Ухвала КАС ВС № 120/3931/21-а

УХВАЛА 15 листопада 2021 року м. Київ справа № 120/3931/21-а адміністративне провадження № К/9901/40689/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А. перевірив касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди, В С Т А Н О В И В: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури, в якому просив визнати протиправними дії відповідачів щодо ненарахування йому заробітної плати, виходячи з окладу у розмірі, установленому частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру"; зобов`язати Вінницьку обласну прокуратуру відшкодувати матеріальну шкоду, завдану фізичній особі актом, що визнаний неконституційним, у вигляді неотриманої заробітної плати в сумі 1178422,29 грн, невиплаченої йому у період з 01 липня 2015 року по 16 жовтня 2020 року. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року в позові відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові за період з 27 березня 2020 року та задоволено позов в цій частині. Визнано протиправними дії Вінницької обласної прокуратури (прокуратури Вінницької області) щодо не нарахування ОСОБА_1 заробітної плати з розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 81 Закону України "Про прокуратуру". Зобов`язано Вінницьку обласну прокуратуру нарахувати позивачу заробітну плату за період з 27 березня по 16 жовтня 2020 року (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахуванням податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період. 04 листопада 2021 року Вінницька обласна прокуратура подала касаційну скаргу на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права. Заявник просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Предметом спору у цій справі є правомірність обчислення розміру посадового окладу прокурора у період з 01 липня 2015 року по 16 жовтня 2020 року, з урахуванням посадових окладів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - постанова КМУ №505). З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. У касаційній скарзі Вінницька обласна прокуратура зазначила, що оскаржує судові рішення на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема, послалася на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Водночас у касаційній скарзі заявник лише цитує норми Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» та інші нормативно-правові акти, якими урегульовані умови оплати праці прокурорів, проте конкретної норми, що потребує висновку Верховного Суду заявником не зазначено. Водночас, пославшись на окремі норми законодавства Вінницька обласна прокуратура не виклала її у взаємозв`язку з обставинами справи та у контексті її індивідуальних ознак, а лише обмежилась загальними фразами про відсутність фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів прокурорів, поза межами видатків. Водночас із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до 16 жовтня 2020 року (день звільнення позивача) посадовий оклад ОСОБА_1 обчислювався у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Надалі рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Враховуючи те, що зазначене рішення Конституційного Суду України не містило положень, що поширювали б його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, суд визнав неправомірними дії відповідача щодо ненарахування позивачу заробітної плати за період з 26 березня по 16 жовтня 2020 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру". У тексті касаційної скарги відсутні обґрунтовані мотиви, що спростовують такі висновки суду апеляційної інстанції, а інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову в частині перерахунку заробітної плати позивача у певний період. Заявник лише наводить низку нормативно-правових актів щодо оплати праці прокурорів, без належної аргументації щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції у цій справі у системному зв`язку з положеннями статті 328 КАС України. Верховний Суд також не приймає доводи заявника щодо фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки такі мотиви не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначеного судового рішення у цій справі, так як за нормами частини п`ятої статті 328 КАС України такі аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Проста констатація самого факту наявності або відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки норми КАС України вимагають визначення такої норми, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права. Тому, лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправними дії та відшкодування матеріальної шкоди повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя С.А. Уханенко