Постанова 4803 № 201/13684/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7178/21 Справа № 201/13684/19 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: 11 грудня 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, у якій позивач просить стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду у розмірі 4801, 60 грн. в порядку регресу, моральну шкоду у розмірі 50000 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 689, 40 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та їй на праві часткової власності належить 1/2 частина указаного домоволодіння. Власницею іншої 1/2 частини домоволодіння є відповідач. Оплату за споживання газу співвласники проводили порівну відповідно до показань газового лічильника, який встановлений на житловій площі позивача. Позивач належним чином сплачувала за спожитий природній газ, проте у квітні 2019 року отримала повідомлення ТОВ «Дніпропетровськгаззбут» про наявність станом на 31 березня 2019 року заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 6488, 11 грн., яка виникла з вини відповідача. Відповідач відмовилася погашати заборгованість, у зв`язку з чим позивач була вимушена самостійно погасити заборгованість в сумі 4 500 грн. аби уникнути відключення газу. Так, за період з вересня 2018 року по вересень 2019 року сумарна оплата за газопостачання від співвласників домоволодіння склала 17277, 20 грн., тобто кожна з сторін повинна була сплатити по 8638, 60 грн., проте позивачем було сплачено 12844 грн., а відповідачем 3837 грн. Отже позивач переплатила за газопостачання 4801,60 грн., що є майновими збитками позивача. Також, діями відповідача позивачу була завдана й моральна шкода, що полягала у душевних та фізичних стражданнях, погіршенні стану здоров`я внаслідок суперечок з відповідачем, яка не визнавала своєї вини, необхідності погасити заборгованість за газопостачання за рахунок невеликої пенсії (том 1 а.с.2-7). 04 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди (том 1 а.с.55-61). В обґрунтування своєї зустрічної позовної заяви, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка була подана до суду 30 червня 2020 року, ОСОБА_2 зазначила, що у вересні 2017 року вона зі своєю родиною переїхала проживати у домоволодіння АДРЕСА_1 . Право власності на 1/2 частину указаного домоволодіння належить їй на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року. Ніякої домовленості з позивачем щодо сплати комунальних послуг у них не було. ОСОБА_1 самостійно встановлювала розмір плати за комунальні послуги та вимагала готівкові кошти, при цьому не надавала будь-яких рахунків та квитанцій, а також позбавила доступу до лічильників, які знаходяться в частині домоволодіння, яку вона займає. У подальшому не знайшовши спільної мови щодо порядку користування спільним майном, позивач за зустрічним позовом продовжила сплачувати за комунальні послуги на розрахунковий рахунок постачальника послуг. При цьому, позивач вирішила звернутися до суду з позовом про виділ майна в натурі. Всі ці дії відповідача за зустрічним позовом супроводжувалися приниженням та погрозами не тільки в її бік, але бік дітей. Також остання доволі рідко вмикала газове опалення, через що позивачу доводилося підігріватися електрикою. Проте через стару електрику лічильник вимикався, та відповідач не вмикала його по декілька днів. Все це вплинуло на стан здоров`я дітей позивача. З березня 2019 року позивач намагалася дізнатися суми сплати за комунальні послуги, проте відповідач все більш реагувала неадекватно. У чоловіка позивача почалися психологічні проблеми, через що виникла необхідність звернутися до спеціаліста. Про наявну заборгованість позивач дізналася лише, отримавши позовну заяву ОСОБА_1 та остання стала ще більше погрожувати та в травні 2019 року взагалі відрізала їх від газового опалення, не попередивши нікого. Через такі дії відповідача ОСОБА_2 з родиною були вимушені встановити електрокотел та підключитися до електромережі сусідів. Сума витрат по встановленню електроопалення при цьому склала 5918, 70 грн., з них ПДВ 986, 45 грн., що на думку позивача за зустрічним позовом підлягає стягнення з відповідача. В обґрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначила, що усі негативні дії відповідача вплинули на стан здоров`я усієї родини. Вся родина перебуває у постійному стресі. Душевні хвилювання, постійні погрози та образи з боку відповідача, її самовільне розпорядження спільним майном вкрай негативно відобразилися на всій родині. Всі незаконні та негативні дії ОСОБА_1 спричинили сильні душевні хвилювання та фізичні страждання, які призвели до необхідності відвідувати лікарів. Моральну шкоду позивач оцінила в 50000 грн. В уточненій зустрічній позовній заяві позивач також зазначила, що за період з 2017 року по лютий 2020 року була нарахована сума до сплати за користування електроенергією в сумі 31819, 95 грн., з них сплачено нею та її чоловіком 15860, 53 грн. На думку позивача, оскільки вона з родиною переїхала до будинку у вересні 2017 року, то і сплачувати комунальні послуги вона повинна з вересня 2017 року. Якщо сплата за спожиті комунальні послуги відбувається у 50% співвідношенні, то родина позивача за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року здійснила переплату за спожиту електроенергію у розмірі 1727, 26 грн. ОСОБА_1 належить до сплати сума за спожиту електроенергію за період з січня 2017 року по серпень 2017 року у повному розмірі 3553, 41 грн., та за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року 14133, 27 грн., а разом 17686, 68 грн. Крім того, родиною позивача було додатково сплачено за спожиту електричну енергію за період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року 50 грн. та за період з 01 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року 200 грн. Станом на 31 травня 2020 року було всього сплачено 16 110, 53 грн. Станом на 22 червня 2020 року існувала заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 13811, 48 грн., яку були вимушені сплатити позивач та її чоловік. Таким чином, позивач вважає за необхідне доповнити свої позовні вимоги та зобов`язати відповідача компенсувати різницю у розмірі 50% від переплати, а саме 12 545, 45 грн. З урахуванням вищевикладеного позивач за зустрічним позовом просила суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом відшкодування збитків 5918, 70 грн., моральну шкоду у розмірі 50000 грн., в порядку регресу суму переплачених коштів за спожиту електричну енергію у розмірі 12545, 45 грн., а також витрати зі сплати судового збору. Також ОСОБА_2 просила у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити (том 1 а.с.55-61, 183-187). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання відмовлено в повному обсязі. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди відмовлено в повному обсязі (том 2 а.с.170-177). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду частково і ухвалити в частині позовних твимог ОСОБА_1 нове рішення щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 4801, 60 грн. в порядку регресу, моральну шкоду у розмірі 50000 грн., судовий збір 1152, 60 грн. (том 2 а.с.181-185). Рішення суду оскаржується лише в частині первісних позовних вимог, тому в іншій частині апеляційним судом не ревізується. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2009 року, а також рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2011 року (том 1 а.с.23-17). Інша 1/2 частина домоволодіння перебуває у приватній власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року (том 1 а.с.20-21, 23). За адресою м. Дніпро, узвіз Кодацький (Тольятті) надаються послуги з постачання природного газу, у зв`язку з чим відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (том 1 а.с.24) Нарахування за вказаним особовим рахунком за послуги з постачання природного газу здійснюються відповідно до показників лічильника газу. Поточна заборгованість по особовому рахунку складає 1 464, 18 грн. (том 1 а.с.51). Також за указаною адресою надаються послуги з електропостачання, де відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 (колишнього співвласника домоволодіння) (том 1 а.с. 168-189) та згідно з відповіддю ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» від 02 липня 2020 року станом на червень 2020 року мається заборгованість у розмірі 432, 8 грн. (том 2 а.с.143-144). Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яких договорів щодо користування домоволодінням, зокрема, з приводу оплати комунальних послуг з газопостачання та постачання електроенергії, не укладалось та домовленості не досягнуто. Як пояснила в судовому засіданні в суді 1 інстанції, ОСОБА_2 , після їх переїзду в даний будинок розмір плати за комунальні послуги завжди їм повідомляла ОСОБА_1 , доступу до лічильників у них не було, а тому вони надавали грошові кошти ОСОБА_4 для сплати комунальних послуг, даний факт в судовому засіданні підтвердила й ОСОБА_2 . Згодом після виникнення суперечок, оплата за наданні послуги газопостачання та постачання електроенергії здійснювалася як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 . Відмовляючи у задоволені як первісних так і зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності. Колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, погоджується з висновком суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 1 ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес). Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18). Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. При цьому, у разі коли об`єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка у договорі. Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями. Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири у разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати. Згідно з цими Правилами мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється: - за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря); - за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць; - за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар). Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, за користування послугами електропостачання та газопостачання нараховується плата на підставі показань засобів обліку споживання комунальних послуг. Споживач має сплачувати тільки за спожиті житлово - комунальні послуги та звільняється від оплати вартості комунальних послуг, у разі якщо ними не користувався. Про споживання комунальних послуг свідчать показники приладів обліку. Судом встановлено та не спростовано в апеляційній скарзі, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яких договорів щодо користування домоволодінням, зокрема, з приводу оплати комунальних послуг з газопостачання та постачання електроенергії, не укладалось та домовленості не досягнуто. Сторонами ні в судовому засіданні, ні при подачі первісної та зустрічної позовних заяв не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ними витрат на оплату комунальних послуг відповідно до показників лічильника газопостачання та електроенергії згідно встановлених тарифів. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Долучені апелянтом до апеляційної скарги повідомлень та квитанції, не може бути прийнята до уваги колегією суддів з огляду на наступне. Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Відповідно до частин першоїтретьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першоїтретьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження №61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі №404/251/17 (провадження №61-13405св18). Надаючи відповідний доказ суду апеляційної інстанції без попереднього його надання для оцінки судом першої інстанції, апелянт взагалі не вказує чому дані докази не були долучені ним до позовної заяви. Таким чином, враховуючи відсутність поважності причин неподання відповідного доказу до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 367 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуванній частині постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення в оскарженій частині має бути залишено без змін. Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2021 року в частині, що оскаржується - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: