Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3873/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3873/19 пров. № А/857/7939/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Затолочного В.С., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Цар М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 460/3873/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- суддя в 1-й інстанції Комшелюк Т.О., час ухвалення рішення 15.05.2020 року, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 15.05.2020 року, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача з відмови нарахувати за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та виплатити позивачу згідно зі статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" основну державну щомісячну пенсію в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням раніше виплачених сум, основну державну щомісячну пенсію в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, з врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності. Також, позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік не встановлював жодних обмежень з приводу застосування статей 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Такі обмеження були реалізовані законодавцем у Законі України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, який набрав чинності з 3 серпня 2014 року та встановлював, що норми і положення статей 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України мав нараховувати позивачу додаткову та державну пенсії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а не встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства нарахування та виплату спірних додаткової та державної пенсій за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач здійснював у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. З наведених підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 460/3873/19 позовні вимоги задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийнята постанови від 6 липня 2011 № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Однак суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача. Крім того, судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано строк звернення позивача до суду. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі № 460/3873/19 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком та державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а не в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 04 вересня 1996 року. Позивачу встановлена друга інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії НОМЕР_2 , виданою 26 червня 2000 року. Позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності на умовах Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 04 жовтня 2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок та виплату згідно зі статтями 50, 54 Закону України Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи додаткової та державної пенсій, в розмірах, передбачених безпосередньо наведеними нормами права. Листом від 05 листопада 2019 року за № К-2909/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку вказаних пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з вказаним позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом №

796. Статтею 50 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: - інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком; - інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Також, стаття 54 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік. Так, Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ Прикінцеві положення Закону України Про державний бюджет України на 2011 рік доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011). Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання пункту 7 Закону № 3491, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету № 745 (далі Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно. Постановою Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Порядок № 1210). Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 719-VII, що набрав чинності з 1 січня 2014 року, не передбачено жодної норми, яка б обмежувала у 2014 році пряме застосування Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014, які набрали чинності з 03.08.2014, якими передбачений п. 6-7 Прикінцевих положень про те, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Таким чином, з 1 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону №

796. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри цієї доплати. Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796-XII над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на думку суду, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій як особі, віднесеній до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 50, 54 Закону №

796. В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що обмеження дії норм статей 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року. Отже, лише з 03 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, розміри додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому саме з цієї дати підлягають застосуванню положення Закону № 719 та Порядку № 1210. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17. З огляду на вищенаведене, в період з 01 січня 2014 по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком та державну пенсію, передбачену статтею 54 Закону № 796, в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Разом з тим, судами встановлено на не заперечувалося відповідачем відповідно до змісту відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, що нарахування та виплата позивачу спірних додаткової та державної пенсій у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача, які полягають у виплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про підставність і обґрунтованість позовних вимог. Щодо посилання апелянта про пропуск строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дослідив це питання в повному обсязі та підставно відхилив доводи відповідача, врахувавши при цьому, зокрема, правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 24.04.2018 у справі №646/6250/17. Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 5.12.2017) в системному зв`язку з положеннями частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Під час судового процесу встановлено порушення законодавства про пенсійне забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду. Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 460/882/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді В. С. Затолочний Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 24.09.2020 року