Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/4002/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7549/21 Справа № 202/4002/20 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 вересня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Деркач Н.М. суддів Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю. за участю секретаря Усик А.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2021 року та на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди ,- В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що 06 та 07 березня 2020 року сталося залиття її квартири АДРЕСА_1 , про що комісією ЖБК №131 «Уютний» складено акт про залиття. Комісією встановлено, що вода потрапила до квартири позивача зверху, внаслідок чого трапилось затоплення стелі кухні та частково опочивальні. В результаті залиття вищевказаної квартири виникло пошкодження майна, що завдано позивачу збитків на суму 15507 грн. Також, у зв`язку з пошкодженням майна, позивачу було завдано психологічний стрес, внаслідок якого, у неї виник гіпертонічний криз та, відповідно, їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у психічному розладі та яку позивач оцінює в 15000 гривень. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2021 року та на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що відповідно до Витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно позивачу ОСОБА_1 , на підставі Договору дарування ВМВ №979804 реєстр 3-392 від 12 лютого 2009 року належить 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1 . Згідно з Актом залиття від 07 березня 2020 року комісія у складі голови правління ЖБК №131 «Уютний» Захаренко Ю.В., а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановили, що 6-7 березня 2020 р. в квартирі АДРЕСА_1 сталось залиття, внаслідок несправності пральної машини в квартирі АДРЕСА_2 поверхом вище. В наслідок залиття було пошкоджено стеля кухні та частково опочивальні, загальною площею 0,5*1 м2. Відповідно до Звіту про оцінку від 28 травня 2020 року ринкова вартість матеріального збитку від пошкодження оздоблення приміщень житлової квартири, вчиненого внаслідок залиття за адресою: АДРЕСА_3 , складає 15 507 гривень. Відповідно до Відповіді КНП «Міська поліклініка №1» ДМР від 30.06.2020 № 11/360 та доданої медичної документації, ОСОБА_1 зверталась до лікаря-психіатра зі скаргами на психічний стан у зв`язку з конфліктом із сусідами. Останній був поставлений діагноз та призначено лікування. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що акт про залиття від 07 березня 2020 року фактично складено в травні 2020 року, про що зазначали позивач, представник позивач та свідки під час допиту в судовому засіданні. Крім того, в самому акті, викладено окрему думку, яку підписано членами комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_9 та в якій зазначено, що затоплення було зафіксовано 20 травня, розмір наявної плями складає 20 см на 1 м, а в квартирі 40 років немає ремонту. Окрім того, в акті відсутнє зазначення про огляд квартири відповідача та відмітки про відмову у наданні доступу до неї, що вказує на те, що комісією проведено огляд пошкоджень лише в приміщенні квартири позивача. Також в акті відсутній висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття квартири. Крім того, позивачем на підтвердження розміру шкоди, завданої залиттям квартири 06-07 березня 2020 року, надано Звіт про оцінку від 28 травня 2020 року. У дану звіті вказано, що для проведення оцінки, замовником ОСОБА_1 надано акт про залиття від 07 березня 2020 року, який, як встановлено судом, не відповідає вимогам Правил та акт залиття приміщення квартири від 28 травня 2020 року, складений одноособово позивачем, а тому також не може вважатись належним доказом факту залиття квартири, його характеру, причин та розміру завданої матеріальної шкоди. У Звіті зазначено, що під час проведення оцінки прийнято до уваги акт обстеження пошкоджень, наданий ОСОБА_1 , однак відсутні посилання, який саме акт. При цьому, виходячи із вказаного оцінювачем обсягу пошкодження, можливо дійти висновку, що останнім прийнято до уваги саме Акт, який був складений 28 травня 2020 року позивачем одноособово. Отже, Звіт про оцінку було проведено на підставі Акту залиття приміщень квартири від 28 травня 2020 року, складеного ОСОБА_1 , в якому не зазначено, що він стосується залиття 06-07 березня 2020 року, а розмір пошкодженого майна суттєво відрізняються від пошкоджень, зазначених у акті про залиття від 07 березня 2020 року. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди. У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Згідно з приписами ст. 1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Отже на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір. Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 №76, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року № 927/11207 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). У додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття. Акт обов`язково має бути підписаний всіма членами комісії. Відмова від підпису складеного акта присутніми особами від потерпілої сторони та з боку винної не впливає на його чинність (у такому випадку в акті має бути зазначено, що згадані особи (прізвище, ім`я, по батькові) підписувати складений акт відмовилися із зазначенням причин. Доводи апеляційної скарги про те, що задля фіксації протікання води з квартири АДРЕСА_2 до квартири АДРЕСА_4 достатньо акту будь-якої форми, яка несе в собі інформацію про факт потрапляння води та її джерело, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вимоги щодо складання акту чітко встановлені чинним законодавством. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили те, що відповідачка була присутня при складанні акту, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не впливають на правильність оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції, встановивши, що в акті відсутнє зазначення про огляд квартири відповідача та відмітки про відмову у наданні доступу до неї, а також в акті відсутній висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття квартири, вірно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з висновком якого погоджується й апеляційний суд. Щодо посилання апелянта про скасування додаткового рішення, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на наступне. частиною 1 та 2 статті 141 передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог, колегія суддів вважає, що районний суд обґрунтовано стягнув з позивача витрати на правову допомогу. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2021 року та на додаткове рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Головуючий суддя Н.М. Деркач Судді М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко