Постанова 4850 № 360/2863/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2021 року справа №360/2863/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі №360/2863/21 (головуючий І інстанції Захарова О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про визнання протиправною та скасування постанови в частині накладення арешту на частку у статутному капіталі,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І.М. про арешт майна боржника від 13.05.2021 ВП № 57547683, в частині накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут», що складає 16,67 % всіх корпоративних прав та прибутків. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року відмовлено у відкритті адміністративного провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтування апеляційної скарги. Позивач не є стороною ані зведеного виконавчого провадження, ані виконавчого провадження, в межах якого приватним виконавцем вчинялись оскаржувані дії. Оскільки господарським процесуальним кодексом не врегульовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного або приватного виконавця особою, яка не є стороною такого виконавчого провадження, тому відповідно до ч.1 ст.287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 13.05.2020 року у справі №320/6459/19. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Як свідчать матеріали справи, 13 травня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І.М. при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП № 58204438 у виконавчому провадженні №57547683 винесено постанову про арешт майна боржника з примусового виконання наказу № 913/958/16 від 28.08.2018, виданого Господарським судом Луганської області, дата приєднання до ЗВП № 58204438 24 квітня 2019 року. Постановою про арешт майна боржника від 16.09.2020 ВП № 57547683 (зведене виконавче провадження № 58204438) визначено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. перебувають накази Господарського суду Луганської області та Господарського суду Харківської області про стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз» на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Луганськгаз», АТ «Укртрансгаз», АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» коштів. Таким чином, на виконанні приватного виконавця перебувають судові накази, видані Господарським судом Луганської області та Господарським судом Харківської області в порядку господарського судочинства, які об`єднанні в зведене виконавче провадження. При цьому позивач - ТОВ «Луганськгаз Збут» не є стороною виконавчого провадження № 57547683, а також зведеного виконавчого провадження № 58204438. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що постанова приватного виконавця про арешт майна боржника винесена при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднані судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції господарської, тому її оскарження має відбуватись за правилами господарського судочинства. Оцінка суду. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (який набрав чинності з 5 жовтня 2016 року і є чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У пункті 1-1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що рішення підлягають примусовому виконанню, зокрема, на підставі судових наказів. За частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців. Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, наведених у частині другій статті

5. Згідно із частиною першою статті 14, частинами першою, другою статті 15 цього Закону учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 6, 8 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець має право накладати арешт на майно боржника; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням. Згідно із частиною першою статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. За частинами першою, другою статті 74 цього Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У частині першій статті 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Частина перша статті 287 КАС України визначає, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Таким чином, після надходження на виконання наказу господарського суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження з виконання, зокрема, судового рішення. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону України, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб. Коли суд господарської юрисдикції ухвалив рішення в межах предмета спору, а приватний виконавець на стадії виконання цього рішення використав свої повноваження, як-от наклав арешт на майно боржника, оголосив обмеження на його відчуження і таким чином порушив право чи пріоритет на це майно третьої особи (особи, яка не була стороною чи учасником провадження у господарському суді і не є стягувачем чи боржником у виконавчому провадженні), то є підстави вважати, що в такому правовому відношенні приватний виконавець діє як публічна посадова особа, здійснює насамперед публічно-владні, обов`язкові, нерідко забезпечувані примусом управлінські функції. У цьому разі приватний виконавець набуває статусу посадової особи - суб`єкта владних повноважень. Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 815/2255/16 та від 27 березня 2019 року в справі № 823/359/18, від 05 червня 2019 року в справі № 917/2267/14, від 03 липня 2019 року в справі № 826/14603/17 та ін. Крім того, постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 320/6459/19 визначено, що оскільки ГПК України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є стороною виконавчого провадження №57547683, а також зведеного виконавчого провадження № 58204438, в якому приватним виконавцем прийнято постанову про накладення арешту, зокрема, на частку у статутному капіталі ТОВ «Луганськгаз Збут», що складає 16,67 % всіх корпоративних прав та прибутків. Отже, позивач не має можливості відповідно до вимог ч. 1 ст. 339 ГПК України, ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII оскаржити рішення приватного виконавця до господарського суду. Становище, в якому опинилося ТОВ «Луганськгаз Збут», характер спірних правовідносин, суб`єктний склад, зміст і правова природа дій та рішень приватного виконавця у своїй сукупності дають підстави вважати, що спірні відносини виникли у сфері публічно-правових відносин, пов`язаних з оскарженням дій суб`єкта владних повноважень. Отже, відповідно до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Оскільки ТОВ «Луганськгаз Збут» не є стороною виконавчого провадження №57547683, а також зведеного виконавчого провадження № 58204438 і не наділене правом щодо оскарження дій приватного виконавця щодо прийняття постанови про арешт майна боржника від 13.05.2021 в передбаченому Господарським процесуальним кодексом України порядку, тому згідно з приписами ч.1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України та ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» розгляд такого позову віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Отже, висновок суду першої інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України є помилковим. Посилання суду першої інстанцій на правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц є помилковими з огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За наведених обставин справи суд дійшов висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню в справі. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 20, 23, 33, 287, 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі №360/2863/21 задовольнити. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року у справі №360/2863/21 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 04 жовтня 2021 року та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає касаційному оскарженню. Повне судове рішення складено 04 жовтня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.А. Блохін А.В. Гайдар