Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/65/26

Головуючий І інстанції: Ширант А.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2026 р. Справа № 520/65/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/65/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі відповідач), в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у не проведенні розрахунку з ОСОБА_2 за всіма належним на день звільнення сумами грошового забезпечення, а також у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.03.2025 по 01.09.2025 (включно); - стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_4 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.03.2025 по 01.09.2025 (включно) на суму 51 493,15 грн.; - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_3 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у розмірі 7 057,98 гривень за весь час затримки: з 01.03.2025 по день фактичної виплати 19.12.2025; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щодо сум грошового забезпечення у розмірі 7057,98 гривень за весь час затримки виплати: з 01.03.2025 по день фактичної виплати 19.12.2025, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду. Позивач подав заяву, у якій зазначив, що на виконання рішення суду відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум, які виплатив 19.12.2025, тобто фактичний розрахунок з працівником відбувся лише 19.12.2025, тому саме ця дата є днем фактичного розрахунку з працівником в розумінні ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та початком відліку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнені. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 року позовну заяву повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду про повернення позовної заяви позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права просить її скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що у день звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Початком такого правопорушення є день, наступний за днем звільнення. Припиненням такого правопорушення є день проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Отже, оскільки остаточний розрахунок проведено відповідачем лише 19.12.2025, за наведеної вище правової позиції строк на звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку триває до 18.03.2026. Відповідачем по справі подано відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Харківській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, за 2024, 2025 роки, у загальній кількості 28 діб. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, за 2024, 2025 роки, у загальній кількості 28 діб. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2025 року апеляційну скаргу Головного управління національної поліції України в Харківській області залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/13002/25 залишено без змін. Приписами ч. 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки частина суми, яка належала позивачу при звільненні (яка складалась, у тому числі, й зі спірної суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, за 2024, 2025 роки, у загальній кількості 28 діб), була виплачена позивачу за рішенням суду лише 19.12.2025, позивач вважає, що відповідач має виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 01.03.2025 по 01.09.2025 та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати за період з 01.03.2025 по 19.12.2025, звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду. Позивач подав заяву, у якій зазначив, що ним не пропущено строк звернення до суду. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами одразу після звільнення у 2025 році, натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з такого. Колегією суддів установлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 01.03.2025 по 01.09.2025 (включно) на суму 51 493,15 грн. та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щодо сум грошового забезпечення у розмірі 7057,98 гривень за весь час затримки виплати: з 01.03.2025 по день фактичної виплати 19.12.2025, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою. Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Відповідно до вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належного грошового забезпечення у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення КЗпП України. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-ІХ) внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними. Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Колегією суддів встановлено, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 02.01.2026, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року. На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). Тому, з огляду на вище перелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності. Така позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, є сталою і послідовною. У свою чергу, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ). Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. За приписами статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, обов`язковою умовою для виплати компенсації втрати частини доходу є несвоєчасне нарахування та виплата основної суми заборгованості. Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/13002/25 відповідачем нараховано та виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, за 2024, 2025 роки, у загальній кількості 28 діб. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів статті 4 Закону № 2050-ІІІ та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.05.2025 по справі № 160/672/24, за наявності права на виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі, така виплата мала провадитися відповідачем також 19.12.2025. Отже, саме з моменту здійснення відповідачем 19.12.2025 відповідної виплати на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 по справі № 520/13002/25 позивач був обізнаний про не виплату суми компенсації за несвоєчасне виплачене грошове забезпечення у належному розмірі. А відтак, з 19.12.2025 розпочався перебіг встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України строку для звернення позивача до суду з заявленими ним позовними вимогами. Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом у цій справі 02.01.2026, тобто, менше ніж через три місяці, ним дотримано строк звернення до суду з цим позовом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, втратила чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У вказаному Рішенні Конституційний Суд дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України. Зазначене рішення було ухвалено Конституційним Судом України 11.12.2025, а тому, як станом на момент постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху - 07.01.2026, так і на день винесення оскаржуваної ухвали про повернення позовної заяви 24.04.2026 звернення до суду з вимогами про виплату грошового забезпечення у належному розмірі не обмежувалось будь якими строками. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви на підставі ст. 169 КАС України. Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про повернення позовної заяви позивачу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 по справі № 520/65/26 скасувати. Справу № 520/65/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко К.В. Мінаєва