Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/219/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/219/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Заяць О.В. ПОСТАНОВА Іменем України 04 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Федотова І.В., Коротких А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області, в якому просить зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату позивачу за час видушеного прогулу починаючи з 05.06.2020. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач до сьогодні не поновлено на посаді та враховуючи термін, що був витрачений на апеляційне оскарження судового рішення, вона має право на виплату Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 05.06.2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату позивачу за час вимушеного прогулу з 09.06.2020 по 16.03.2021 у розмірі 58 773 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Вказує, що у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №620/667/20 не зазначено щодо виходу працівника з декретної відпустки на основне місце роботи, а лише зазначено про скасування наказу про звільнення, що в свою чергу тягне за собою відновлення статусу який існував на момент звільнення, тобто позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати до 10.12.2020, тому підстав для нарахування заробітної плати не має. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач 04.09.2012 призначена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації юридичних осіб та легалізації реєстраційної служби Головного управління юстиції у Київській області як така, що пройшла конкурсний відбір. 26.05.2015 переведена на посаду начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області тимчасово, на період відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами основного працівника ( ОСОБА_2 ) із присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу державного службовця як така, що успішно пройшла стажування. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 25.09.2015 № 1444/3 була попереджена про зміну умов трудового договору, та визнана такою, що працює на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області тимчасово, на період відпустки основного працівника ( ОСОБА_2 ) із присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу державного службовця. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.03.2016 № 232/4 позивачці надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 23.03.2016 по 10 грудня 2018 року. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 21.11.2018 № 1737/4 їй надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 11.12.2018 по 10.12.2019. Наказом Головного територіального управління юстиції у Київській області від 04.12.2019 № 1952/4 було надано відпустку без збереження заробітної плати у зв`язку з необхідністю домашнього догляду за дитиною з 11.12.2019 по 10.12.2020. На підставі наказу Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.12.2019 № 2182/4, 26.12.2019 позивачка звільнена з займаної посади у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Київській області, з припиненням державної служби, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Головне територіальне управління юстиції у Київській області знаходиться у стані припинення, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України. Згідно з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі № 620/667/20 було вирішено позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.12.2019 року № 2182/4; - зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019; - зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області виплатити середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу в розмірі 32 852,60 грн; - стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн; Крім того, було визначено: допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, друкованих засобів масової інформації та легалізації громадських формувань управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області з 27.12.2019; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6329,40 грн. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2020, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 залишено без змін. Вважаючи дії відповідача щодо непоновлення позивача на роботі протиправними, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України). Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення. Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Пунктами 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до ч. 2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Згідно з статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Отже, наведеними положеннями визначено окремий від спеціальної відповідальності суб`єкта (власника, або уповноваженого ним органу) за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Вимога негайного (невідкладного) виконання судового рішення про поновлення на роботі прямо встановлена нормами, зокрема, КАС України та КЗпП України, які є спеціальними кодифікованими нормативно-правовими актами. При цьому, відповідальність за порушення строків поновлення незаконно звільненого працівника (в частині негайного поновлення) прямо визначена ст.236 КЗпП України, яка є нормою прямої дії та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що жодним чином не суперечить положенням Закону України «Про виконавче провадження», статтею 65 якого також передбачено негайне виконання рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. В даному випадку, з огляду на встановлення судовим рішенням факту порушення роботодавцем конституційного права особи на працю внаслідок незаконного звільнення, відновлення такого права має відбуватись негайно без будь-якого відтермінування, що закріплено на законодавчому рівні. В той же час, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абз. 3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абз. п. 4 цього Порядку. Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Зважаючи на встановлене, колегія суддів також зазначає, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 09.06.2020 (наступний (робочий) день після ухвалення рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі № 620/667/20) по 16.03.2021 (день ухвалення судом першої інстанції рішення по даній справі), що становить 195 робочих днів. Відповідно до розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки, наведеного у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020, вона складає 301,40 грн. Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 09.06.2020 по 16.03.2021, у розмірі 54408,90 грн (195 днів х 301,40 грн = 58773,00 грн). Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15. При цьому апелянтом не оспорюється ні кількість днів затримки виконання судового рішення, ні розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.06.2020 у справі №620/667/20 не зазначено щодо виходу працівника з декретної відпустки на основне місце роботи, а лише зазначено про скасування наказу про звільнення, що в свою чергу тягне за собою відновлення статусу який існував на момент звільнення, тобто позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати до 10.12.2020, тому підстав для нарахування заробітної плати не має, оскільки непоновлення позивача на роботі на виконання судового рішення, позбавило її гіпотетичної можливості скористатись правом припинити відпустку та приступити до роботи. При цьому, перебування позивача у відпустці перед звільненням не звільняє відповідача від обов`язку виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі та не позбавляє позивача гарантії отримати виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, якщо рішення про поновлення на роботі не виконується. Крім того, позивач перебувала у відпустці без збереження заробітної плати до 10.12.2020, однак станом на момент винесення даного рішення відповідачем не надано доказів поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Припинення особи, яка за рішенням суду зобов`язана вчинити певні дії, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Сторони або ж інші зацікавлені особи не позбавлені можливості ініціювати перед судом питання заміни учасника справи, який вибув, правонаступником. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя І.В. Федотов Суддя А.Ю. Коротких