Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/7149/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7453/21 Справа № 202/7149/20 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про зменшення обов`язкової частки у спадщині, - в с т а н о в и л а: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з, уточненим 09 лютого 2021 року, позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про зменшення обов`язкової частки у спадщині, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Зазначав, що за життя його дід ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно заповідав йому, тому він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, втім оформити свої спадкові права не зміг, оскільки відповідач, який також є спадкоємцем та має право на обов`язкову частку у спадщині, почав чинити йому перешкоди. Посилаючись на те, що між відповідачем та дідом склалися досить неприязні стосунки, через які вони тривалий час не спілкувалися та не підтримували жодних відносин, в той час коли він допомагав діду та бабі увесь час, постійно їх відвідував та підтримував, просив суд ухвалити рішення, яким зменшити обов`язкову частку ОСОБА_2 у спадщині, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 до 1/8 частини. Стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив дійсних обставин справи, безпідставно залишив його вимоги без задоволення, зазначав, що ним доведено наявність обґрунтованих підстав для задоволення позову. Звертав увагу на лист написаний спадкодавцем відповідачу у 2000 році. Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом і це підтверджується матеріалам справи, що ОСОБА_3 є дідом позивача ОСОБА_1 та батьком відповідача ОСОБА_2 (а.с.147-149). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 1991 року, посвідченого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою. Рішення про державну реєстрацію прийнято 29 листопада 2003 року (а.с.19). За договором купівлі-продажу від 06 лютого 1991 року ОСОБА_3 придбав, займану ним та членами його сім`ї, квартиру АДРЕСА_2 . Пунктом 5 цього договору визначено, що у разі смерті покупця - ОСОБА_3 , придбана ним по даному договору квартира переходить за правом спадкування на загальних підставах з передачею до спадкоємця всіх прав та обов`язків покупця - ОСОБА_3 (а.с.21). Відповідно до заповіту АВВ №251143 від 29 червня 1992 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Камеко Т.П., ОСОБА_3 на випадок своїй смерті зробив розпорядження: усе належне йому майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 (а.с.131, 141). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 83 роки, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18,128). 19 лютого 2019 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся позивач ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.127). 23 квітня 2019 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся відповідач ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини за законом, в тому числі згідно ст.1241 ЦК України (а.с.144). 20 серпня 2019 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 з заявою про видачу на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині згідно зі статтею 1241 ЦК України (а.с.152-155). Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 серпня 2019 року, ОСОБА_4 , діючому по довіреності від імені ОСОБА_2 , було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, розташованої у АДРЕСА_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 на ім`я спадкодавця (а.с.156). Відповідно до рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2020 року по справі №206/5045/19 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом - відмовлено повністю. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту спільного проживання, поділ спільної сумісної власності майна подружжя, визнання права власності в порядку спадкування після смерті спадкодавця, усунення від права на спадкування - відмовлено повністю (а.с.9-11,54-65,95-100,166-178). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2020 року залишено без змін (а.с.12-17,66-71,101-106,158-163). 06 жовтня 2020 року до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 із заявою про видачу на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині (а.с.179-180). 06 жовтня 2020 року державним нотаріусом Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори Хорошманенко Н.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі ОСОБА_4 , діючому по довіреності від імені ОСОБА_2 , свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю на руках правовстановлюючих документів на квартиру, розташовану в АДРЕСА_2 , на ім`я спадкодавця (а.с.181). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що жодним доказом не було доведено умисного ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю та наявності потреби спадкодавця ОСОБА_3 у допомозі саме з боку ОСОБА_2 , або що спадкодавець взагалі звертався до відповідача із будь-якими претензіями, у тому числі про надання будь-якої допомоги, стягнення аліментів, тощо. Також суду не було надано доказів, що підтверджують те, що в ОСОБА_3 було 4 інсульти саме через спілкування з відповідачем по телефону, як і те, що за життя ОСОБА_3 потребував стороннього догляду. Окрім цього, суд звертав увагу на те, що під час розгляду цивільної справи №206/5045/19 були досліджені докази, надані ОСОБА_1 щодо відношень між спадкодавцем ОСОБА_3 та спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та доводи ОСОБА_1 щодо неприязного та аморального відношення ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження (а.с.54-65). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду у зв`язку з наступним. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складання заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов`язки на свій розсуд. У статті 1241 ЦК України визначено право певних осіб на отримання частки спадкового майна, незалежно від змісту заповіту закон гарантує визначену частку спадщини, яка називається обов`язковою часткою. Таким чином, свобода спадкового розпорядження обмежується правом осіб, які закликаються до спадкування незалежно від волі спадкодавця в силу прямої вказівки закону. Перелік таких осіб, визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини ОСОБА_5 вважаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки - 60 років; інваліди І,ІІ,ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Обов`язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту. Право на обов`язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду. Для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина. Визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини). Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов`язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна. До обов`язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Обов`язкова частка - це мінімум того, що може дістати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець першої черги (за винятком зменшення її за рішенням суду). Чинним цивільним законодавством України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині, де право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Позбавлення права на обов`язкову частку у спадщині закон не передбачає. Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що суд може зменшити розмір обов`язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця. При вирішенні спорів про зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині встановленню та оцінюванню судом підлягає характер відносин між спадкодавцем та спадкоємцем, інші обставини, що мають істотне значення. Зокрема ними може вважатися тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні стосунки, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця тощо. Зменшення розміру обов`язкової частки в спадщині полягає у пропорційному зменшенні частки такого спадкоємця. Отже, аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що заявляючи вимоги про зменшення розміру обов`язкової частки, позивач повинен довести суду та підтвердити належними і допустимими доказами підстави такого зменшення, зокрема, відсутність або негативний характер відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, неприязні стосунки в зв`язку з аморальною поведінкою спадкоємця тощо. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №707/2048/17, від 23 січня 2020 року у справі №497/51/18. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. За змістом частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження того, що між відповідачем та спадкодавцем було припинено спілкування чи існували неприязні стосунки, зумовлені поведінкою саме відповідача, який є особами похилого віку, або інших обставин, які мають істотне значення,. Крім того, наявність неприязних стосунків між відповідачем та позивачем не може бути підставою для зменшення розміру обов`язкової частки непрацездатного сина спадкодавця у спадщині після смерті спадкодавця. Посилання апеляційної скарги як на підставу для задоволення позову на лист від 10 травня 2000 року (а.с.23), не можуть бути прийняті до уваги. З тексту листа взагалі незрозуміло хто і кому його написав. Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 травня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.