Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/6624/21

Справа № 127/6624/21 Провадження № 22-ц/801/2001/2021 Категорія: 68 Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф. Доповідач:Войтко Ю. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2021 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М., з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в розгляді справи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», в інтересах якого діє адвокат Ткачук Олег Анатолійович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Романюк Л. Ф. в залі суду в місті Вінниці, повний текст судового рішення складено 30 липня 2021 року, у цивільній справі № 127/6624/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, встановив: У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Свої вимоги обґрунтував тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22.10.1983. Рішенням Вінницького районною суду Вінницької області від 13.03.2012р. по справі № 0203/1546/2012 шлюб сторін було розірвано. За час спільного проживання за спільні сімейні кошти у шлюбі сторонами було придбано наступне нерухоме майно: житловий будинок з прибудовою ти спорудами АДРЕСА_1 , в цілому складається з житлового будинку літ «А», цокольного поверху «п/А, ганку, балкону, прибудови «а», огорожі №1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв.м., житловою 116,7 кв.м. Земельну ділянку площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі - продажу житлового будинку посвідченого Курановою О.О. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу від 08.07.2008р. за реєстровим №3170 та реєстраційним посвідченням виданим 08.07.2008р. Вінницьким обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації. Земельна ділянка набута у шлюбі та належить ОСОБА_2 згідно договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого Курановою О.О. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу від 08.07.2008р. за реєстровим № 3273. Згідно звіту про незалежну оцінку житлового будинку з прибудовою та спорудами АДРЕСА_1 , в цілому складається з житлового будинку літ. «А», цокольного поверху «п/А», ганку, балкону, прибудови «а», огорожі № 1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв. м. житловою площею 116,7 кв. м. ринкова вартість даного об`єкту станом на 09.03.2021 р. складає 2 800 000,00 гривень. Згідно звіту про незалежну оцінку земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, ранкова вартість даного об`єкту станом на 09.03. 2021 р складає 200 577,00 гривень. Просив суд, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку з прибудовою та спорудами АДРЕСА_1 в цілому складається з житлового будинку літ. «А», цокольного поверху «п/А», ганку, балкону, прибудови «а», огорожі № 1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв. м. житловою площею 116,7 кв. м.. Визнати право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.07.21 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку житлового будинку з прибудовою та спорудами АДРЕСА_1 в цілому складається з житлового будинку літ. «А», цокольного поверху «п/А», ганку, балкону, прибудови «а», огорожі № 1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв. м. житловою площею 116,7 кв. м. Визнано право власності за ОСОБА_1 на Ѕ частку земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Судові витрати залишено за позивачем. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.03.2021 року, якою було накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також на земельну ділянку площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про задоволення позову. У касаційній скарзі особа, яка не брала участі в розгляді справи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги товариство зазначило, що з 25.09.2020 ТОВ «Спектрум Ессетс» є діючим кредитором (іпотекодержателем за Кредитним договором № 014/3951/2/19248 від 08 липня 2008 року укладеним з позичальником ОСОБА_2 , та усіма забезпечувальними договорами, в тому числі за договором іпотеки з фізичною особою ОСОБА_2 , що посвідчувався приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О. О, 08 липня 2008 року за реєстровим номером № 3219, предметом іпотеки за яким є житловий будинок з прибудовою та спорудами АДРЕСА_1 загальною площею 407,9 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Оскільки предметом поділу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по цивільній справі Вінницького міського суду Вінницької області № 127/6624/21, являється нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці ТОВ «Спектрум Ессетс» (предмет іпотеки), то суд зобов`язаний був залучити товариство до участі у справі. Однак цього зроблено не було, чим порушено процесуальні норми ст. 54 ЦПК України. ОСОБА_1 (позивач), звернувшись з даним позовом до своєї дружини ОСОБА_2 (відповідач), намагаються здійснити поділ спільного майна подружжя для того, щоб унеможливити реалізацію права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до постанови Верховного Суду від 03.04.2019 по справі № 726/831/15-ц судом зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу. Звертає увагу суду, що відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апелянт звернув увагу суду на те, що іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить рішення Вінницького міського суду від 27.07.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що з 2012 року проживає в Португалії, сімейні стосунки з відповідачем припинили, а тому він не знав про зміну іпотекодержателя. На укладення кредитного договору він давав згоду своїй дружині, проте іпотечний договір є дійсним для набувача відповідного нерухомого майна навіть і в тому випадку. Якщо до його відома не доведено інформацію про обтяження майна іпотекою В судовому засіданні представник апелянта адвокат Ткачук О. А. вимоги апеляційної скарги підтримав та просить її задовольнити. Представник позивача адвокат Велігура В. М. заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши пояснення представників, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам зазначене рішення в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що спірне майно набуте за рахунок кредиту та передано Банку в іпотеку. Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом Згідно із частиною шостою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором. Отже, ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки він має право знати про стан іпотечного майна. Тобто, суд не встановивши усіх обставин справи, прийняв зазначене рішення без урахування тієї обставини, що належне до спільної сумісної власності майно подружжя є предметом іпотеки. Відповідно до частини першої та другої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Враховуючи наведене, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року підлягає скасуванню відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України. Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебуваючи в зареєстрованому шлюбі придбали: житловий будинок з прибудовою ти спорудами АДРЕСА_1 , в цілому складається з житлового будинку літ «А», цокольного поверху «п/А, ганку, балкону, прибудови «а», огорожі №1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв.м., житловою 116,7 кв.м. Земельна ділянка площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі - продажу житлового будинку посвідченого Курановою О.О. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу від 08.07.2008р. за реєстровим №3170 та реєстраційним посвідченням виданим 08.07.2008р. Вінницьким обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації. Земельна ділянка набута у шлюбі та належить ОСОБА_2 згідно договору купівлі - продажу земельної ділянки посвідченого Курановою О.О. приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу від 08.07.2008р. за реєстровим № 3173. Щодо доводів апеляційної скарги про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки сторони намагаються здійснити поділ спільного майна подружжя для того, щоб унеможливити реалізацію права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Згідно із частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Положення чинного законодавства, що регулюють правовідносини щодо іпотечних зобов`язань, вказують на те, що іпотекодавець не має права розпоряджатися майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки. Разом із цим, положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону. Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 668/9978/15-ц закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Проведений аналіз норм законодавства та встановлені фактичні обставини у цій справі свідчать про відсутність підстав для припинення договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку», а відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. З урахування конкретних обставин, встановлених судом у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, у суду відсутні підстави стверджувати, що дії колишнього подружжя є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що перебування спірної майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя. До такого висновку колегія приходить з урахуванням висновків Верховного Суду висловлених у постанові від 19 травня 2021 року справа № 753/4368/13-ц, у постанові від 07 квітня 2021 року справа № 139/730/19. Посилання у апеляційній скарзі на висновки у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц, є безпідставними. У справі № 726/831/15-ц судом встановлено, що майно, яке належало одному з подружжя в порядку статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Отже, у справі № 726/831/15-ц наявні інші фактичні обставини. Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга в ці частині є необґрунтованою, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя підлягає задоволенню. В зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги слід залишити за апелянтом. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрум Ессетс», в інтересах якого діє адвокат Ткачук Олег Анатолійович, задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з прибудовою та спорудами АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. «А», цокольного поверху «п/А», ганку, балкону, прибудови «а», огорожі № 1-4, мостіння «І», загальною площею 407,9 кв. м., житловою площею 116,7 кв. м. Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Судові витрати залишити за учасниками судового процесу. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2021 року, якою було накладено арешт на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,0400 га, кадастровий номер 0510137000:03:055:0061, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: І. В. Міхасішин І. М. Стадник