Постанова 4873 № 910/20432/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" вересня 2021 р. Справа№ 910/20432/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Ткаченка Б.О. секретар судового засідання: Вайнер Є.І. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 27.09.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 (повний текст рішення складено 29.06.2021) у справі №910/20432/20 (суддя Полякова К.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 2 695 461,29 грн,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки продукції № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, у результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 1 111 500 грн основного боргу, 97 515,67 грн інфляційних втрат та 65 071,18 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.05.2021). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі 910/20432/20 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" 1 111 500 грн основного боргу, 65 071 грн 18 коп. трьох процентів річних, 97 468 грн 33 коп. інфляційних втрат, а також 19 110 грн 59 коп. витрат зі сплати судового збору, 12 999 грн 52 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов`язку, своє зобов`язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 65 071 грн 18 коп. трьох процентів річних та 97 468 грн 33 коп. інфляційних втрат. Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що ототожнення судом податкових зобов`язань з господарськими зобов`язаннями призвело до застосування до правовідносин між суб`єктами господарювання (що врегульовані положеннями укладеного між ними договору) закону, який регулює відносини у сфері справляння податків, тобто закону, який не підлягав застосуванню. Скаржник наголошує, що умовами договору не передбачено здійснення поставки продукції окремими партіями (за окремими видатковими накладними), продукція вважається поставленою 26.12.2019 (дата поставки повного обсягу продукції, визначеного в 1.1 договору). Здійснення поетапної оплати поставленої продукції за окремими партіями (за окремими видатковими накладними) договором не передбачено, у зв`язку з чим, зобов`язання щодо здійснення розрахунку з ТОВ «Інтертул+» в розмірі ціни продукції виникло з 26.12.2019. Апелянт стверджує, що, оскільки вимога ТОВ «Інтертул+» щодо сплати частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ до Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" не надходила, тому обов`язок з оплати частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ не набув характеру прострочення, що виключає можливість кваліфікувати дії останнього, як порушення виконання зобов`язання. Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не прийнято до уваги, що ТОВ «Інтертул+» при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних витрат неправильно визначило строки оплати ціни продукції, не врахувало того, що у Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" не виникло зобов`язання щодо оплати частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ, що виключає можливість кваліфікації його поведінки як порушення зобов`язання та, відповідно, здійснювати нарахування 3% річних на суму ПДВ за договором, що призвело до необґрунтованого стягнення 65 071,18 грн 3% річних та 97 468,33 грн інфляційних втрат. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві, наданому до суду 06.08.2021, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, позивач вказує, що суд обгрунтовно дійшов висновку про виконання позивачем обов`язку щодо реєстрації податкових накладних та надсилання на електрону адресу зазначену в договорі. Крім того, факт часткової оплати за поставлену продукцію, зокрема з урахуванням ПДВ спростовує доводи відповідача про неотримання податкових накладних. Позивач звертає увагу, що умовами договору не зазначено про те, що оплата продукції здійснюється після повного завершення поставки. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2020 справу № 910/9072/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.05.2021 у справі № 910/20432/20 та призначено до розгляду апеляційну скаргу на 27.09.2021. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2021 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Призначено здійснювати розгляд справи в режимі відеоконференції. Позиції учасників справи Представник відповідача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 27.09.2021 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 65 071 грн 18 коп. трьох процентів річних, 97 468 грн 33 коп. інфляційних втрат. Представник позивача у судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду 27.09.2021 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 19.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) укладено договір поставки продукції № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 (далі - договір). Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити перелічену у договорі продукцію. За положеннями пункту 3.1 договору вартість договору без урахування ПДВ - 2924488,70 грн, крім того ПДВ - 584897,74 грн. Загальна вартість договору з урахуванням ПДВ - 3509386,44 грн. Розрахунок за продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (пункт 3.2 договору). Згідно із пункту 4.4 договору продукція, що поставляється, повинна супроводжуватись наступними документами: а) витратна накладна - 3 шт.; б) супровідний документ якості, передбачений виробником продукції (сертифікат якості або інший подібний документ); в) податкова накладна. У випадку відсутності зареєстрованої податкової накладної у ЄРПН у встановлений ПК України строк, покупець має право в односторонньому порядку зменшити ціну договору, передбачену п.п. 1.1 та 3.1 цього договору на суму ПДВ (пункт 7.7 договору). Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладення (п. 11.1 договору). Звертаючись з позовною заявою позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки продукції № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 щодо оплати отриманого товару в повному обсязі, у результаті чого позивач просив суд стягнути з відповідача 1 111 500 грн основного боргу, 97 515,67 грн інфляційних втрат та 65 071,18 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 25.05.2021). Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/20432/20 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" 65 071 грн 18 коп. трьох процентів річних та 97 468 грн 33 коп. інфляційних втрат. Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Так, договір, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертул+" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки. Частинами 1, 2, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Виходячи зі змісту статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 3509386,44 грн, що підтверджується видатковими накладними від 17.12.2019 № 37 на суму 608 086,44 грн, від 20.12.2019 № 40 на суму 2 064 360 грн, від 26.12.2019 № 41 на суму 836 940 грн. На час звернення позивача з позовом до суду, борг відповідача за договором становив 2 532 874,44 грн. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, у зв`язку з частковим погашенням боргу за договором від 19.11.2019 № 588(6)19УК/53-121-01-19-08807 залишок заборгованості відповідача склав 1 111 500 грн. Оскаржуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, відповідач стверджує про те, що прострочення оплати за договором допущено не було. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. У пункті 3.2 договору передбачено, що розрахунок за продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку. Отже, колегія суддів вказує, що сторони у пункті 3.2 договору зазначили, що строк оплати за продукцію відбувається протягом 45 днів з дати його поставки. Також, сторони договору встановили термін оплати частини вартості товару у розмірі суми ПДВ з вказівкою на подію, яка неминуче має настати, а саме отримання покупцем від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначений пунктом 3.2 договору строк оплати товару має відраховуватися не від дати кожної окремої поставки, а від дати останньої поставки (яка одночасно є датою поставки повного обсягу товару), оскільки вони не підтверджені умовами укладеного між сторонами договору, а отже, є безпідставними. Згідно із пункту 4.4 договору продукція, що поставляється, повинна супроводжуватись наступними документами: а) витратна накладна - 3 шт.; б) супровідний документ якості, передбачений виробником продукції (сертифікат якості або інший подібний документ); в) податкова накладна. При цьому, податкові накладні на товар мають бути зареєстровані в ЄРПН, отже, такі документи не існують станом на момент поставки товару. За матеріалами справи, податкова накладна №14 на товар на загальну суму 1 457 076,48 грн виписана 17.12.2019, зареєстрована 28.12.2019; податкова накладна №15 на товар на загальну суму 249 268,20 грн виписана 23.12.2019, зареєстрована 28.12.2019; податкова накладна №21 на товар на загальну суму 91 733,52 грн виписана 27.12.2019, зареєстрована 10.01.2020; податкова накладна №22 на товар на загальну суму 632 811,84 грн виписана 27.12.2019, зареєстрована 10.01.2020. Відповідно до абзацу 5 та 6 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в ЄРПН, покупець надсилає в електронному вигляді запит до ЄРПН, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Така податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в ЄРПН та отриманими покупцем. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ є таким, що настав, оскільки в матеріалах справи наявні копії квитанцій про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН. Відповідно до другого речення п. 3.2 договору з урахуванням положень абзацу 5 та 6 п. 201.10 ст. 201 ПК України обов`язок з оплати покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ настав з моменту реєстрації відповідних податкових накладних в ЄРПН. Таким чином, під час здійснення розрахунку позовних вимог позивачем правильно визначено дату початку прострочення оплати покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (заборгованість 344874,44 грн з 01.02.2020 по 14.12.2020; заборгованість 1 351060 грн з 04.02.2020 по 14.02.2020; заборгованість 836 940 грн з 10.02.2020 по 14.12.2020), наведених позивачем та судом першої інстанції, колегія суддів погоджується, що стягнення 3% річних у сумі - 65 071,18 грн. та індексу інфляції у розмірі - 97 468,33 грн. є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства, а тому суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині. Крім того, апеляційний суд зауважує, що контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат відповідачем надано не було. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Таким чином, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертул+", які доведені позивачем належними та допустимими доказами та відповідачем не спростовані. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20432/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20432/20 слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20432/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/20432/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція".

4. Матеріали справи №910/20432/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови підписано 29.09.2021. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім Б.О. Ткаченко