Постанова 4803 № 210/7135/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4274/21 Справа № 210/7135/20 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 210/7135/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг», розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року, яке постановлено суддею Літвіненко Н.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним виробничої травми, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком МСЕК у 2006 році йому первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % з 22.09.2006 року, з наступним переоглядом 12.09.2007 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При повторному переогляді, 30.10.2007 року, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності до 15 % з 01 жовтня 2007 року, з наступним переоглядом 15.09.2008 року, група інвалідності не встановлена. При наступних повторних переоглядах у 2008 - 2010 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 05.10.2011 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15 % на безстроковий термін. Вважає, що у зв`язку з отриманою виробничою травмою йому спричинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 188 920,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь ОСОБА_1 60 000, 00 грн. в рахунок компенсації за моральну шкоду завдану каліцтвом, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити його розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Також, просить врахувати, що внаслідок отриманої травми та значної втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманої травми, позбавлений можливості повноцінно бачити, його турбує суттєве зниження зору правого ока, що викликає труднощі при читанні, письмі, йому важко розрізняти контури оточуючих предметі, на теперішній час стан його здоров`я не відновлений, негативні зміни у його житті довготривалі. При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови, що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності. В зазначеній постанові, вказано, що у справах про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що судом не було враховано тієї обставини, що нещасний випадок стався внаслідок порушення позивачем вимог законодавства про охорону праці, тому покладення на відповідача обов`язку відшкодовування моральної шкоди суперечить законодавству. Вважає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами. Працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку і здоров`я, в процесі виконання будь-яких робіт на підприємстві. Крім того, зазначає, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту, як компенсація моральної шкоди. Відзиви на апеляційні скарги не надходили. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював слюсарем-ремонтником (бригадиром) ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 30 травня 2006 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров`я у вигляді: тяжке проникаюче поранення рогівки з випаданням оболонок, травматична катаракта правого ока, складний дальнозорий астигматизм, амбліопія лівого ока (а.с.14-17). Обставини, за яких стався нещасний випадок встановлені та досліджені комісією, викладені в Розділі 6 Акту № 43 за формою Н-1 від 01 червня 2006 року про нещасний випадок. Відповідно до п. 7 Акту № 43 від 01 червня 2006 року форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, причинами нещасного випадку на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_1 є не виконання вимог інструкції з охорони праці, не виконання посадових обов`язків (а.с.14-17). Відповідно до п.10 вищевказаного Акту, нещасний випадок стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці, працівниками ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а саме: майстром з ремонту мехобладнання копрового цеху, ОСОБА_2 , який порушив вимоги п.3.12 посадової інструкції майстра з ремонту мехобладнання копрового цеху ПІ 052.23362.022, слюсарем - ремонтником з ремонту обладнання дільниць 1,2 копрового цеху ОСОБА_3 , який порушив вимоги п.3.18 інструкції з охорони праці для слюсаря-ремонтника з ремонту обладнання дільниць 1 та 2 копрового цеху ОП 052.01.04, слюсарем - ремонтником (бригадиром) з ремонту обладнання дільниць 1,2 копрового цеху ОСОБА_1 , який порушив вимоги п.п. 3.1..3.18 інструкції з охорони праці для слюсаря-ремонтника з ремонту обладнання дільниць 1 та 2 копрового цеху ОП 052.01.04. Висновком МСЕК від 29.09.2006 року ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40 % з 22.09.2006 року, з наступним переоглядом 12.09.2007 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи. При повторному переогляді, 30.10.2007 року, позивачу було зменшено відсоток втрати професійної працездатності до 15 % з 01 жовтня 2007 року, з наступним переоглядом 15.09.2008 року, група інвалідності не встановлена. При наступних повторних переоглядах у 2008 - 2010 роках, відсоток втрати професійної працездатності не змінювався. Висновком МСЕК від 05.10.2011 року, при повторному переогляді, позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 15 % на безстроковий термін. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманою ним виробничої травми. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Доводи відповідача про те, що травмування позивача відбулося саме внаслідок його дій та щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, безпідставні, оскільки нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов`язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Крім того, в Акті № 43 від 01 червня 2006 року про нещасний випадок, який стався з позивачем, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці, що стали причиною настання нещасного випадку, крім позивача, визнано також інших працівників підприємства. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання виробничої травми, яка завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникла з вини ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг», правонаступником якого ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів. Спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача щодо не доведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв`язку з отриманою ним виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити стаціонарний курс лікування та періодичні обстеження, переносить щоденний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, у зв`язку з тим, що наслідки травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що правовідносини, що існували між сторонами ґрунтувались на підставі трудового договору, а отже до таких правовідносин не може застосовуватись такий спосіб захисту як компенсація моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне. Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина`є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та інше. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України. Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, а тому розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, на теперішній час, у розмірі 15%, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, постійно відчуває психологічний дискомфорт, на теперішній час стан його здоров`я не відновлений, а враховуючи, встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково,взагалі можливість такого відновлення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача, так і відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Посилання позивача, як на приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більші суми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності, на теперішній час, у розмірі 15%, безстроково, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивачки, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (60 000,00 грн.) не є заниженим та відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивача, так і відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» - залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 лютого 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: