Постанова 4815 № 571/1529/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 жовтня 2021 року м. Рівне Справа № 571/1529/20 Провадження № 22-ц/4815/992/21 Головуючий у Рокитнівському районному суді Рівненської області: суддя Комзюк А.Ф. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: 11 год. 54 хв. 16 квітня 2021 року (вступна і резолютивна частини) в смт. Рокитне Рівненської області Повний текст судового рішення складено: 19 квітня 2021 року Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України у Рокитнівському районі Рівненської області на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Управління державної казначейської служби України у Рокитнівському районі Рівненської області, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Відділення поліції №2 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області; про відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до держави в особі Управління державної казначейської служби України у Рокитнівському районі Рівненської області (далі - УДКСУ у Рокитнівському районі), Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - Обласне ГУНП), третя особа: Відділення поліції №2 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - Рокитнівське ВП ГУНП); про відшкодування моральної шкоди. Мотивуючи свої вимоги, зазначав, що 21 березня 2008 року Рокитнівським районним судом було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу у розмірі 4166 гривень. 31 липня 2008 року позивачем було подано виконавчий лист до органу державної виконавчої служби, де було відкрито виконавче провадження. Державним виконавцем було описано і арештоване майно боржника, а саме мопед та меблі. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавцем було запропоновано позивачеві залишити нереалізований на аукціоні мопед. Наприкінці 2009 року він забрав мопед та 2700 гривень боргу було списано. У подальшому повинна була відбутися реалізація іншого майна - меблів, проте ані боржника, ані майна за місцем проживання не було виявлено. Ухвалою Рокитнівського районного суду оголошено розшук боржника, а 23 жовтня 2012 року позивач отримав повідомлення Відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Рівненській області (далі - Рокитнівський РВ ДВС) про завершення розшуку та місцезнаходження боржника. Оскільки боржник виїхала на інше місце проживання без попередження органу державної виконавчої служби та розтратила арештоване майно, ним було подано заяву до прокуратури Рокитнівського району про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 388 КК України, а саме у вчиненні незаконних дій щодо арештованого майна. Також в заяві він просив встановити причину завершення розшуку 24.02.2011, тоді як його повідомлено 23.10.2012. Відомості до ЄРДР були внесені прокуратурою 20.11.2013 за ст. 367 КК України як за неналежне виконання своїх службових обов`язків державним виконавцем. При цьому розслідування за фактом зникнення арештованого майна не проводилось, адже відомості за ст. 388 КК України до витягу ЄРДР не були внесені. З особистої розмови з прокурором позивач зрозумів, що досудове розслідування прагнуть провести виключно щодо дій виконавця, при тому, що у позивача претензій до виконавця не було. Позивачем було подано скаргу на бездіяльність прокурора, адже слідство за ст. 367 КК України було ініційоване ним, а дані за його заявою щодо зникнення арештованого майна та приховування результатів пошуку боржника прокурором були проігноровані. 22 листопада 2013 року Рокитнівським районним судом було частково задоволено його скаргу в частині зобов`язання прокуратури провести перевірку щодо ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_2 за ст. 388 КК України. Оскільки перевірку слід було провести відносно ОСОБА_2 , то проведення розслідування було скеровано до Рокитнівського РВ УМВСУ в Рівненській області. Повторно звертався до Рокитнівського районного суду, позаяк прокурором з 22.11.2013 до 02.06.2014 не було внесено відомості до ЄРДР. Провадження у справі в суді було закрито, оскільки перед засіданням прокурор повідомив, що ним було внесено відомості до ЄРДР, матеріали справи направлені до Рокитнівського РВ УМВСУ в Рівненській області. Отже, з 02.06.2014 розпочалося досудове розслідування кримінального провадження за ст. 388 КК України та 14 листопада 2014 року слідчим було винесено постанову про закриття справи. Постанова про закриття справи позивачем оскаржена до Рокитнівського районного суду. Ухвалою суду від 07.04.2015 провадження у справі закрито в зв`язку з тим, що перед судовим засіданням прокурор передав суду повідомлення, що постанову слідчого про закриття справи ним скасовано. В подальшому кримінальне провадження загубилось, однак його відшукували через обласне керівництво Міністерства внутрішніх справ України і Рівненську обласну прокуратуру. Через півроку кримінальне провадження продовжено, про що повідомлено позивача. Оскільки і надалі слідчі дії у кримінальному провадженні не проводились, ним було подано до суду скаргу на бездіяльність слідчого та зобов`язання його провести всі необхідні слідчі дії, в тому числі допитати ОСОБА_2 .. Ухвалою суду від 30.06.2016 скаргу задоволено, окрім цього, судом було надіслано ухвалу до прокуратури для відповідного реагування. Тим часом, на новому місці проживання ОСОБА_2 було виконано судове рішення зі стягнення залишку боргу, і в травні 2014 року виконавче провадження було закрито в зв`язку із погашенням боргу. Майно так і не було знайдено та реалізоване. У кримінальному провадженні в другій половині 2016 року встановлено обставину закінчення строку зберігання матеріалів виконавчого провадження, які є доказом у кримінальному провадженні, про що позивача повідомив директор департаменту виконавчої служби у відповідь на його звернення. В цей час 22.09.2016 та 24.10.2016 прокуратурою почали надаватися вказівки слідчому. Вважає, що згодом мало місце тяганини у досудовому розслідуванні, з огляду на що знову звертався до Рокитнівського районного суду. Ухвалою Рокитнівського районного суду від 14.02.2017 задоволено його скаргу в частині необхідності допиту державних виконавців як свідків, а також вирішити питання щодо долучення до кримінального провадження матеріалів виконавчого провадження. Тому вважає, що аби віднайти матеріали виконавчого провадження довелось звертатися до директора департаменту виконавчої служби, прокуратури та суду. В подальшому, ухвалою Рокитнівського районного суду від 19.02.2018, було задоволено іншу скаргу позивача та зобов`язано слідчого внести до ЄРДР відомості за його заявою. Згодом Сарненська місцева прокуратура своїм листом від 01.11.2018 повідомила, що стан досудового розслідування у кримінальному провадженні перевірений цим органом і визнаний таким, що є незадовільним та здійснюється із грубим порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України, що потребує суттєвої активації. Далі, листом від 10.12.2019, Сарненська місцева прокуратура повідомила, що у кримінальному провадженні надано повторні письмові вказівки слідчому. Станом на час звернення до суду триває сьомий рік досудового розслідування кримінального провадження. Переконує, що позивачеві завдано моральної шкоди, яка полягає: 1) у відсутності переконання щодо захисту його прав з боку правоохоронних органів, зокрема, слідчими поліції, 2) в організації додаткових зусиль, направлених на відновлення своїх прав. Рівненська область - це інший регіон, аби з`їздити до Рокитного йому потрібно чимало часу та витрат. Задля встановлення ціни позову позивач орієнтується на судові рішення в аналогічних справах. Внаслідок неправомірних дій уповноваженого державного органу позивач як заявник зазнав душевних страждань через неспроможність передбачених законом процедур забезпечити йому захист законних прав на етапі проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, що породжує недовіру до держави в цілому та призводить до відчуття безсилля, приниження гідності людини у боротьбі з процедурами,що наповнені лише формальним змістом, необхідності витрачати додаткові зусилля на подолання таких штучно створених перешкод. Позивачеві доводилось неодноразово звертатись до прокуратури, якою скасовувалась постанови слідчого про закриття кримінального провадження, а також надавались вказівки під час проведення досудового розслідування; довелося самому встановлювати місце знаходження матеріалів виконавчого провадження, термін їх зберігання та можливості їх збереження; вчиняти дії для забезпечення їх збереження після спливу строку зберігання. Всі ці та інші дії потребували часу, зміни звичного ритму життя: поїздки в смт. Рокитне, м. Рівне, відвідування прокуратури, засідань суду, керівництва слідчого управління, органів виконавчої служби тощо. Це триває вже більше 6 років. Вважає, що також відбулося зниження ділової репутації, адже на адресу позивача протягом десяти років надходять листи із поліції, прокуратури, суду. На конверті не зазначається, що «позивачу» чи «потерпілому», проте інколи вказується «судова повістка», що неможливо приховати від колег та сусідів і неможливо всім пояснити про зміст кожного листа. З наведених спонукань просив стягнути на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 гривень з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу. Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 576 грн. 50 коп. шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. На рішення суду УДКСУ у Рокитнівському районі подано апеляційну скаргу, де покликається на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. На її обґрунтування зазначалося про відсутність доказів, які б підтвердили незаконність дій працівників органу досудового розслідування чи прокуратури. Також вказував, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності та не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. Разом з тим суд помилково стягнув витрати по сплаті судового збору на користь позивача, оскільки відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 не є платником судового збору, а тому не має права на його стягнення, незважаючи на той факт, що позивачем судовий збір був помилково сплачений. З викладених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу Обласне ГУНП просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. Як видно з матеріалів справи, рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 21 березня 2008 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 585 грн. боргу за договором позики, 500 грн. моральної шкоди та 81 грн. судових витрат, а всього 4 166 гривень (а.с.14-15). Згідно з актом опису й арешту майна від 01 вересня 2008 року державним виконавцем Рокитнівського РВ ДВС при примусовому виконанні виконавчого листа №2-28, виданого 01 серпня 2008 року Рокитнівським районним судом Рівненської області про стягнення 4 166 грн. з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , описано і накладено арешт на майно за адресою: с.Єльно Рокитнівського району Рівненської області та встановлено обмеження права користуватися ним, а саме продавати, міняти, відчужувати будь-яким способом. Під час опису були присутні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Копію акту вручено ОСОБА_2 (а.с.16-19). 07 липня 2010 року та 21 лютого 2013 року державним виконавцем здійснено виїзд по місцю проживання боржника ОСОБА_2 в с.Єльно Рокитнівського району Рівненської області. Зі слів матері та сусідів, ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Описаного та арештованого майна не було виявлено (а.с.20-21). Листом №2724 від 04 серпня 2010 року державним виконавцем повідомлено ОСОБА_1 про те, що при примусовому виконанні виконавчого листа №2-28 від 01.08.2008, виданого Рокитнівським районним судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 4 166 грн. боргу, було встановлено, що боржник виїхала на постійне місце проживання за межі Рокитнівського району. Висловлено пропозицію у 3-денний термін надати письмову згоду щодо відшкодування витрат, пов`язаних з розшуком боржника (а.с.22). Ухвалою Рокитнівського районного суду Рівненської області від 01 жовтня 2010 року розглянуто подання державного виконавця Рокитнівського РВ ДВС і ОСОБА_2 було оголошено в розшук (а.с.23-24) Листом №66/14749 від 23 жовтня 2012 року Рокитнівського РВ УМВСУ в Рівненській області повідомлено ОСОБА_1 на його звернення, що 10 лютого 2011 року ОСОБА_2 , 1983 р.н., оголошена в державний розшук. 24 лютого 2011 року розшук останньої було припинено у зв`язку з встановленням її місця знаходження. На той час ОСОБА_2 в с.Єльне Рокитнівського району Рівненської області не проживала, адже, зі слів місцевих жителів, виїхала за межі Рівненської області і проживала в с.Адампіль Старочнявського району Хмельницької області (а.с.25). Встановлено, що 20 листопада 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості №42013190190000020 із правовою кваліфікацією за ч.1 ст. 367 КК України. Відповідно до витягу заявник: ОСОБА_1 , фабула кримінального правопорушення: "Упродовж періоду з 01 серпня 2008 року по даний час посадові особи Рокитнівського РВ ДВС неналежно виконують свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них під час примусового виконання виконавчого листа №2-28, виданого 01 серпня 2008 року Рокитнівським районним судом, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 4 177 грн." (а.с.26). Крім іншого, 22 листопада 2013 року слідчим суддею Рокитнівського районного суду Рівненської області задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано прокуратуру Рокитнівського району Рівненської області провести перевірку за скаргою ОСОБА_1 від 26 вересня 2013 року щодо наявності в діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 388 КК України (а.с.28-29). Також 19 лютого 2018 року слідчим суддею Рокитнівського районного суду Рівненської області було задоволено скаргу ОСОБА_1 та зобов`язано орган досудового розслідування Рокитнівського ВП ГУНП внести до ЄРДР відомості по заяві ОСОБА_1 від 25 січня 2018 року (а.с.53-54). З довідки про рух кримінального провадження за фактом невиконання судового рішення та незаконних дій з майном, на яке накладено арешт, видно, що 02 червня 2014 року на виконання ухвали суду прокуратурою Рокитнівського району внесено відомості до ЄРДР за №42014180190000036 від 02 червня 2014 року за ч.1 ст. 388 КК України. В подальшому на виконання ухвали суду від 19 лютого 2018 року СВ Рокитнівського ВП ГУНП внесено відомості до ЄРДР за №12018180190000106 від 26 лютого 2018 року за ч.1 ст. 382 КК України. 10 травня 2018 року процесуальним прокурором до кримінального провадження №42014180190000036 від 02 червня 2014 року за ч.1 ст. 388 КК України приєднано кримінальне провадження №12018180190000106 від 26 лютого 2018 року за ч.1 ст. 382 КК України. Досудове розслідування кримінального провадження здійснюється СВ Рокитнівського ВП ГУНП. Як з`ясовано, 30 липня 2016 року ОСОБА_1 вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого та допитано як потерпілого. 08 липня 2019 року його додатково допитано як потерпілого (а.с.121-123). Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем неодноразово оскаржувались бездіяльність слідчого, прокурора, в т.ч. постанови про закриття кримінального провадження, яка була скасована прокурором, а дії (бездіяльність) слідчого визнавались незаконними, бездіяльність слідчого, яка оскаржувалась, припинялась прокурором самостійно, що тягло за собою закриття провадження за скаргою (а.с. 27-29; 30; 31-32; 34; 38-39; 49-51; 53-54). Окрім того, за зверненнями ОСОБА_1 до прокуратури Рівненської області щодо неналежного стану досудового розслідування кримінального провадження №42014180190000036 проводилась перевірка, за результатами якої прокуратура листом №04/2/2-0047-09 від 24 жовтня 2016 року інформувала, що вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час досудового розслідування допускається тяганина у проведенні слідчих дій, у зв`язку з чим заступнику начальника управління - начальнику слідчого управління Обласного ГУНП скеровано лист з метою вжиття заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим (а.