Постанова 4803 № 199/5848/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2404/20 Справа № 199/5848/18 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Петешенкової М.Ю. ,Городничої В.С. розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, - ВСТАНОВИЛА: В серпні 2018 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири - задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на відшкодування майнової шкоди 62 776 (шістдесят дві тисячі сімсот сімдесят шість) грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 (п`ять тисяч) грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 . Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 січня 2020 року доповнено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12.11.2019 в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири абзацом з наступним реченням: «Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 2 192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 10 коп. та судові витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, в сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. в рівних частках з кожного». В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року у справі №199/5848/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року від інших учасників справи до суду не надходило. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29.05.1996 р. державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-1554, належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.13,12 т. 1). 07 серпня 2015 року відбулося залиття квартири АДРЕСА_3 ; залиття відбулося з вини власників квартири АДРЕСА_4 , що підтверджується відповідним актом про залиття (а.с. 14 т. 1, ). Згідно звіту від 02.08.2018 р. про оцінку вартості матеріального збитку від пошкодження оздоблення та меблів приміщень житлової квартири, вчиненого внаслідок залиття за адресою: АДРЕСА_2 , ймовірна вартість матеріального збитку від пошкодження оздоблення та меблів приміщень житлової квартири, вчиненого внаслідок залиття, за результатами оцінки складає 62776, 00 грн. (а.с.15-49 т. 1). За проведення оцінки вартості завданого збитку житлової квартири позивачем було сплачено грошові кошти у розмірі 2400грн., що підтверджується квитанцією 1808-001 до прибуткового касового ордера від 02.08.2018 року (а.с.5 т. 1). Відповідно до ст. 319 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені ст.ст. 1166, 1167 ЦК України. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини. Як вбачається з матеріалів справи, Актом КП «Жилсервіс-9» факт залиття квартири позивача з вини квартири АДРЕСА_4 підтверджений, втім, відповідачі не довели, що шкода завдана не з їх вини. Отже, позивач надав достатні доказі про наявність факту залиття його квартири, а відповідачі не спростували належними та допустимими доказами відсутність своєї вини у залитті квартири, хоча це їх процесуальний обов`язок. А тому, саме відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які станом на 07.08.2015 року були співвласниками квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 11.06.1998 року, виданого згідно з розпорядженням (наказом) від 11.06.1998 року №727, право власності зареєстроване в МБТІ у реєстрову книгу за №315п-5-10, своїми діями та/або бездіяльністю, які полягали в нездійсненні належного догляду за технічним станом водопостачання у власній квартирі, допустили аварійну ситуацію та не вжили достатніх заходів для недопущення залиття квартири позивача, чим завдали останній майнової шкоди, розмір якої підтверджений звітом про оцінку матеріального збитку та складає 62776, 00 грн. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої залиттям квартири, необхідно зазначити наступе. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в результаті протиправної поведінки відповідачів позивач зазнала душевних страждань. Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Отже, з урахуванням зазначеного та враховуючи те, що було порушено звичний спосіб життя позивача, завдано забагато клопоту та позивач продовжує проживати у квартирі, яка зазнала значних естетичних змін внаслідок пошкодження майна, тому підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода в розмірі 5 000,00 грн. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що заподіяну майнову та моральну шкоду необхідно стягнути саме з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які на момент залиття 07.08.2015 р. були співвласниками квартири та з вини яких й відбулося залиття квартири позивача, звільнивши від обов`язку відшкодування шкоди відповідача ОСОБА_3 , який не був ані власником квартири АДРЕСА_4 , ані її користувачем, оскільки з 23.09.1996 р. зареєстрований по АДРЕСА_5 . Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув увагу, що звіт про оцінку майна на який посилався позивач як підставу для підтвердження розміру завданої шкоди проведений з порушенням методики оцінки майна, затвердженої постановою КМ України від 10.12.2003 року, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки скаржником всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не спростовано належними та допустимими доказами наданий позивачем звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 02.08.2019 року. Крім того, на підставі вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Твердження апелянта, що вся відповідальність з приводу залиття квартири має відшкодовуватись КЖЄП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно Акту від 14.08.2015 року складеного КП Жилсервіс-9 ДМР вбачається, що залиття 07.08.2015 року квартири АДРЕСА_3 сталося з вини квартири АДРЕСА_6 даного будинку (а.с. 14 т.1). Також апелянтом ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано належних та допустимих доказів на спростування того, що залиття кв. АДРЕСА_3 відбулось з вини КЖЄП Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпро. Крім того, клопотання про призначення у даній справі судової експертизи для встановлення причини залиття належної позивачам квартири та вартості спричиненої в результаті цього матеріальної шкоди апелянтом не заявлялось і не було жодних обставин, які б перешкоджали відповідачу заявити таке клопотання. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді М.Ю.Петешенкова В.С.Городнича