Постанова 4824 № 757/3584/19-ц

справа № 757/3584/19 провадження № 22-ц/824/3428/2020 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом мотивуючи його тим, що 02 лютого 2016 року подала до Генеральної прокуратури України клопотання про закриття кримінального провадження №120151000000000053 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу кримінального порушення, за результатами розгляду якого просила повідомити адвоката, а у разі відмови винести вмотивовану постанову про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання. На день подачі апеляційної скарги слідчими Генеральної прокуратури України не розглянуто вищевказаного клопотання, чим порушено її право щодо оскарження відповідних дій до вищестоящого прокурора або до суду. Крім того, вказує, що її захисники Туз А., Мадорський Ю., Байдик О. станом на 02 лютого 2018 року не одержали письмового повідомлення про завершення досудового розслідування, що також не перешкоджає прокуророві виконати ухвали слідчих суддів від 05 лютого 2018 року та від 21 серпня 2018 року відповідно до статті 220 КПК України, якими зобов`язано прокурора розглянути вищезгадане клопотання. До того ж вказує, що нею на таку бездіяльність було подано адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва, яким задоволено позовні вимоги, зобов`язано Генеральну прокуратуру України надати письмову відповідь на скаргу адвоката ОСОБА_1 від 15 вересня 2016 року, видано виконавчий лист № 826/16254/16 та направлено на примусове виконання до ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Указане рішення не оскаржувалось та не є виконаним. Відповідач ввів державного виконавця в оману, повідомивши виконавця письмово, що розглянув заяву від 15 вересня 2016 року та надав відповідь, внаслідок чого державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Зауважує на тому, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2019 року постанову про закінчення виконавчого провадження скасовано. При цьому судом встановлено, що відповідач надав суду неправдиві докази щодо направлення листа-відповіді, відповідно до яких штрих-код зазначений у 14 цифрах, тоді, як на Укрпошті існує лише 13-значний код. Дане рішення від 18 січня 2019 року було оскаржено Генеральною прокуратурою України, однак постановою Шостого апеляційного адміністративного судом апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду без змін. Оскільки рішення судів не виконуються просила суд стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 2000 грн, завдану внаслідок невиконання рішень судів, не надання відповіді на її клопотання. Внаслідок такої бездіяльності позивачці спричинено моральну шкоду та значні душевні хвилювання через усвідомлення неможливості у жодний інший спосіб отримати у відповідача постанову на вкрай значиме клопотання про закриття кримінального провадження. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, які мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог і стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань з Генеральної прокуратури України моральну шкоду у розмірі 2000 гривень. Зокрема в обґрунтування скарги зазначила, що судом не взято до уваги пояснення, які вона надавала щодо документального підлогу документів прокурорами, щодо порушення відповідачем статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а судовими рішеннями вже доведено факт порушення Генеральною прокуратурою її прав, а отже даний орган діє в порушення норм Конституції. Крім того, судом при ухваленні рішення не взято до уваги, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню. Крім того, ОСОБА_1 направила до суду клопотання про зміну сторони відповідача правонаступником, а саме змінити Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора. У відзиві на апеляційну скаргу представник Офісу Генерального прокурора Мельник - Баліцька К.І. зазначала, що після завершення досудового розслідування (січень 2016 року) прокурор не мав процесуальних прав розглядати клопотання ОСОБА_1 датовані лютим 2016 року, як і не мав змоги приймати процесуальне рішення ухвалене слідчим суддею від 17 травня 2016 року та від 05 лютого 2018 року, оскільки це було б порушеннями вимог статей 1,9,220,290 КПК України. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 2000 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і ця справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів частини 13 статті 7 ЦПК України, якою передбачено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності неправомірних дій, які б завдали їй моральної шкоди, оскільки матеріали цивільної справи не містять судового рішення, яким би дії відповідачів були визнані неправомірними, внаслідок чого б наступала цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди. Крім того, суд зазначив про відсутність причинно - наслідкового зв`язку між діями органу державної влади та тяжкими моральними стражданнями, на які посилається позивач. Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Оскільки у цій справі заявлені вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої фізичній особі бездіяльністю посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури, то відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Указаний висновок відповідає висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2019 року у справі №916/1423/17 правовій позиції. Як убачається із матеріалів справи, Генеральною прокуратурою України здійснювалося процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12015000000000053 від 03 лютого 2015 року за обвинуваченням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_2. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України та адвоката ОСОБА_1 . у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27, частиною 3 статті 368 КК України. У серпні 2015 року досудове розслідування завершено та у вересні 2015 року направлено до суду обвинувальний акт. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року обвинувальний акт повернуто прокурору для усунення недоліків. 02 лютого 2016 року на адресу Генеральної прокуратури ОСОБА_1 надіслала клопотання про закриття кримінального провадження, яке розглянуто не було. 17 травня 2016 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва Фаркош Ю.А з урахуванням ухвали слідчого судді від 05 лютого 2018 року зобов`язано прокурора Генеральної прокуратури України Шевченка А.Г. розглянути відповідно до положень статті 220 КПК України клопотання адвоката ОСОБА_1 від 02 лютого 2016 року, про що повідомити адвоката, а у разі відмови винести вмотивовану постанову про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження № 120151000000000053 відносно неї. Ухвалою слідчого судді від 17 серпня 2018 року у справі № 757/6615/16-к відмовлено прокурору Генеральної прокуратури України Шевченку А.Г. у відкритті провадження за заявою про роз`яснення ухвали слідчого судді від 05 лютого 2018 року. Вказані ухвали слідчого судді не виконані, що підтверджується постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 лютого 2018 року у виконавчому провадженні №55834654, якою відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва № 826/16254/16, виданого 22 березня 2017 року щодо зобов`язання Генеральної прокуратури України розглянути та надати письмову відповідь на скаргу адвоката ОСОБА_1 від 15 вересня 2016 року та рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 січня 2019 року у справі № 640/18074/18, яким визнано дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. щодо винесення постанови від 03 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження №55834654 протиправними та визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Думанської А.Л. від 03 жовтня 2018 року про закінчення виконавчого провадження №55834654, та яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року залишено без змін. Судом установлено, що ухвалою слідчого судді від 21 серпня 2018 року у справі №757/34431/18-к зобов`язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зареєструвати заяву ОСОБА_1 від 09 липня 2018 року та внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення відповідно до статті 214 КПК України. Генеральною прокуратурою України зазначена ухвала слідчого судді виконана, внесені відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 09 липня 2018 року, кримінальне провадження 42018000000002422 від 03 жовтня 2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 374, частиною 2 статті 382 КК України, здійснення досудового розслідування доручено Головному управлінню Національної поліції у м. Києві. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не доведені обставини, які з урахуванням положень статей 1167, 1174,1176 ЦК України та змісту її позовних вимог, свідчили б про наявність підстав для задоволення позову. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України). Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України). Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України. Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України). Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства. Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях мають вирішуватися за правилами КПК України. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність неправомірних дій відповідача, якими позивачеві завдано моральної шкоди, якого суд дійшов з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №641/2328/17. А саме, що оскарження позивачем до суду прийнятих процесуальних рішень прокурором під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації її права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб під час досудового розслідування в порядку кримінального судочинства. Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Судом першої інстанції надано оцінку поданим у підтвердження неправомірних дій відповідача ухвал слідчих суддів, якими зобов`язано прокурора розглянути клопотання позивача, при цьому обставини неправомірності чи незаконності дій слідчим суддею не було встановлено. Крім того, суд в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. Отже, обставин, які свідчать, про наявність причинного зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями позивача, під час розгляду цього спору також не встановлені. За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову є правильними, оскільки ґрунтуються на встановлених обставинах справи та нормах Закону. Відповідно до статті 12 і частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Згідно з частиною 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба