Постанова 4855 № 759/13033/14-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/13033/14-а Суддя (судді) першої інстанції: Горбенко Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засідпанні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 08 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання неправомірною бездіяльність, визнання рішення незаконним, зобов`язання здійснити перерахунок призначеної державної соціальної допомоги, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Управління соціального захисту населення Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання неправомірною бездіяльності Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо направлення позивачу рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року наступного дня після прийняття відповідачем цього рішення; просив визнати рішення відповідача про призначення позивачу соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року в розмірі меншому ніж розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом, таким, що не відповідає ч.3 ст. 46 Конституції України; визнати неправомірною бездіяльність відповідача, яка полягає у тому, що відповідач не забезпечив виконання положень ч. 3 ст. 46, ст. 48 Конституції України на території Святошинського районну міста Києва для категорії малозабезпечених громадян України працездатного віку; визнати неправомірними дії відповідача, які, в порушення ст. 64 Конституції України, полягають у обмеженні конституційного права позивача на соціальний захист, а саме права на забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок призначеної позивачу державної соціальної допомоги за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року до рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України з подальшою виплатою позивачу недоотриманої ним суми за вказаний період; в порядку підготовки справи до розгляду витребувати з відповідача рішення про призначення позивачу державної соціальної допомоги за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року; заяву ОСОБА_1 про призначення державної соціальної допомоги від 03. лютого 2014 року; Декларацію ОСОБА_1 про доходи та майновий стан від 03 лютого 2014 року; Довідку про доходи ОСОБА_1 , видану Святошинським РЦЗ м. Києва у лютому 2014 року; довідку про склад сім`ї; розрахунок середньомісячного сукупного доходу сім`ї за лютий 2014 року; розрахунок державної соціальної допомоги за лютий 2014 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 в лютому 2014 року звернувся до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року. Заява зареєстрована 03 лютого 2014 року. Відповідно до довідки про отримання допомоги, позивач в період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року щомісячно отримував державну соціальну допомогу в розмірі 191,84 грн. При призначенні державної соціальної допомоги відповідачем не було враховано того факту, що дана допомога є основним джерелом існування позивача, а тому її розмір повинен відповідати рівню, встановленому ч. 3 ст. 46 Конституції України. При визначенні державної соціальної допомоги відповідач не керувався принципом верховенства права та не застосував положень ч. 3 ст. 46 Конституції України, чим порушив встановлену конституційну гарантію права позивача на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 08 червня 2021 року в задоволенні даного позову відмовлено. Постановляючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при призначенні позивачу державної соціальної допомоги відповідач керувався ст.9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та ст. 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", тобто діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому твердження позивача про те, що відповідач не керувався принципом верховенства права та не застосував положення ч. 3 ст. 46 Конституції України, є безпідставними. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в лютому 2014 року позивач звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року. Ця допомога ОСОБА_1 була призначена, але в порушення вимог ч.7 статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» відповідач 1 рішення про призначення державної соціальної допомоги не надіслав позивачу. Судом не встановлено, що відповідач 1 відповідно до вимог ч. 7 ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» надіслав ОСОБА_1 рішення про призначення йому державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям на зазначений період. Також вказано, що у період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року ОСОБА_1 щомісячно отримував державну соціальну допомогу в розмірі 191,84 грн., але відповідач при визначенні її розміру не врахував того факту, що ця допомога для позивача є основним джерелом існування, а тому її розмір повинен відповідати рівню, встановленому в частині третій статті 46 Конституції України. Судом не розглянуто аргумент позивача щодо невідповідності розміру його допомоги прожитковому мінімуму, гарантованого статтею 46 Конституції України. У рішенні суду не застосовано положення статей 8, 46 та 64 Конституції України, на які посилався позивач у позові та на яких ґрунтувалися його аргументи, викладені у позовній заяві. Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, де зазначено, що вони діяли законно, відповідно до ст. 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік", і ст. 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям". Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ч.4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації. Позивач 03 лютого 2014 року звернувся із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям на період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року на підставі Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям». ОСОБА_1 призначено допомогу, яку він отримував з лютого 2014 року по 31 січня 2015 року у розмірі 191,84 грн. щомісячно. Вважаючи дії відповідача щодо порядку повідомлення і розміру призначеної державної соціальної допомоги неправомірними, позивач звернувся до суду. Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям спрямований Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям». Згідно п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї; малозабезпечена сім`я - сім`я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім`ї; середньомісячний сукупний доход сім`ї - обчислений у середньому за місяць доход усіх членів сім`ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Згідно частин 1-3 статті 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім`ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, але цей розмір не може бути більшим ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім`ї. До стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Статтею 9 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" визначено, що у 2014 році рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону у відсотковому співвідношенні до прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення становить: для працездатних осіб - 21 відсоток, для дітей 85 відсотків, для осіб, які втратили працездатність та інвалідів - 100 відсотків відповідного прожиткового мінімуму. Розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям у 2014 році не може бути більше ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім`ї. Згідно ч.2 статті 95 Конституції України виключно законами України про державні бюджети на відповідні роки визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, розмір державної соціальної допомоги визначається відповідно до статті 5 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, про що чітко зазначено в Законі України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям". Оскільки позивач звернувся до відповідача з заявою про призначенням державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям на підставі Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", то розмір такої допомоги повинен визначатися відповідно до вказаного закону і Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік, що і було правомірно зроблено відповідачем. Так, при призначенні державної соціальної допомоги ОСОБА_1 Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація керувалася Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", тобто, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому твердження позивача про те, що відповідач не керувався принципом верховенства права та не застосував положення ч. 3 статті 46 Конституції України, є безпідставними. Відповідно до ч.7 статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї. Згідно ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів та не доведено правомірність бездіяльності, яка полягала в ненаправлені позивачу копії рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям чи її відмову по його заяві від 03 лютого 2014 року. Натомість, враховуючи, що доводи апеляційної скарги позивача в частині протиправного ненаправлення відповідачем оскаржуваного рішення позивачу є обґрунтованими, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації щодо направлення ОСОБА_1 рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року наступного дня після його прийняття, з прийняттям нового рішення про задоволення позову у цій частині. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м.Києва від 08 червня 2021 року є правомірним і обґрунтованим та підстав для його скасування з поданої позивачем апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до п.1, 2 ч.1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п.4 ч.1 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 08 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання неправомірною бездіяльності Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації щодо направлення ОСОБА_1 рішення про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за період з 01 лютого 2014 року по 31 липня 2014 року наступного дня після його прийняття - скасувати та прийняти нове про задоволення позову в цій частині. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 28 вересня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків