Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14123/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14123/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Управління Державної охорони України про зобов`язання вчинити дії. Ухвалою суду від 26 червня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі. Відповідачем подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року клопотання задоволено частково. Залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 20 травня 2019 року по день звернення до суду. Не погоджуючись із ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом помилково до спірних правовідносин застосовано частину 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а не положення статті 233 Кодексу законів про працю України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а ухвалу суду - скасувати, з таких підстав. Предметом позовних вимог є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2014 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення (у розмірі 1270,33 грн.) станом на день звільнення з військової служби - 20 травня 2019 року, а також середнього заробітку за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку за період з 20 травня 2019 року по день звернення до суду з цими вимогами. Залишаючи позов без розгляду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу (військовослужбовцю) у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Частина 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною 3 цієї правової норми для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Проте встановлений означеною правовою нормою тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір. З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України. Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Згідно визначення, закріпленого у пункті 23 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Як убачається з матеріалів справи, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної відпустки за 2014 рік та 2016 рік позивачу не було виплачено у день звільнення - 19 травня 2019 року, що не заперечується самим відповідачем. Ураховуючи наведене, у даній справі заявлені вимоги про стягнення належного позивачу розрахунку при звільненні, з якими до суду він може звернутися без обмеження будь-яким строком, та вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку, з якими він може звернутися у місячний строк на підставі частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення належного розрахунку. За змістом частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Судова колегія звертає увагу на те, що на думку позивача, відповідачем остаточний розрахунок проведений не був, й у цій частині позовні вимоги прийняті судом до провадження, відтак висновок місцевого суду про те, що позивач мав звернутися до суду з похідними вимогами про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у місячний строк з 20 травня 2019 року, є помилковим. Аналізуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки виплати нарахованих сум за невикористану відпустку без розгляду. За змістом частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду про залишення позову в частині без розгляду як така, що постановлена з порушенням вище наведених норм процесуального права, - скасуванню з направленням справи до місцевого суду для продовження розгляду. Керуючись статтями 33, 34, 122, 123, 240, 243, 310, 312, 320, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольиити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з момента проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька (Повний текст постанови складений 06 жовтня 2021 року.)