Постанова 4855 № 761/17501/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 761/17501/21 Суддя (судді) першої інстанції: Савицький О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов, - В С Т А Н О В И В: У травні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправними та скасувати постанови Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63929513 про арешт коштів від 14.01.2021 року та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позовна заява, виходячи з її змісту, була подана позивачем до Шевченківського районного суду м. Києва для її розгляду в порядку цивільного судочинства, лише в прохальній частині позивачем було помилково зазначено поислання на статті КАС України. Однак, суд першої інстанції помилково вважав позовну заяву ОСОБА_1 поданою до місцевого загального суду як адміністративного суду. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2021 року позивачем до Шевченківського районного суду м. Києва подано позовну заяву про визнання протиправними та скасування постанов Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63929513 про арешт коштів від 14.01.2021 року та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Виконавче провадження ВП № 63929513, в рамках якого позивач просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження, відкрите на підставі постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2020 року у справі № 761/25101/20 в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов відмовлено. Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції зазначив, що заявлений позов підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, однак позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва як до адміністративного місцевого суду, при цьому, посилаючись на норми КАС України як на підставу своїх вимог та заперечень. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням останнім владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження. Віднесення судового спору до тієї чи іншої юрисдикції залежить від сукупності умов, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства. Такими умовами, зокрема, є: суб`єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних правовідносин. Крім того, такою умовою може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в порядку якого розглядається визначена категорія справ. Як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження ВП №63929513, в рамках якого позивач просив скасувати постанови про арешт коштів та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, відкрите на підставі постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2020 року у справі № 761/25101/20 в порядку цивільного судочинства. Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, органу державної виконавчої служби, приватного виконавця врегульовано статтею 287 КАС України. За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі Закон № 1404-VIII)). За приписами пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Таким чином, при виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Такий висновок ґрунтується на положеннях частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною першою статті 447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що критеріями визначення юрисдикції судів щодо справ з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби стосовно виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції вірно вказав, що розгляд вимог позивача про скасування постанов у виконавчому провадженні, прийнятих на виконання виконавчого листа, виданого Київським апеляційним судом, має відбуватись у порядку цивільного судочинства за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 400/1275/20, Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №826/15531/17. В той же час, щодо висновку суду першої інстанції про те, що з позовом у даній справі № 761/17501/21 ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва як до адміністративного місцевого суду, колегія суддів зазначає наступне. У позовній заяві позивач вказував, що першочергово він звертався з позовом щодо оскарження постанов про арешт коштів та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами у виконавчому провадженні ВП № 63929513 до Окржуного адміністративного суду, однай йому було роз`яснено належність відповідних вимог до цивільної юрисдикції. Окрім того, позивач посилався на приписи статті 447 та частини першої статті 448 ЦПК України, як на підставу для задоволення позовних вимог. Таким чином, колегія суддів наголошує, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання протиправними та скасування постанов Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 63929513 про арешт коштів від 14.01.2021 року та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами до Шевченківського районного суду м. Києва саме як до місцевого загального суду для розгляду даної справи у порядку цивільного судочинства, що підтверджується змістом позовної заяви. Так, у прохальній частині міститься посилання на дві норми КАС України (а.с. 3, «керуючись статтями 160,168 КАС України»), що не заперечується апелянтом, однак, вищевказане дійсно є лише помилкою позивача. Однак, зміст позовної заяви свідчить про те, що позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов було подано до Шевченківського районного суду м. Києва саме як до місцевого загального суду для розгляду даної справи у порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, формально підійшов до надання правової оцінки поданій позовній заяві та, не дослідивши належним чином зміст останньої, дійшов передчасного висновку про те, що остання була подана до Шевченківського районного суду м. Києва як до адміністративного місцевого суду. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування постанов. Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції - скасуванню, а справа - направленню для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва у порядку цивільного судочинства. Керуючись ст. 243, 315, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року - скасувати та направити справу до Шевченківського районного суду м. Києва для продовження розгляду у порядку цивільного судочинства. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна