Постанова 4856 № 120/3931/21-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3931/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Дончик Віталій Володимирович Суддя-доповідач: Капустинський М.М. 28 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. за участю: секретаря судового засідання: Довганюк В.В., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Сосницької І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди у відморвленій частині позовних вимог за період з 27.03.2020 року -, В С Т А Н О В И В : в квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у період його роботи в органах прокуратури з 01.07.2015 року по 16.10.2020 року посадовий оклад нараховувався у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України". В подальшому, положення, на підставі яких нараховувався посадовий оклад, зокрема, п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати у відповідності до ч.3 ст. 152 Конституції України. Враховуючи, що Вінницькою обласною прокуратурою не виплачено йому частину заробітної плати - посадового окладу в сумі 1178422,29 грн., визначеного відповідно до ч.3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 01.07.2015 року по 16.10.2020 року, позивач звернувся з цим позовом до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. В судовому засіданні року позивач підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник Вінницької обласної прокуратури заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши представників сторін дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду позивач у період з 05.08.2003 року по 16.10.2020 року працював в органах прокуратури Вінницької обласні. Наказом Прокуратури Вінницької області від 16.10.2020 року № 290-к позивача звільнено з посади прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». На переконання позивача, оскільки з 01.07.2015 року по 16.10.2020 року заробітна плата прокурорів повинна регулюватись виключно ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а його посадовий оклад нараховувався у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України на підставі змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України", у нього виникли правові підстави для стягнення з відповідача матеріальної шкоди, у вигляді не отриманої частини заробітної плати в розмірі 1178422,29 грн., а саме посадового окладу, визначеного відповідно до ч.3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнанні неконституційними, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів не погоджуються з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. 15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року. За приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Статтею 13 Закону №108/95-ВР встановлено, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. Згідно норм частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі по тексту - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно норм статті 90 України «Про прокуратуру», фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Після прийняття Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", були прийняті Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин". Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури". Законом №79-VIII доповнений розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України , зокрема, п. 26, який передбачив, що норми і положення статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Закон України від 28.12.2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону. Колегія суддів зазначає, що з аналізу наведених правових норм та обставин справи вбачається, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16. Сторонами не заперечується, що до 16.10.2020 року посадовий оклад позивача було нараховано та виплачено у розмірах, визначених постановами КМУ. Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, дія окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) втратила чинність з 26 березня 2020 року. Відтак, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 02.07.2015 по 26.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/1, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16. Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийняте 26.03.2020, тому право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020. Згідно з частинами 3 та 4 цієї статті 81 Закону України "Про прокуратуру" посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020, тому право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020. Враховуючи викладене, колегія суддів, з метою захисту порушеного права позивача, вважає за вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування заробітної плати за період із 26.03.2020 по 16.10.2020 у відповідності до вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача, матеріальну шкоду в розмірі 1178422,29 грн. у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного ч. 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI "Прикінцеві положення" Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, то вона задоволенню не підлягає, оскільки визначення конкретного розміру збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати є дискреційними повноваженнями відповідача - Вінницької обласної прокуратури. При цьому, матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу відповідних сум, на підставі яких суд мав би можливість визначити конкретну суму стягнення. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві. Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Колегія суддів враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 16.10.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача виконати негайно рішення суду, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення грошових сум з відповідача. Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату недоотриманої заробітної плати, а не стягнення грошових сум, негайне виконання рішення суду не застосовується. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог частково. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди у відморвленій частині позовних вимог за період з 27.03.2020 року - скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову якою, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Вінницької обласної прокуратури (прокуратури Вінницької області) щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 27.03.2020 року по 16.10.2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 30 вересня 2021 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.