Постанова 4854 № 540/1841/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2021 р.м. ОдесаСправа № 540/1841/21 Головуючий в І інстанції: Войтович І.І. Дата та місце ухвалення рішення: 29.06.2021 р. м. Херсон П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просить: визнати протиправним зменшення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 90% суддівської винагороди до 50% суддівської винагороди за довідкою Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року за № 01.01-16/9182/20; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 року у розмірі 90% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року за № 01.01-16/9182/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично сплачених сум. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 66% суддівської винагороди до 50% суддівської винагороди за довідкою Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року за № 01.01-16/9182/20. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області провести перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 19.02.2020 року у розмірі 66% суддівської винагороди, зазначеної у довідці Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року за № 01.01-16/9182/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично сплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявленого позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. З 06.10.1999 року позивач обіймав посаду судді Господарського (Арбітражного) суду Херсонської області. Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600-VIII «Про звільнення суддів» постановлено звільнити позивача з посади судді Господарського суду Херсонської області у зв`язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови Господарського суду Херсонської області «Про увільнення судді ОСОБА_1 » № 01.02-02/12 від 03.10.2016 року, виданого на підставі постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600-VIII, п. 4 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивача звільнено з посади судді Господарського суду Херсонської області 04.10.2016 року у зв`язку з поданням заяви про відставку. У жовтні 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в місті Херсон із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці. Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного грошового утримання судді у відставці, стаж позивача складає 28 років 22 дні. Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 08.12.2016 року у спаєві № 766/14823/16-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2017 року, управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні зобов`язано встановити ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 05.10.2016 року. Згідно з довідкою Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року № 01.01-16/9182/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, станом на 18.02.2020 року суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 складає 110985,60 грн., в тому числі посадовий оклад - 69366 грн., доплата за вислугу років (60%) - 41619,00 грн. Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 22.05.2020 року № 40/03-17 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку щомісячного грошового довічного утримання згідно довідки господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року № 01.01-16/9182/20. Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у справі № 540/2410/20. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року в справі № 540/2410/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 22.05.2020 року № 40/03-17 про відмову у перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року № 01.01-16/9182/20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням фактично сплачених сум, починаючи з 19.02.2020 року. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду у справі № 540/2410/20 від 28.10.2020 року, відповідач, рішенням № 965210108618, здійснив перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50% від суми суддівської винагороди, визначеної в довідці Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року № 01.01-16/9182/20. Відповідач, при обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врахував, що стаж роботи позивача на посаді судді становив 16 років 11 місяців 29 днів, а тому, у позивача відсутні підстави для отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від суми суддівської винагороди, визначеної в довідці Господарського суду Херсонської області від 14.04.2020 року № 01.01-16/9182/20. Вважаючи відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи положення ч. 2 ст. 142 Закону № 1402-VIII та суддівський стаж позивача (28 років), з 19.02.2020 року щомісячне довічне грошове утримання позивача має розраховуватися, виходячи з 66 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Частиною першою статті 142 Закону № 1402-VI передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону № 1402-VI). Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VI щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). Законом України від 16.10.2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII. В свою чергу, згідно пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні зазначено, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013). Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання. Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 06.03.2019 року у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 року у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Відтак, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє. За обставин даної справи, позивачу, на підставі судового рішення, що набрало законної сили, у зв`язку зі зміною розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, та згідно довідки господарського суду, пенсійним органом з 19.02.2020 року здійснено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, відповідно до Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», в редакції рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року у справі № 2-р/2020. Таким чином, питання щодо наявності у позивача права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII не є спірним у даній справі. Водночас, звертаючись із заявленим позовом, позивач вважає, що відповідач при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання протиправно застосував відсоткове значення розміру такого утримання, яке визначено Законом № 1402-VIII. Позивач вважає, що оскільки щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці позивачу призначено у розмірі 90% у 2016 році, то при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання також підлягає застосуванню відсоткове значення розміру такого грошового утримання. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно відхилені вказані доводи позивача, з огляду на викладене. Так, розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді визначений у порядку, передбаченому Законом № 2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому чинним Законом № 1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Така відмінність полягає в тому, що Законом № 2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018), на відміну від положень Закону № 1402-VIII, який передбачає інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (стаття 135 Закону № 1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII). Отже, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом № 2453-VI. Колегія суддів звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд. У контексті принципу законності загально прийнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови: встановлення судом ознак неконституційності такого закону в цілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України; подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п`ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України; встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону». При цьому, колегія суддів зазначає, що частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України). Також, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно з положеннями Закону № 2453-VI, наявне право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII. Тобто, у цьому випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин. В контексті вирішення спірного питання, колегія суддів звертає увагу на те, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. Зокрема, у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018). Вказаний підхід повинен застосовуватися і стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у справі, яка розглядається. Тобто, особи, яким щомісячне довічне грошове утримання призначено на підставі Закону № 2453-VI, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі та у порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку закону. У цій справі такими нормами є положення Закону № 1402-VIII. Колегія суддів зазначає, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону № 1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі. У контексті вказаного питання, колегія суддів зазначає, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону № 1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2). Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. Крім того, колегія суддів зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI, а значно більшим. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим позиціям Верховного Суду. Так, колегія суддів зазначає, що на розгляді Верховного Суду перебували справи № 620/5437/20 (постанова від 24 вересня 2021 року) та № 580/585/21 (постанова від 27 вересня 2021 року), спір в яких також стосувався застосування під час перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону № 2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 1402-VIII. На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивача правомірно застосував положення Закону № 1402-VIII. Також, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо помилкового визначення відповідачем відсоткового розміру грошового утримання позивача відповідно до Закону № 1402-VIII з огляду на наявний у позивача стаж роботи, що був врахований при його виході у відставку, та відхиляє доводи апеляційної скарги, з огляду на викладене. Так, як вбачається з матеріалів справи, позивачу було призначено щомісячне грошове утримання судді у відставці з розрахунку його стажу 28 р. 00 міс. 22 дн., як визначено у розрахунку стажу роботи судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного (довічного) грошового утримання. Водночас, при перерахунку щомісячного грошового утримання позивача з 19.02.2020 року відповідач виходив з наявного у позивача стажу, який підлягає врахуванню для розрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, - 16 р. 11 міс. 29 дн. (стаж роботи на посаді судді), пославшись на те, що інший стаж позивача не підлягає врахуванню згідно вимог Закону № 1402-VIII. Проте, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані дії відповідача є протиправними, з огляду на викладене. Згідно п. 11 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. Аналогічні вимоги містить і пункт 34 розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, чинний на теперішній час, відповідно до якого судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 43, ч. 6 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років. Для суддів загальних та арбітражних судів до стажу роботи, що дає право на одержання надбавки до посадового окладу за вислугу років та додаткової відпустки, крім часу роботи на посадах суддів, зараховується час роботи на посадах слідчих, прокурорських працівників, а також інших працівників, яким законом передбачені такі ж пільги. Також, відповідно до абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України № 584 від 10.07.1995 року «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби. Згідно абзацу 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби. Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини). З наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача, який дає йому право на відставку, вбачається, що позивачу зараховано до стажу на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного (довічного) грошового утримання, - 28 р. 00 міс. 22 дні. Саме вказаний стаж роботи позивача був врахований при прийнятті рішення про відставку позивача. За встановлених у справі обставин щодо врахування при звільненні позивача у відставку повних 28 років його стажу в якості стажу судді, що дає йому право на таку відставку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача повинен складати 66% (50%+(8р.х2%)) його суддівської винагороди, а дії відповідача щодо призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 50% його суддівської винагороди є протиправними. Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 07.10.2021 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька