Постанова Північний апеляційний господарський суд № 911/2772/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" вересня 2021 р. Справа№ 911/2772/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Владимиренко С.В. Демидової А.М. за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М. за участю представників сторін: від позивача: Орлова О.В. від відповідача: Катрук Є.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд" на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2021 (повний текст складено 13.05.2021) у справі № 911/2772/20 (суддя Ейвазова А.Р.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім будівельних матеріалів" до Акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення 5 198 968, 88 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дім будівельних матеріалів" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" про стягнення 5 198 968, 88 грн, з яких: 5 064 674, 91 грн - основний борг; 134 293, 97 грн - 3 % річних, нарахованих за загальний період з 14.08.2019 по 22.09.2020. В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару за договорами поставки товару, укладеними у спрощений спосіб. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2021 у справі №911/2772/20 позов задоволено частково та стягнуто з Акціонерного товариства "Київметробуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дім будівельних матеріалів" 5 038 367,55грн основного боргу, 133 612,27грн - 3% річних, а також 77 579,70 грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором. В задоволенні позову в частині стягнення 26 307,36грн основного боргу, 681,70грн - 3 % річних відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в частині стягнення з відповідача 26 307,36 грн боргу за товар за видатковою накладною №763 від 11.11.2019 позивачем не доведено факт передачі такого товару відповідачу та укладення сторонами, у т.ч. у спрощеній формі, договору щодо поставки (купівлі-продажу) такого товару. У задоволеній частині суд врахував, що позивачем доведено факт поставки товару та, відповідно, наявність заборгованості відповідача. Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів. Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Київської області, Акціонерне товариство «Київметробуд» звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що у наданих позивачем видаткових накладних відсутні реквізити про довіреність, на підставі якої не ідентифікована особа прийняла товар та підписувала видаткові накладні від імені та в інтересах відповідача. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 справу № 911/2772/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд" на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2021 у справі №911/2772/20 залишено без руху та надано скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Київметробуд" на рішення господарського суду Київської області від 23.04.2021 у справі №911/2772/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.09.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 у розгляді справи оголошено перерву до 29.09.2021. Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин. Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, на підставі укладеного у спрощений спосіб без складання єдиного письмового документу договору позивачем було поставлено протягом 2019 року відповідачу товар, на підтвердження чого ним було надано видаткові накладні № 529 від 13.08.2019, № 589 від 05.09.2019, № 590 від 06.09.2019, № 591 від 06.09.2019, № 758 від 08.11.2019, № 759 від 08.11.2019, № 760 від 08.11.2019, № 761 від 08.11.2019, № 762 від 11.11.2019, № 764 від 11.11.2019, які містять найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну за одиниці і загальну вартість товару. В накладних, які надані у тому числі в оригіналі, позивачем у графі «покупець» вказано «ПАТ «Київметробуд» ТЗ-4», а у графі «отримав (ла)» наявний підпис у підтвердження отримання відповідного товару, засвідчений печаткою структурного підрозділу відповідача - Тунельного загону №4. Окрім того, позивачем здійснено реєстрацію податкових накладних, виданих відповідачу, щодо податку на додану вартість, включеного до вартості переданого товару, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Також, на підтвердження реальності господарської операції позивачем надано лист від 25.11.2020 №353 та договір поставки №730219КРП від 12.03.2019, за умовами якого позивачем придбано у ТОВ «Фірма Вікант» товар, який у подальшому поставлявся відповідачу, видаткові накладні на підтвердження факту передачі відповідного товару за вказаним договором позивачу та товаротранспортні накладні, які підтверджують здійснення транспортування відповідного товару на замовлення ТОВ «Фірма «Вікант» вантажоодержувачу - позивачу за адресою місця розташування будівництва об`єкту, яке здійснював відповідач: м.Київ, вул.Північно-Сирецька,

3. У зв`язку із здійсненою поставкою позивачем виставлено відповідачу рахунки, які, окрім рахунку від 16.07.2019 №809, який було оплачено за платіжним дорученням від 18.07.2019 №1982 на суму 474 000грн із зазначенням у графі «призначення платежу» «оплата за трубу зг. рах. №809 від 16.07.2019», залишились неоплаченими. Претензією від 10.04.2020 позивач звернувся до відповідача та вимагав оплатити борг за поставлений товар у розмірі 5 064 674, 91 грн, а також 3 % річних в сумі 65 796, 32 грн, направлення якої на адресу відповідача підтверджується поштовими накладними та описами вкладень у відправлення, прийняті за такими накладними. Як свідчать рекомендовані повідомлення претензія отримана відповідачем 14.04.2020, однак, оплата за товар не здійснена, що і стало підставою для звернення ТОВ "Дім будівельних матеріалів" з даним позовом. Отже, причиною виникнення спору у справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 5 064 674, 91 грн заборгованості за поставлений товар та 134 293, 97 грн 3 % річних, нарахованих за загальний період з 14.08.2019 по 22.09.2020. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог про стягнення 5 038 367, 55 грн основного боргу та 133 612, 27 грн трьох процентів річних, тоді як в іншій частині (розподілу судових витрат) рішення не оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Частиною 1 ст. 181 зазначеного Кодексу передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України, статтею 655, частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця (стаття 664 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження обставин передачі відповідачу товару протягом 2019 року позивачем надано: - видаткову накладну №529 від 13.08.2019 на суму 478 740 грн, покупцем у якій зазначено ПАТ «Київметробуд», відповідно до якої прийнято товар - трубу ф630*10 у кількості 20,2т, на оплату якої позивачем виставлено відповідачу рахунок № 809 від 16.07.2019 та платіжне доручення від 18.07.2019 №1982, за яким перераховано 474 000грн із зазначенням у графі «призначення платежу» відповідного платіжного документа: «оплата за трубу зг. рах. №809 від 16.07.2019»; - рахунок від 02.09.2019 № 1017, виставлений відповідачу на оплату балки №53 Б1 09Г2С на суму 3 080 729,63 грн та видаткові накладні №589 від 05.09.2019 на суму 780 451,50 грн, №590 від 06.09.2019 на суму 821 527,90 грн та №591 від 06.09.2019 на суму 739 375,10грн, а всього на суму 2341354,50 грн, які містять посилання на відповідний рахунок №1017 від 02.09.2019; платіжне дорученням №2504 від 06.09.2019 на суму 1 923 052,20 грн,, у призначені платежу якого вказано: «оплата за трубу зг. рах. №1017 від 02.09.2019»; - рахунок від 21.10.2019 №1245, виставлений відповідачу на оплату балки № 55Б1 на суму 5384546,16 грн та видаткові накладні №758 від 08.11.2019 на суму 780 451,50 грн, №759 від 08.11.2019 на суму 739 375,10 грн, №760 від 08.11.2019 на суму 739 375,10 грн, №761 від 08.11.2019 на суму 780 451,50 грн, №762 від 11.11.2019 на суму 821 527,90грн, №764 від 11.11.2019 на суму 754 144,15 грн, які місять посилання на відповідний рахунок. На видаткових накладних, які надані у тому числі в оригіналі позивачем, у графі «покупець» вказано «ПАТ «Київметробуд» ТЗ-4», а у графі «отримав (ла)» наявний підпис у підтвердження отримання відповідного товару, засвідчений печаткою структурного підрозділу відповідача - Тунельного загону №4. Як вірно враховано місцевим господарським судом, відповідно до п.4.1, п.9.2 Положення про Тунельний загін №4 ПАТ «Київметробуд», затверджене наглядовою радою ПАТ «Киїметробуд» 15.07.2010 (протокол №2), яке діяло у відповідний період, Тунельний загін № 4 є відокремленим структурним підрозділом товариства та не наділений статусом юридичної особи, який очолює начальник, що представляє такий структурний підрозділ в установах, організаціях, підприємствах з питань, що входять до повноважень Тунельного загону №4, укладає договори, угоди відповідно до довіреностей, що видаються товариством, видає довіреності на отримання матеріально-технічних засобів, іншого майна. Згідно з п.4.3 Положення про Тунельний загон № 4 такий структурний підрозділ має печатку із зображенням свого найменування і зазначенням належності до товариства, а його начальник, в силу п.9.3 Положення здійснює керівництво поточною діяльністю