Постанова Дніпровський апеляційний суд № 206/5629/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5569/21 Справа № 206/5629/20 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2021 року та додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року у справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2020 року Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (далі-Лівобережне УСЗН ДМР) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпрі ради як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції. 11 листопада 2014 року відповідач звернулася із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. У період з 11 листопада 2014 року по 10 травня 2015 року та з 10 червня 2015 року по 09 грудня 2015 року їй була призначена допомога у загальній сумі 21 179, 88 грн. 23 грудня 2016 року, у чоловіка відповідача виявлено у власності 2 транспортні засоби, таким чином з`ясовано, що при подачі заяви про призначення адресної допомоги відповідач не повідомила про даний факт, тобто надала недостовірну інформацію, та не мала права на призначення щомісячної адресної допомоги, у зв`язку з чим 10 березня 2017 року було винесено рішення, яким виплату адресної допомоги було припинено. Листом від 21 травня 2018 року відповідача повідомлено про наявність надмірно отриманих коштів за призначеною адресною допомогою в сумі 21 179, 88 грн за період з 11 листопада 2014 року по 10 травня 2015 року та з 10 червня 2015 року по 09 грудня 2015 року, у зв`язку з тим, що у члена сім`ї у володінні перебуває 2 транспортні засоби та запропоновано повернути вищезазначену суму на рахунок управління, однак відповідач добровільно вказану суму не сплатила у зв`язку з чим, просили суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Лівобережного УСЗН ДМР надмірно виплачені кошти адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 21 179, 88 грн. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено /а.с. 82-88/. Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 11 000 грн. /А.С. 129-131/. Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, позивач Лівобережне УСЗН ДМР звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким їх позовні вимоги задовольнити. Додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу скасувати /а.с. 133-140/. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно отримувала адресну грошову допомогу, приховала факти які виключали її призначення. Строк позовної давності ними не пропущено, оскільки права та обов`язки Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпрі ради перейшли до них лише 24 квітня 2019 року в результаті реорганізації юридичної особи. Витрати на правову допомогу завищені, не відповідають принципу співмірності, справа незначної складності, а тому понесені відповідачем витрати не підлягають відшкодуванню . 13 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 надала відзив на апеляційну скаргу в кому зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції просила залишити їх без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що на час призначення адресної допомоги перебування у власності її чоловіка двох транспортних засобів не позбавляли права на отримання допомоги. Відрахування позивачем перебігу строку позовної давності з дати реорганізації Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпрі є помилковим. Витрати на адвоката понесені нею відшкодовані їй обґрунтовано. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Зважаючи на те, що ціна позову 21 179, 88 грн та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення та додаткового рішення суду. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно довідок № 1243000236 та № 1243000236 від 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взято на облік до Управлінні праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпрі ради як осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а. с. 7-8). При зверненні до органу соціального захисту населення відповідачем ОСОБА_1 11 листопада 2014 року було заповнено відповідну форму заяви для призначення щомісячної адресної допомоги, де зазначено відомості про неї та чоловіка, а також підтверджено відсутність у всіх членів сім`ї транспортних засобів (механізмів), що підлягають державній реєстрації та обліку в Державтоінспекції (а.с. 9). Рішенням Самарського УПСЗН м. Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 та члену її сім`ї ОСОБА_2 призначено допомогу на проживання, як переміщеним особам, на період з 11 листопада 2014 року по 10 травня 2015 року у загальному розмірі на сім`ю 1 768, 00 грн на місяць (по 884 грн на одну особу), про що повідомлено заявника (а.с. 10). 10 червня 2015 року ОСОБА_1 повторно звернулась до управління із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги № 972, в якій підтвердила відсутність змін, що впливають на призначення допомоги (а.с. 11). Рішенням Самарського УПСЗН м. Дніпропетровська від 18 червня 2015 року ОСОБА_1 та члену її сім`ї ОСОБА_2 призначено допомогу на проживання, як переміщеним особам, на період з 10 травня 2015 року по 09 грудня 2015 року у загальному розмірі на сім`ю 1 768, 00 грн на місяць (по 884 грн на одну особу), про що повідомлено заявника (а.с. 12). 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 знову звернулась до управління із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги № 986, в якій підтвердила відсутність змін, що впливають на призначення допомоги (а.с. 13). Рішенням Самарського УПСЗН м. Дніпропетровська від 05 січня 2016 року ОСОБА_1 та члену її сім`ї ОСОБА_2 призначено допомогу на проживання, як переміщеним особам, на період з 11 грудня 2015 року по 09 травня 2016 року у загальному розмірі на сім`ю 1 768, 00 грн на місяць (по 884 грн на одну особу), про що повідомлено заявника (а.с. 14). Управлінням було здійснено перевірку достовірності інформації наданої відповідачем та з результатів аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України від 23 грудня 2016 року, Регіональним сервісним Центром МВС у Дніпропетровській області надано інформацію, про те, що у власності чоловіка відповідача ОСОБА_2 перебувають 2 транспортні засоби, а саме: легковий автомобіль CHERY EASTAR 1971 (2008) НОМЕР_1 з 23 жовтня 2008 року та NISSAN НОМЕР_2 з 11 лютого 2014 року (а.с. 6). Право власності ОСОБА_2 на транспортний засіб NISSAN ТЕАNА 2496 (2013) НОМЕР_3 з 11 лютого 2014 року також підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с. 17). На підставі отриманої інформації рішенням Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м. Дніпрі ради №1827 від 10 березня 2017 року припинено виплату допомоги ОСОБА_1 з 11 листопада 2014 року по 10 травня 2015 року та від 10 червня 2015 року по 09 грудня 2015 року на підставі абзацу 2 п. 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року за № 505 (а.с. 20). Про відмову в призначенні державної допомоги повідомлено відповідача ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням № 1827 від 10 березня 2017, а також 21 травня 2018 за вих. № 5082 направлено на адресу відповідача ОСОБА_1 повідомлення про необхідність сплати надміру виплачених державних коштів за період з 11 листопада 2014 року по 10 травня 2015 року та з 10 червня 2015 року по 09 грудня 2015 року у розмірі 21 179, 88 грн (а.с. 19,21). В матеріалах справи міститься довіреність від 07 лютого 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_2 цією довіреністю уповноважив ОСОБА_3 або ОСОБА_4 продати за ціну та на умовах на їх розсуд належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 легковий автомобіль марки CHERY EASTAR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Для виконання вказаних у цій довіреності повноважень, представникам зокрема надано право підписати договір про відчуження (продаж) згаданого автомобіля. Вказана довіреність видана строком на 5 років (а.с. 17). Також міститься копія розписки від 07 лютого 2014 року, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти в сумі 60 000 грн від ОСОБА_3 як оплату за автомобіль марки CHERY EASTAR, 2008 року випуску (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 ). Крім того, ОСОБА_2 було оформлено нотаріальну довіреність на право користування та розпорядження вказаним автомобілем на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також передано ключі та свідоцтво про реєстрацію ТЗ. З моменту оформлення даної розписки та довіреності всі права на вказаний автомобіль та відповідальність, яка може виникнути від його використання та володіння, лежить на ОСОБА_3 . Викладені обставини також підтверджено ОСОБА_3 (а.с. 60). Як вбачається з листа начальника територіального сервісного центру № 1241 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Дніпропетровській області (філія ГСЦ МВС) від 29 липня 2020 року вих. №31/4-1241-70сл станом на 29 липня 2020 року ТСЦ МВС № 1241 не володіє інформацією, щодо вчинення реєстраційних дій з транспортним засобом CHERY EASTAR, номерний знак НОМЕР_1 , на не підконтрольній (тимчасово окупованій) Україні території (а.с. 23). Згідно довідки Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради переплата по адресній допомозі ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за період з 11листопада 2014 року по 09 грудня 2015 року складає 21 179, 88 грн. (а.с. 15) Судом першої інстанції встановлено, що на час звернення відповідача до позивача УСЗН із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги (11 листопада 2014 року), у власності її чоловіка ОСОБА_2 дійсно перебувало 2 транспортні засоби, що станом на той час було підставою для відмови у наданні такої допомоги, тобто відповідач ОСОБА_1 за період з листопада 2014 року по серпень 2015 року отримала грошову допомогу у розмір 15 362, 59 грн безпідставно, втім відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 січня 2014 року встановлено гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Надання державної допомоги внутрішньо переміщеним особам урегульовано Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №

505. Відповідно до п.п. 2-3 Порядку (в редакції станом на 11 листопада 2014 року), грошова допомога надається громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають на території України і переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (далі - особа, яка переміщується), а також стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, структурних підрозділах з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців. Порядок ведення обліку осіб, які переміщуються, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 6 Порядку (в редакції станом на 11 листопада 2014 року), грошова допомога не призначається у разі, коли: у володінні сім`ї є два або більше транспортних засобів (механізмів), що підлягають державній реєстрації та обліку в Державтоінспекції (автобусів, вантажних та легкових автомобілів). При цьому не враховуються транспортні засоби, одержані чи придбані на пільгових умовах через уповноважені органи, а також транспортні засоби вітчизняного виробництва, які перебувають в експлуатації протягом більш як 10 років з дати випуску, та інші транспортні засоби, що перебувають в експлуатації протягом більш як 15 років з дати випуску. Уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин. Суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються на вимогу уповноваженого органу. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Постановою КМУ від 26 серпня 2015 року № 636 , яка набрала чинності 09 вересня 2015 року затверджено внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг», зокрема зі змісту п. 6 Порядку виключено положення про наявність у володінні сім`ї є два або більше транспортних засобів (механізмів), що підлягають державній реєстрації та обліку в Державтоінспекції (автобусів, вантажних та легкових автомобілів), як підставу для відмови у призначенні такої грошової допомоги. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що на час звернення відповідача до позивача УСЗН із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги у власності її чоловіка ОСОБА_2 дійсно перебувало 2 транспортні засоби, що станом на той час було підставою для відмови у наданні такої допомоги, тобто відповідач ОСОБА_1 отримала грошову допомогу безпідставно. Пунктами 10-11 Порядку визначено, що уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання. Колегія суддів звертає увагу на те, що з результатів аналітичного пошуку ТЗ по «НАІС ДДАІ» МВС України від 23 грудня 2016 року, Управлінню праці та соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпрі ради стало відомо про те, що у власності чоловіка відповідача ОСОБА_2 перебувають 2 транспортні засоби, а саме: легковий автомобіль CHERY EASTAR 1971 (2008) НОМЕР_1 з 23 жовтня 2008 року та NISSAN ТЕАNА 2496 (2013) НОМЕР_3 з 11 лютого 2014 року. На підставі отриманої інформації рішенням Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпрі ради №1827 від 10 березня 2017 року припинено виплату допомоги ОСОБА_1 . З вказаним позовом Лівобережне УСЗН ДМР яке в результаті реорганізації з 24 квітня 2019 року є правонаступником Управління праці та соціального захисту населення Самарської районної у м.Дніпрі ради звернулось лише 18 грудня 2020 року. Положення про позовну давність, тобто про строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту свого права шляхом пред`явлення позову, існує для визначеності суб`єктивних прав учасників цивільних відносин. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві від 25 лютого 2021 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, просила застосувати строк позовної давності до вимог та відмовити йому у задоволенні позову (а.с.45-55). Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі строком позовної давності. Доводи апеляційної скарги в частині того, що перебіг позовної давності повинен відраховуватись з моменту реорганізації 24 квітня 2019 року колегією суддів відхиляються. Інші доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для скасування додаткового рішення, яким було стягнуто витрати на адвоката у розмірі 11 000 грн., відхиляються, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що права відповідача у даній справі захищав адвокат Луценко С.О. на підставі договору про надання правової допомоги № 10 від 09 лютого 2021 року, укладеному між відповідачем та адвокатом Луценком С.О., а також додаткової угоди № 1 до вказаного договору від 09 лютого 2021 року (а.с.99-100). Адвокатом Луценком С.О. надано обсяг правової допомоги відповідачу у вигляді підготовки та подання відзиву по справі, участі у судових засіданнях 01 березня 2021 року та 18 березня 2021 року, а також підготовки заяви про відшкодування судових витрат, згідно актів приймання-передачі наданої правової допомоги № 1 від 18 лютого 2021 року, № 2 від 01 березня 2021 року, № 3 від 18 березня 2021 року та № 4 від 23 березня 2021 року (а.с. 105-108), за що відповідачем було сплачено адвокату у загальному розмірі 11 000,00 грн, на підтвердження чого суду надані квитанції б/н від 25 березня на суму 4378,00 грн., 2 587 грн. та 3980 грн., а також від 26 березня 2021 на суму 55,00 грн. (а.с. 124). З урахуванням пропорційності понесених судових витрат відносно предмета спору, ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення вимоги про відшкодування позивачем відповідачеві понесених судових витрат за надання правової допомоги. Колегія суддів вважає, що відповідачем належним чином доведено розмір витрат на правничу допомогу адвоката, оскільки на підтвердження реальності витрат на адвоката позивачем надано документи, що підтверджують їх фактичну сплату. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2021 року та додаткове рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров