Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/4062/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/4062/20 Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л. Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В. 29 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Новоушицької селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ - позивач в липні 2020 звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправним та скасувати Рішення XVIII сесії Новоушицької селищної ради VII скликання від 09.07.2020 №33 "Про розгляд заяв" в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність; - зобов`язати Новоушицьку селищну раду надати товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0000 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського виробництва) за межами населеного пункту села Куражин, Новоушицького району, Хмельницької області; - скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6823384500:08:001:0284, 6823384500:08:001:0285, 6823384500:08:001:0286, 6823384500:08:001:0288, 6823384500:08:001:0287, 6823384500:08:001:0290, 6823384500:08:001:0289 в Державному земельному кадастрі. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.03.2021 задоволено клопотання ТОВ "Гарячинецьке" про закриття провадження в частині позовних вимог та закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 6823384500:08:001:0284, 6823384500:08:001:0285, 6823384500:08:001:0286, 6823384500:08:001:0288, 6823384500:08:001:0287, 6823384500:08:001:0290, 6823384500:08:001:0289 в Державному земельному кадастрі. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.04.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки під час звернення позивача з заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою в зазначеному у графічних матеріалах масиві відсутня земельна ділянка площею 16,0 га, а останній не надав доказів розташування на бажаній земельній ділянці нерухомого майна, що перебуває у власності товариства, тому у Новоушицької селищної ради відсутні правові підстави для надання ТОВ "Гарячинецьке" дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо передачі земельної ділянки в оренду на підставі статей 124, 134 Земельного кодексу України. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказані вище земельні перебувають у приватній власності громадян, а саме: 6823384500:08:001:0284 - власник ОСОБА_1 ; 6823384500:08:001:0285 - власник ОСОБА_1 ; 6823384500:08:001:0286 - власник ОСОБА_3 ; 6823384500:08:001:0287 - власник ОСОБА_2 ; 6823384500:08:001:0288 - власник ОСОБА_4 ; 6823384500:08:001:0289 - власник ОСОБА_4 ; 6823384500:08:001:0290 - власник ОСОБА_4 . Спір між цими громадянами та ТОВ "Гарячинецьке" щодо майнових прав на вказані земельні ділянки не є предметом спору у цій справі. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Зазначений перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 123 КАС України. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 відкрито апеляційне провадження в справі. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021 справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 15.09.2021 о 09:40. 17.08.2021 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без участі представника селищної ради. Представник позивача 15.09.2021 в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд задовольнити її повністю. Процесуальною ухвалою від 15.09.2021 Сьомий апеляційний адміністративний суд для підготовки до судових дебатів в судовому засіданні оголосив перерву та відклав розгляд справи на 22.09.2021 о 10:00. Представником відповідача 20.09.2021 подано клопотання про розгляд справи призначеної на 22.09.2021 без участі представника селищної ради. 22.09.2021 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Статтею 311 КАС України вказано, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки, в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, та враховуючи подані представниками сторін заяви колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі ст.311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТОВ "Гарячинецьке" 18.05.2020 звернулось до Новоушицької селищної ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0 га з метою подальшої передачі в оренду терміном на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського призначення) за межами населеного пункту села Куражин Новоушицького району Хмельницької області. Рішенням від 09.07.2020 №33 Новоушицька селищна рада відмовила ТОВ "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою з підстави невідповідності поданих документів. Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Згідно статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету. Відповідно до частини 10 вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Статтею 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектара. Частиною 1 статті 122 ЗКУ передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України). Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; - невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Отже, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов`язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку. Відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 у справі № 1.380.2019.000976, від 19.08.2021 у справі № 509/396/17 та від 13.09.2021 у справі № 718/1574/16-а. Так, оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені в оскарженому рішенні XVIII сесії Новоушицької селищної ради VII скликання від 09.07.2020 №33 «Про розгляд заяв» в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, колегія суддів не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки невідповідність поданих документів має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам. Крім того, як уже зазначалось у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Отже, апеляційний суд вважає, що рішення XVIII сесії Новоушицької селищної ради VII скликання від 09.07.2020 №33 «Про розгляд заяв» в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність прийняте з порушенням Конституції України та норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою у подібних правовідносинах Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 № 509/4156/15-а. Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0000 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського виробництва) за межами населеного пункту села Куражин, Новоушицького району, Хмельницької області, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними. Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 у справі № 0640/4434/18, від 12.09.2019 у справі № 0640/4248/18 та від 28.11.2019 по справі № 803/1067/17. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ст.118 ЗК України. Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян документації із землеустрою; - погодження документації із землеустрою в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність. Отже, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №806/2208/17 та від 22.12.2018 у справі №804/1469/17. Крім того, судова колегія враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, де ВП зазначила таке. Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суд в межах даної адміністративної справи не досліджував у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Окрім цього, ч. 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У постанові від 28.05.2020 у справі № 819/654/17 Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача, як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив у його задоволенні. Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача прийняти рішення у вигляді наказу, яким зобов`язати надати дозвіл позивачу на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Отже, оцінка правомірності рішення стосується лише тих мотивів, які наведено в оскаржуваному рішенні XVIII сесії Новоушицької селищної ради VII скликання від 09.07.2020 №33 «Про розгляд заяв» в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Однак суд, в межах даної справи, не має повноважень досліджувати чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги в частині зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0000 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського виробництва). Апеляційний суд зазначає, що належним способом захисту з урахуванням норм ст. 245 КАС України буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ТОВ "Гарячинецьке" дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0000 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського виробництва) за межами населеного пункту села Куражин, Новоушицького району, Хмельницької області. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п. 6 ч. 6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Крім того, частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору За таких обставин враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума понесених судових витрат в розмірі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 7357, 00 грн. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати Рішення XVIII сесії Новоушицької селищної ради VII скликання від 09 липня 2020 року №33 «Про розгляд заяв» в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Зобов`язати Новоушицьку селищну раду повторно розглянути заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 16,0000 га з метою подальшої передачі в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (будівництва і обслуговування господарських будівель та споруд сільськогосподарського виробництва) за межами населеного пункту села Куражин, Новоушицького району, Хмельницької області. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Новоушицької селищної ради (код ЄДРПОУ 04407388, вул. Подільська, 12 смт. Нова Ушиця, Новоушицький район, Хмельницька область, 32600) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Гарячинецьке" (ЄДРПОУ 38246459, вул. Гагаріна, 5 оф. 308, м. Хмельницький, 29013 7357 (сім тисяч триста п`ятдесят сім) гривень 00 коп. понесених судових витрат у вигляді сплати судового збору. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.