити рух грошових коштів та факт користування кредитними коштами відповідачем, наявність або відсутність заборгованості перед банком та з якого суд мав би встановити, який саме розмір грошових коштів було отримано позичальником. Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Статтю 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки суду не було надано доказів, з якими саме умовами кредитування був ознайомлений боржник та не наданий жодний документ, з якого б вбачалось, що сторони погодили конкретний розмір відсотків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не довів обов`язок відповідача та його згоду на оплату саме тих відсотків, які нараховані за розрахунком заборгованості. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також у заяві не зазначений вид платіжної картки, яку видано відповідачу, що позбавляє можливості визначити, як належний доказ, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які містять різні тарифи, в залежності від виду кредитної картки, виданої позичальнику. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Враховуючи вказані обставини, правові підстави для стягнення з відповідача 4820.03 - заборгованість за відсотками; 5204.97 - пені відсутні і суд першої інстанції вірно вирішив спір в цій частині позовних вимог. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують. Законодавець пов`язує момент укладення договору з моментом передання грошей у випадку укладення договору позики (ст. 1046 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відмовляючи в стягненні тіла кредиту суд виходив з того, що позивач не довів факт отримання кредитних коштів. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачу відповідно до довідок (а.с. 34-35) видано 5 кредитних карток, які відповідач після закінчення терміну дії перевипускав декілька разів. Є в справі також виписка по рахунку (а.с. 18-33), з якої вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами. Слід зазначити, що вказані докази були долучені до позовної заяви, а суд в рішенні вказав, що вони не подані. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, ПАТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відмови у стягненні з відповідача тіла кредиту у сумі 23102 грн. 67 коп. Висновки суду, щодо недоведеності вимог в частині боргу по тілу кредиту, повністю спростовуються долученими до позову доказами. Враховуючи викладене, та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішенні вимог про стягнення тіла кредиту, так як в цій частині воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за не повного встановлення обставин справи, які мають значення для її вирішення, не відповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Апеляційний суд вважає за необхідне ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, та стягнення з відповідача заборгованості лише по тілу кредиту в розмірі 23102 грн. 67 к. При цьому суд виходить з того, що відповідач не надав суду доказів про повернення банку використаних кредитних коштів. Також, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги в сумі 3678 грн. 50 к., обрахований пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Розрахунок: з заявлених позовних вимог на суму 33127 грн. 67 к. судом задоволено вимоги на 23102 грн. 67 коп., що становить 70%. Загальний розмір сплаченого судового збору за позов та апеляцію складає суму 5255 грн. Таким чином 70% від цієї суми становить 3678 грн. 50 коп. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити частково. Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення тіла кредиту скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині. Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; фактична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по тілу кредиту в розмірі 23102 грн. (двадцять три тисячі сто дві) 67 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» судовий збір в сумі 3678 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 травня 2021 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді В.А. Кравець О.Ф. Мазурик