Постанова 4857 № 460/8082/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/8082/20 пров. № А/857/12987/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Онишкевича Т.В., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року (рішення ухвалене в м. Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом під головуванням судді Недашківської К.М., повний текст рішення суду складено 09 грудня 2020 року) у справі № 460/8082/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмов протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА 30.10.2020 року (згідно поштового відбитку на конверті) ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, якою просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії, додаткової пенсії та доплати до пенсії відповідно до статей 39, 50 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 05.09.2002, крім періодів з 06.04.2011 по 22.07.2011 та з 08.03.2014 по 02.08.2014; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за період з 05.12.2002, крім періодів з 06.04.2011 по 22.07.2011 та з 08.03.2014 по 02.08.2014. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті: підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за періоди з 05.09.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014, з 17 липня 2018 року; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 05.12.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.04.2009 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за періоди з 05.09.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014, з 17 липня 2018 року; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 05.12.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.0.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.04.2009 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014. У задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату та зобов`язання здійснити перерахунок та виплату: підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за періоди з 23.07.2011 по 31.12.2013, з 03.08.2014 по 16.07.2018; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 23.07.2011 по 31.12.2013, з 03.08.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 23.07.2011 по 31.12.2013, з 03.08.2014 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті Постанови "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" №745 від 06.07.2011 та «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011. Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відтак, на переконання відповідача, позивачу правомірно в період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року виплачувалась державна пенсія, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю та підвищення до пенсії у розмірах, визначених Постановою №1210. Також, на переконання відповідача відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу з 01.01.2016 підвищення до пенсії, позаяк з урахуванням положень Закону №987-VIII від 04.02.2016, редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 взагалі не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача. Крім того, відповідач вказував, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з позовом. За наведеного, відповідач просив в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. По суті заперечення на апеляційну скаргу співпадають з мотивами та висновками, здійсненими в судовому рішенні судом першої інстанції. Учасники справи повідомлені шляхом надіслання копій ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на ЧАЕС з 25.12.2009. Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком за нормами Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю. У вересні 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, якою просила провести перерахунок та виплату згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, в розмірах, передбачених безпосередньо наведеними нормами права. Листом від 08.10.2020 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду із вказаним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" №719-VII від 16.01.2014, що набрав чинності з 01.01.2014, не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Чинним залишилися і постанови КМУ №745 від 06.07.2011 та №1210 від 23.11.2011. А відтак, враховуючи принцип пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом, з 01.01.2014 виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірах, встановлених Законом №796-XII, а не Постановою КМУ №1210. Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 орган пенсійного фонду повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до певної категорії в розмірах, визначених статтями 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011. Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.02.2018 у справі №619/2262/17, від 19.06.2018 у справі № 344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17. Також суд дійшов висновку, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, з 17 липня 2018 року особа має право на щомісячне отримання доплати до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ. При цьому, суд зазначив, що з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18) та враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Рішення в частині відмови в задоволенні позову не оскаржене, тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається. Щодо задоволених позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат: підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за періоди з 05.09.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014, з 17 липня 2018 року; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 05.12.2002 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.0.2014; державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за періоди з 16.04.2009 по 05.04.2011, з 01.01.2014 по 07.03.2014, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку апеляційного суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду зазначив таке. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії. Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). При цьому, у вказаній постанові Верховний суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знала, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Постанови № 1210. При цьому, обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що строкового обмеження стосовно соціальних виплат у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням таких виплат з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає, то такий висновок є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. При цьому, із пункту 43 Постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 слідує, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України. Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за січень 2014 року. До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Так, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. До того ж, колегія суддів вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак рішення суду слід скасувати з ухваленням нового про залишення вказаних позовних вимог без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем шестимісячного строку звернення до суду. Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення позовних вимог позивача за період з 05.09.2002 по 02.08.2014, з 17.07.2018 по 29.04.2020 без розгляду. Щодо задоволених позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату позивачу за період з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території посиленого радіологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі, то колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у зразковій справі № 580/2371/20, яка за предметом та підставами позову є аналогічною справі, що розглядається, дійшов наступних правових висновків. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.. 28 грудня 2014 року прийнято Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України (надалі також Закон № 76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 1 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (надалі також Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою м. Сарни, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року. Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII. Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 (надалі також Перелік № 106), зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Сарни згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII. Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ. Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Сарни не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною. Враховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що у позивачки з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, навівши при цьому відповідні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Згідно з пунктами 21, 22 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення; Вказана справа відповідає ознакам цієї типової справи, оскільки: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року. Частиною п`ятою статті 291 КАС України передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав: 1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи; 2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи. Апеляційний суд вважає, що зазначені вище висновки Верховного Суду можуть бути повністю застосовані для вирішення справи, що розглядається, яка є типовою, з огляду на ознаки типовості, визначені у зазначеній постанові Верховного Суду зразковій справі. Таким чином, враховуючи положення частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, якою є справа, що розглядається, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Узагальнюючи, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Сарни не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до типових справ по відношенню до зразкової справи № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з 30 квітня 2020 року. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, з вищевикладених мотивів. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 319, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного від 09 грудня 2021 року у справі № 460/8082/20 скасувати в частині вимог, які були задоволені та ухвалити у вказаній частині постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмов протиправними, зобов`язання вчинення певних дій за період з 05.09.2002 по 02.08.2014, з 17.07.2018 по 29.04.2020 - залишити без розгляду. В задоволенні вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії та зобов`язання відповідача здійснити підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період з 30.04.2020 року - відмовити. В решті рішення суду першої інстанції не є предметом апеляційного перегляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Т. В. Онишкевич Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 06 жовтня 2021 року.