с.45-46). Сарненською місцевою прокуратурою за зверненням ОСОБА_1 проводилась перевірка щодо неналежного стану досудового розслідування кримінального провадження №42014180190000036, бездіяльності слідчого поліції та з інших питань, за результатами якої листом №36/6-22-18 від 01 листопада 2018 року повідомлено, що стан досудового розслідування кримінального провадження перевірений та визнаний таким, що є незадовільним, здійснюється з грубим порушенням вимог ст.ст. 2,9,28 КПК України та потребує суттєвої активізації. Слідчому додатково надані ґрунтовні вказівки (а.с.57-58). Тобто досудове розслідування об`єднаного кримінального провадження №42014180190000036 від 02.06.2014 за ч.1 ст. 388, ч.1 ст. 382 КК України триває, підозра жодній особі оголошена не була, остаточне рішення по суті не прийнято. Вважаючи, що органом досудового розслідування порушено суб`єктивні цивільні права позивача через незаконні процесуальні рішення та протиправну бездіяльність, ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся в суд з позовом до УДКСУ у Рокитнівському районі, Обласного ГУНП про відшкодування завданої моральної шкоди розміром у 20 000 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що завдана позивачу моральна шкода безпосередньо пов`язується із втратою довіри до держави та її посадових осіб, що є засадами існування сучасного суспільства, а розмір її відшкодування повинне бути достатнім для забезпечення позивачу можливості втрачене благо відновити. Проте з такими висновками погодитися не можна. Згідно зі ст.ст. 23, 1167, 1174 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштам, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Правова позиція, яка висловлена у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №686/27885/19, стверджує, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, а тому не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної і матеріальної шкоди. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. З приводу аргументів позивача про те, що через рішення та зволікання (бездіяльність) слідчих і працівників прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво на досудовому слідстві, йому завдано моральної шкоди і ці правовідносини повинні вирішуватися судом у цивільному судочинстві, то колегія суддів зважає на таке. Сам факт звернень ОСОБА_1 до органів влади і посадових осіб, а також постановлення слідчими суддями ухвал, якими зобов`язано відповідачів вчинити певні дії, не призводить до настання цивільних правопорушень і не може бути доказом того, що рішення, дії чи бездіяльність Обласного ГУНП і Рівненської обласної прокуратури завдали позивачу шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, через що постановлено відповідні ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про незаконність дій відповідачів з точки зору цивільно-правової відповідальності. Однією з засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, що гарантовано ст. 24 КПК України, за умовами якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Норми частини другої ст. 307 КПК України передбачають право слідчого судді винести за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування ухвалу про скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов`язання припинити дію; зобов`язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги. Отже, через ухвалу слідчого судді втілюється така засада кримінального судочинства як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Тобто суд, здійснюючи нагляд за додержанням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого і прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи і реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності. Тому заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими, оскільки не встановлено, що неправомірними діями (бездіяльністю) обох відповідачів йому завдано моральної шкоди, не вмотивовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) відповідачів, а також вини у її завданні. Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин увагу на наведені обстаивни не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чиним. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України мотивами для скасування оскаржуваного рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, що спонукало до помилкового застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню. На підставі ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1174 ЦК України, керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Управління державної казначейської служби України у Рокитнівському районі Рівненської області задовольнити. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 16 квітня 2021 року скасувати. ОСОБА_1 відмовити в позові до держави в особі Управління державної казначейської служби України у Рокитнівському районі Рівненської області, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Відділення поліції №2 Сарненського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області; про відшкодування моральної шкоди. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: С.О. Гордійчук Н.М. Ковальчук