такого структурного підрозділу, видає накази, розпорядження, обов`язкові для виконання усіма працівниками підрозділу, отже, є особою, яка відповідальна за поточну діяльність товариства, розподіл обов`язків та організацію роботи. Відповідно до ст.581 ГК України, суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки; використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Поряд з цим, місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що наявність на видатковій накладній особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції від імені певної особи, який засвідчено печаткою такої особи, що нею володіє, може свідчити про схвалення дій такої особи. Суд першої інстанції слушно зауважив на тому, що відповідач не заперечував у заявах по суті сам факт, на який позивач посилався - підписання відповідних видаткових накладних працівником структурного підрозділу відповідача - Рубаном В.О. Так, відповідач не вказував у заявах по суті, що відповідна особа - Рубан В.О. не підписувала такі накладні та не подає у встановленій формі заяв такої особи на спростування такої обставини, на яку позивач посилається. Поряд з цим, у заявах по суті відповідач не заперечив належність відбитку печатки його структурного підрозділу на підписах у графі «отримав(ла)» відповідних видаткових накладних, а також не посилався на факти втрати відповідної печатки або незаконного заволодіння нею. Окрім того, позивачем здійснено реєстрацію податкових накладних, виданих відповідачу, щодо податку на додану вартість, включеного до вартості переданого товару, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому частиною 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак, остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення. Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частина перша статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України). За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17. З врахуванням зазначеного вище апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність факту укладення сторонами договору купівлі-продажу (поставки) товару, вказаного у видаткових накладних, оскільки це підтверджено письмовими доказами - підписаними видатковими накладними, які свідчать про виконання зобов`язання з передачі відповідного товару та прийняття його відповідачем, платіжними дорученнями, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії щодо часткової оплати товару з посиланнями на виставлені рахунки, які також відображені в таких видаткових накладних (№529 від 13.08.2019, та №589 від 05.09.2019 та №590, №591 від 06.09.2019), а також виписаними та зареєстрованими позивачем податковими накладними. З огляду на викладене, правомірним є задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5 038 367,55 грн основного боргу. Стосовно вимоги про стягнення 26 307,36 грн боргу за товар за видатковою накладною №763 від 11.11.2019 судом правомірно відмовлено, оскільки позивачем надана видаткова накладна №763 від 11.11.2019 на суму 26 307,36 грн не містить підпису про отримання товару від імені відповідача. Фактів оплати такого товару судом також не встановлено та позивачем не надано інших доказів, які б свідчили про отримання такого товару, у зв`язку з чим суд не вважає доведеним факт передачі відповідного товару відповідачу. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Частиною 2 цієї статті установлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. З огляду на зазначене вище правомірним є задоволення позову в частині заявлених до стягнення 3% річних за період з 14.08.2019 по 22.09.2020 в сумі 133 612,27 грн, перерахунок яких обґрунтовано здійснено судом. Щодо доводів апеляційної скарги слід зазначити, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Щодо решти аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає їх такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у суді апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Київської області від 23.04.2021 у справі № 911/2772/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Київметробуд" - без задоволення. Судові витрати. З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Київметробуд" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Київської області від 23.04.2021 у справі № 911/2772/20 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Київметробуд". Матеріали справи № 911/2772/20 повернути до господарського суду Київської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено - 04.10.2021. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді С.В. Владимиренко А.М. Демидова