Постанова 4803 № 177/241/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7355/21 Справа № 177/241/21 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 177/241/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року, яке ухвалене суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 02 червня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доАкціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі АТ «ПІВДГЗК») про стягнення моральної шкоди в зв`язку з нещасним випадком, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що висновком МСЕК від 08.04.2015 року йому первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 % за трудовим каліцтвом та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.05.2016 року. Вважає, що у зв`язку з отриманою виробничою травмою йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 499 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану в зв`язку з ушкодженням здоров`я, у розмірі 100 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з АТ «ПІВДГЗК» на користь держави судові витрати у розмірі 1000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач АТ «ПІВДГЗК» ставить питання про зміну рішення суду, просить зменшити суму стягнення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Судом першої інстанції не враховано, що настання нещасного випадку знаходиться в прямому причинному зв`язку та в прямій залежності від дій потерпілого, внаслідок чого в діях відповідача відсутня протиправна поведінка. Відповідач наводить приклади судової практики Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України за 2012-2014 роки, з якої вбачається, що у разі наявності вини потерпілого від нещасного випадку не має підстав для стягнення шкоди з роботодавця. На думку відповідача, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції не обґрунтовано, він не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, а також характеру і тривалості фізичних та моральних страждань позивача. Крім того, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Також, позивачем не надано до суду документального підтвердження ступеня втрати професійної працездатності на момент розгляду справи. Останні медичні документи, які свідчать про лікування позивача датовані 2015 роком. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача АТ «ПІВДГЗК» Матвєєву Т.В., яка наполягала на доводах апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював слюсарем з ремонту устаткування котелень та пило підготовчих цехів 4 розряду теплосилового цеху ПАТ «ПІВДГЗК», правонаступником якого є АТ «ПІВДГЗК». 11.11.2014 року о 15 годині 20 хвилин з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок якого він отримав виробничу травму правого ока, а саме: проникаюче склеральне поранення правого ока, ускладнене ендофтальмітом. Обставини, за яких стався нещасний випадок встановлені та досліджені комісією, викладені в Розділі 6 Акту за формою Н-1 від 17.03.2015 року про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. Нещасний випадок на виробництві стався під час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків. Із обставин, за яких стався нещасний випадок, комісією встановлено, що 11 листопада 2014 року о 07 год 30 хв. слюсарі з ремонту устаткування котелень та пилопідготовчих цехів дільниці котельних теплосилового цеху ОСОБА_1 і ОСОБА_2 отримали від керівника робіт письмовий наряд на виконання робіт по прочистці механічних фільтрів в приміщенні хімводоочистки та подачі холодної води на підігрівачі, встановлення кришки колодязя трубопроводу холодної води, ізоляція виходів дренажних ліній (запірної арматури) баків запасу гарячої води. При видачі наряду начальник котельної ОСОБА_3 провів інструктаж по безпечному виконанню робіт, про що зробив запис в книзі видачі нарядів «виконувати вимоги інструкції з охорони праці №ОТ 12-09, використовувати ЗІЗ і захисні окуляри». Слюсар ОСОБА_2 підтверджує проведення інструктажу. Слюсар ОСОБА_1 має власну думку, що інструктаж по безпечному виконанню робіт ОСОБА_3 при видачі наряду не проводив. О 15 год. 00 хв. слюсарі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 приступили до виконання робіт з ізоляції запірної арматури дренажних ліній баків запасу гарячої води. Для чого із слюсарної майстерні ОСОБА_2 взяв необхідні інструменти і захисні окуляри в кількості 2 шт. Для захисту очей від механічних пошкоджень ОСОБА_1 згідно норм безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших ХІЗ отримав захисні окуляри, зі строком носки до зносу, про що свідчить запис в особовій картці обліку ЗІЗ. Крім того начальник котельної ОСОБА_3 в січні 2014 року отримав 2 пари захисних окулярів і укомплектував ними слюсарну майстерню в котельній тракторного парку. При підйомі по металевих сходах на площадку обслуговування баків гарячої води начальник котельної ОСОБА_3 нагадав слюсарям про необхідність застосування при виконанні робіт захисних окулярів, що підтверджує ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 стверджує, що нічого подібного не чув. Коли ОСОБА_1 виконував відкушування бокорізами кінців проволоки, відкушений кінець проволоки відлетів в сторону баку запасу гарячої води, відбився від його стінки та потрапив в праве око ОСОБА_1 , при цьому травмувавши праве око. Також в акті зазначено, що в ході роботи комісії було встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в теплосиловий цех на дільницю котельних слюсарем з ремонту обладнання котелень та пилопідготовчих цехів, згідно наданого ним посвідчення №229 від 10 вересня 2009 року щодо присвоєння тарифно-кваліфікаційного розряду за професією слюсар по ремонту котельного устаткування 4 розряду відповідно до протоколу рішення кваліфікаційної комісії від 25 серпня 2009 року №98. Згідно відповіді начальника учбово-курсового центру ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат» від 03 березня 2015 року ОСОБА_1 по професії слюсар по ремонту котельного обладнання в УКЦ КЗРК не навчався. Пунктом 7 вищевказаного Акту, причинами настання нещасного випадку визнано: не застосування засобів індивідуального захисту; невиконання посадових обов`язків. Відповідно до п.10 Акту №4-а форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 16 березня 2015 року, затвердженого Генеральним директором ПАТ «ПІВДГЗК» 17 березня 2015 року, особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці визнано ОСОБА_1 , який не застосував засоби індивідуального захисту, чим порушив п.3.31 «Інструкції з охорони праці №ОТ 12-09 слюсаря по ремонту обладнання котелень та пилопідготовчих цехів», затвердженої №532 від 03 вересня 2012 року та ОСОБА_3 , начальника котельної дільниці котельних ТСЦ ПАТ «ПІВДГЗК», який не контролював застосування працівниками засобів індивідуального захисту, чим порушив п.2.16 «Посадової інструкції №12-06 начальника котельної теплосилового цеху» від 25 жовтня 2012 року (а.с. 9-13, 53-57). Пунктом 3.31 виписки з Інструкції по охороні праці №ОТ 12-09 слюсаря по ремонту обладнання котелень та пилопідготовчих цехів передбачено, що при порубці, порізці і відкушуванні металів і металевих виробів (листовий метал, круглі, квадратні, армовані прути, сталь кутова, швелер, труби, дріт, болти, гайки) необхідно застосовувати для захисту очей від можливих механічних пошкоджень захисні окуляри (а.с.58). Висновком МСЕК від 08.04.2015 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 45 %, за трудовим каліцтвом та визнано особою з інвалідністю третьої групи, з наступним переоглядом 01.05.2016 року. Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 07 травня 2015 року ОСОБА_1 призначена щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, в період з 02 квітня 2015 року по 30 квітня 2016 року включно (а.с.15). Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України позивачу виписано направлення №08/172 від 29 квітня 2015 року для отримання лікування в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова (а.с.19). В період з 02 липня 2015 року по 20 липня 2015 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні у відділенні посттравматичної патології вказаного інституту, проведена операція (а.с.20). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманою ним виробничої травми. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Доводи відповідача про те, що травмування позивача відбулося саме внаслідок його дій та щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з виробничою травмою, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває незручності в зв`язку з сполученою травмою. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого переносить моральні страждання. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними. Коллегія суддів вважає, що посилання в апеляційній скарзі відповідача на те, що відсутні документи про ступень втрати професійної працездатності на момент розгляду справи не свідчить про поліпшення його стану та не є підставою для зменшення розміру стягнення. Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Щодо посилань відповідача у апеляційній скарзі на судову практику Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2012-2014 роки, з якої вбачається, що у разі наявності вини потерпілого від нещасного випадку не має підстав для стягнення шкоди з роботодавця, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Разом з тим, вказана правова позиція на час перегляду цієї справи у апеляційному порядку є неактуальною та застосуванню не підлягає, оскільки Верховний Суд у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2021 року (справа № 213/981/2020) дійшов протилежного висновку. Вина потерпілого в настанні нещасного випадку не є підставою для відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, а можуть бути враховані при визначенні її розміру. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 45%, визнання позивача особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт, на теперішній час стан його здоров`я не відновлений. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року. Головуючий: Судді: