Постанова 4854 № 420/3504/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/3504/25 Головуючий І інстанції: Бабeнко Д.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали - 24.02.2025р.) про часткове повернення адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 04.02.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила суд: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 30.01.2020р. по 31.12.2020р., грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020р. - 2102 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., грошової допомоги на оздоровлення за 2021р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021р. - 2270 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2022р. по 24.02.2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2022р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01.01.2022р. по 24.02.2022р., грошової допомоги на оздоровлення за 2022р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022р. - 2481 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 14.05.2023р. по 19.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 14.05.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. - 2684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 20.05.2023р. по 31.12.2023р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. без урахування розрахункової величини 2684 грн.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 20.05.2023р. по 31.12.2023р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати їй грошового забезпечення з 01.01.2024р. по 15.05.2024р., грошової допомоги на оздоровлення за 2024р., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без урахування розрахункової величини 2684 грн.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01.01.2024р. по 15.05.2024р., грошової допомоги на оздоровлення за 2024р., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - залишено без задоволення, а її позовну заяву до Військової частини НОМЕР_1 - повернуто в частині позовних вимог про: - визнання протиправними дій щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 14.05.2023р. по 19.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р.; - зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 14.05.2023р. по 19.05.2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023р. - 2684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнання протиправними дій щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023р. по 31.12.2023р., а також грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. без урахування розрахункової величини 2684 грн.; - зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 20.05.2023р. по 31.12.2023р., грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; - визнання протиправними дій щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2024р. по 15.05.2024р., грошової допомоги на оздоровлення за 2024р., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні без урахування розрахункової величини 2684 грн.; - зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 01.01.2024р. по 15.05.2024р., грошової допомоги на оздоровлення за 2024р., грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, Не погоджуючись із вказаним вище судовим рішенням, позивач 28.02.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 24.02.2025р. та направити адміністративну справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. 18.03.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення. Так, спірні правовідносини у даній справі фактично склалися з приводу визнання ОСОБА_1 протиправності дій Військової частини НОМЕР_1 , які виразилися у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення не в повному (на переконання позивача) розмірі за період з 30.01.2020р. по 15.05.2024р. На стадії апеляційного провадження спірним є питання дотримання чи недотримання позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даними позовними вимогами. Згідно з п.2 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. У відповідності до п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим та органах місцевого самоврядування. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Однак, щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу, в свою чергу, слід дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду і кореспондуючого права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Реалізація захисту порушеного або оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції, втім у межах часових рамок, визначених законом. У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За приписами ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У ч.5 ст.122 КАС України закріплено, що для звернення до адміністративного суду у справах відносно прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Наслідки ж пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України. Як передбачено ч.1 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Приймаючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, виходив з того, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 ст.233 КЗпП України. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, судова колегія звертає увагу на те, що КАС України дійсно передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу. Однак, у КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах щодо стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом із тим, правовідносини щодо строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо стягнення заробітної плати регулюються положеннями ст.233 КЗпП України. Колегія суддів враховує, що Верховним Судом вже неодноразово висловлювалася позиція, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних із недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України (зокрема, у постановах від 29.02.2024р. у справі №240/3609/23, від 04.05.2023р. у справі №560/3294/22, від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21). Так, у постанові від 11.07.2024р. у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Наведений вище підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами стосовно проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника. Як встановлено у ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті. Із заявою стосовно вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116). Отже, враховуючи вищевикладене строки звернення до суду у спірних правовідносинах щодо оплати праці осіб, які перебувають (перебували) на посадах публічної служби необхідно обраховувати відповідно до норм, передбачених ст.233 КЗпП України. У той же час, слід звернути увагу на те, що строкове обмеження права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати було введено 19.07.2022р. - з дати набрання чинності Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ (яким ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України було викладено у наведеній вище редакції). Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, від 25.04.2023р. у справі №380/15245/22, а також від 10.10.2024 у справі №200/5937/23, який підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин. Судова колегія враховує, що 06.04.2023р. Верховним Судом ухвалено рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22 (залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.), предметом спору якої також було недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні вказано на те, що до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або ж повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України стосовно незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов також висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Тобто, у рішенні від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд чітко виклав правову позицію щодо поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. Відповідно, строк звернення до суду з позовними вимогами стосовно перерахунку грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. (тобто дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) обмежений трьома місяцями з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У той же час, згідно з вимогами п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, який встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у ст.233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину. Таким чином, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Колегія суддів зазначає, що карантин в Україні, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020р. (за постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211) та закінчився 30.06.2023р. (за постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023р. №651). Тож, встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду продовжений п.1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.08.2023р. у справі №380/14039/22. На тлі цього колегія суддів констатує, що строк звернення до суду в частині вимог позивача про перерахунок грошового забезпечення (за спірний період), з урахуванням п.1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України, у позивача розпочався саме з 01.07.2023р. та сплинув 30.09.2023р. Отже, позивачем беззаперечно пропущено встановлений законом тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами у відповідній частині - ще 01.10.2023р., в той час як звернення до суду відбулося лише - 04.02.2025р. У контексті зазначеного, колегія суддів зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Встановлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесуальному праві сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. В своїй апеляційній скарзі стосовно спірного періоду позивач зазначає, що про порушення своїх прав вона фактично дізналася після отримання нею листа відповідача від 16.01.2025р. №475/4/309, який їй було повідомлено про суми нараховані та виплачені при звільнені, а також надано відомості про виплачене грошове забезпечення. Однак, колегія суддів вважає безпідставними вказані вище доводи апеляційної скарги, оскільки грошове забезпечення є щомісячною виплатою, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Тобто, з дня отримання відповідного грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, отримуючи грошове забезпечення у неналежному, на думку особи, розмірі вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Суд наголошує, що позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідних виплат, а не з моменту звільнення або отримання письмового повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені їй при звільненні. Що ж стосується доводів позивача про проходження нею військової служби, як на підставу для поновлення строку звернення до суду, то суд 1-ї інстанції цілком вірно зазначив, що сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав внаслідок виникнення обставини непереборної сили. У разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об`єктивно унеможливила виконанням процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв`язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку звернення до суду, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили. Водночас, ані до суду 1-ї інстанції, ані під час апеляційного перегляду даної справи, позивачем не надано доказів, що перебування її на військовій службі унеможливило дотримання нею строку звернення до суду в частині вимог щодо грошового забезпечення з 19.07.2022р. по 15.05.2024р. Позивачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що весь цей час безперервно (протягом часу спірних правовідносин) вона перебувала у зонах безпосереднього ведення бойових дій, у віддалених, в тому числі небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення нею до суду та могло б поза розумним сумнівом, вплинути на її можливість своєчасно звернутися до суду із цим позовом за захистом порушеного права, або ж не мала можливості залишити територію військової частини, у якій проходить службу. Більше того, як підтверджуєтеся матеріалами справи, свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі ведення справи в суді ОСОБА_1 здійснює через свого представника - Дяченка О.В. За усталеною практикою Верховного Суду, застосування норм ч.1 ст.121 КАС України, вперше сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019р. (справа №9901/405/19), правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони мають бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами або ж труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. З огляду на викладене, висновки суду 1-ї інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є вірними, оскільки право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022р.) обмежене тримісячним строком. При цьому, жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на звернення із цим позовом позивач як до суду 1-ї інстанції, так і до суду апеляційної інстанції не надав. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії» та справа «Девеер проти Бельгії»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява №28090/95, п.45). Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000р., п.33). Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права із урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. №17-рп/2011 визначено також, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. Жодних інших доводів, які б впливали на правовірність висновків суду 1-ї інстанції, позивачем в апеляційній скарзі наведено не було. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст.121,122,123,240,241,243,308,315,316,321,322,325,328 КАС України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України. Повний текст постанови виготовлено: 08.05.2025р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко