Постанова 4824 № 358/1426/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 358/1426/20 Головуючий у суді І інстанції Музиченко О.О. Провадження № 22-ц/824/10531/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 5 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів, в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом, в якому просила замінити спосіб присуджених аліментів, встановлений судовим рішенням Богуславського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року у справі № 358/990/17, та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000 грн на кожну дитину, але не менше 50 % від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення кожним із них повноліття. На обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на підставі судового наказу від 19 липня 2017 року у справі № 358/990/17з відповідача на її користь стягуються аліменти на утримання двох спільних дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 14 липня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття. На час ухвалення вказаного судового рішення відповідач не був офіційно працевлаштований, хоча мав свій бізнес, тому аліменти не вираховувались із певного виду його доходу, а сплачувалися від прожиткового мінімуму відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», що становив 2 318 грн для дітей віком від 6 до 18 років. Однак, такий розмір аліментів не відповідає витратам, які вимагають утримання дітей, та є недостатнім для нормального життєвого рівня і повноцінного розвитку дітей з огляду на їх повсякденні потреби. На даний час усі витрати, пов`язані з утриманням дітей, а саме: придбання одягу, взуття, продуктів харчування, при необхідності ліків, додаткових занять, вона несе самостійно, відповідач участі у вихованні та утриманні дітей не приймає. Водночас відповідачем було придбано евакуатор для надання оплачуваних послуг для перевезення автотранспорту, автомобіль марки «ВМW Х5», а також придбано магазин, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що свідчить про певний рівень доходу, з якого він має можливість забезпечувати своїм дітям матеріальну підтримку у вигляді аліментів у твердій грошовій сумі в збільшеному розмірі. З наведених підстав, позивач вважає, що аліменти повинні бути визначені в розмірі 3 000 грн на кожну дитину окремо щомісячно, але не менше установленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення кожною дитиною повноліття, оскільки таке стягнення не вплине на погіршення матеріального становища відповідача. В суді першої інстанції відповідач позов не визнав, пояснивши, що з часу видання судового наказу він вчасно та повністю сплачував аліменти на утримання дітей, заборгованість по аліментах відсутня. На двох дітей він щомісячно сплачує аліменти у розмірі 3 200 грн (1 600 грн на кожну дитину), а також надає поточну фінансову допомогу, діти часто бувають у нього. В даний час він має іншу сім`ю, одружений і в нього народилась дитина. Він дійсно придбав магазин, але кошти на його купівлю надали батьки дружини. Влітку 2020 року він зареєструвався як фізична особа-підприємець з видом діяльності «роздрібна торгівля продуктами харчування», але через карантинні обмеження торгівля йде дуже погано, значних прибутків він не отримує, стабільного доходу у нього немає. Він не має у власності евакуатор і не надає відповідних послуг, автомобілів не придбавав. З 2016 року у його власності перебуває автомобіль марки «BMW X5». Зазначив, що стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі є неприйнятним, оскільки він має нестабільний, мінливий дохід, а тому це може бути гірше для дітей. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 5 травня 2021 року позов задоволено частково. Замінено спосіб стягнення аліментів, визначений наказом Богуславського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року у справі № 358/990/17 провадження 2-н/358/57/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 14 липня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття - з частки від доходу на тверду грошову суму. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 600 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення кожною дитиною повноліття. У решті вимог позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн. Судовий наказ Богуславського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року у справі № 358/990/17 провадження 2-н/358/57/17 про стягнення аліментів відкликано. Не погоджуючись з даним судовим рішенням в частині розміру стягнутих аліментів, позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення простягнення з відповідача аліментів на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000 грн щомісячно на кожну дитину. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітніх дітей, а також враховуючи, що відповідач не надав суду доказів про перебування на його утриманні інших непрацездатних членів сім`ї та приховує від податкових органів реальний дохід від здійснення підприємницької діяльності, заявлена сума аліментів у розмірі по 3 000 грн на кожну дитину не може будь-яким чином вплинути не погіршення матеріального становища відповідача, який сплачував аліменти нерегулярно, недостатньо надавав матеріальну допомогу дітям, хоча за своїми фінансовими можливостями та станом здоров`я міг і зобов`язаний був надавати матеріальне забезпечення на належному рівні, а позивач, як мати, перебуваючи на державній службі, обмежена у можливості надавати дітям всю необхідну матеріальну допомогу, оскільки і так самостійно повністю несе весь тягар виховання та утримання дітей. Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Усудове засідання суду апеляційної інстанції сторони, які про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, не з'явились, позивач направила на електронну адресу апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційної скарги за її відсутності, відповідач причини неявки до суду не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв не надіслав, тому з огляду на категорію справи, яка стосується захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей,та її малозначність в силу вимог процесуального закону (статті 19, 274 ЦПК України), колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки сторін у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, та на підставі статей 369, 372 ЦПК України ухвалила проводити розгляд справи за відсутності учасників справи. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (Рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04). Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід частково задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом встановлено, що в період з 27 вересня 2003 року по 23 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 5, 6). Судовим наказом Богуславського районного суду Київської області від 19 липня 2017 року у справі № 358/990/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання двох спільних дітей у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 14 липня 2017 року до досягнення кожною дитиною повноліття (а.с. 9). Згідно із довідкою Богуславського РВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26 січня 2021 року № 1492/18.2.28 станом на 26 січня 2021 року заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с. 96). Відповідно до довідки про склад сім`ї, виданої 19 листопада 2020 року КП Богуславської міської ради «Богуславблагоустрій» за № 2459, та акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 17 листопада 2020 року власником квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 76,8 кв. м, є ОСОБА_5 , який за даною адресою не зареєстрований, натомість зареєстрована та проживає позивач разом з дітьми (а.с. 7, 8). Встановлено, що 22 вересня 2017 року відповідач зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 20). У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача народилась дочка ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 11 червня 2020 (а.с. 21). Із наданої суду інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 березня 2021 року № 248696831, убачається, що 29 липня 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин), загальною площею 118,1 кв. м, 2000 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 80). Також з наданих суду відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 30 липня 2020 року відповідач зареєструвався як фізична особа-підприємець з основним видом діяльності 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 56.10 - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (а.с. 77-79). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та визначаючи у твердій грошовій сумі розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув у власність нежитлову будівлю - магазин, розпочав власний бізнес, має у власності автомобіль, проте він створив нову сім`ю і в нього народилась третя дитина, тому з урахуванням відсутності у відповідача заборгованості по сплаті аліментів перед позивачем та фактично сплачених ним щомісячних сум аліментів на утримання двох дітей у загальному розмірі 3 200 грн (по 1 600 грн на кожну дитину), а також зважаючи на встановлений законом у 2021 році прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років,розмір аліментів, що сплачує відповідач на утримання своїх дітей, є вищим за 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. На підставі викладеного вище районний суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявленого позивачем до стягнення розміру аліментів у твердій грошовій сумі 3 000 грн на кожну дитину та вважав за доцільне визначити аліменти у розмірі 1 600 грн на кожну дитину відповідно до вимог закону та в межах матеріальної спроможності відповідача. Проте колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отримувати необхідний і достатній розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку. За змістом статті 51 Конституції України тастатті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із статтею 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Приписами статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина друга статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частини перша - третя статті 181 СК України). Згідно із частиною першою статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. З аналізу наведених правових норм, можна дійти висновку, що відповідач зобов`язаний утримувати спільних з позивачем дітей і створювати необхідні передумови для розвитку і забезпечення організації їх життя нарівні з позивачем. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила змінити розмір та спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі судового наказу, а саме: з 1/3 частини його заробітку (доходу) на тверду грошову суму 3 000 грн на кожну дитину окремо щомісячно, посилаючись на покращення матеріального стану відповідача, як платника аліментів, незадовільного свого матеріального становища, як одержувача аліментів, а також збільшення вимушених витрат, пов`язаних з утриманням дітей та забезпечення їх нормального життєвого рівня і повноцінного розвитку з огляду на повсякденні потреби дітей. В суді першої інстанції ОСОБА_2 заперечував проти позовних вимог та зміни як розміру так і способу стягнення аліментів, вказуючи на те, що він належним чином виконує покладені на нього аліментні зобов`язання, сплачуючи щомісячно позивачу по 1 600 грн на утримання кожної дитини. Він не має змоги сплачувати бажану позивачем суму аліментів, адже створив іншу cім'ю і в нього народилась дитина. Придбаний за кошти батьків дружини магазин значних прибутків не приносить, стабільного доходу не має. У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. У постанові Верховного Суду України від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Згідно із роз`ясненнями, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. При цьому у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абзац 4 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»). Відповідно до положень статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частини третя статті 182 СК України). Згідно із вимогами статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, починаючи з 30 липня 2020 року ОСОБА_8 зареєстрований як фізична особа-підприємець, займається підприємницькою діяльністю, а саме: роздрібної торгівлею в неспеціалізованих магазинах продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с. 77-79). Інформація про дохід (заробіток) відповідача в матеріалах справи відсутня, відповідачем вона не представлена суду і клопотання про її витребування до суду першої інстанції не заявлялося. Таким чином, здійснюючи підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про розмір його доходу, що вказує на його мінливість, і тому за вказаних обставин вирішення питання про збільшення розміру аліментів мало вирішуватися на підставі наявних у розпорядженні суду доказах. Так, за наданою позивачем інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 березня 2021 року, відповідач за договором купівлі-продажу № 1450 від 29 липня 2020 року, тобто за платним правочином, набув право приватної власності на нежитлову будівлю (магазин), загальною площею 118,1 кв. м, 2000 року побудови за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна - 1562420232206 (а.с. 80). Тобто, вказане нерухоме майно набуте у власність і зареєстроване за відповідачем після розірвання шлюбу та покладення на нього аліментних зобов`язань згідно виданого судового наказу. Ураховуючи відсутність інформації про доходи ОСОБА_1 , суду будь-яким чином не було доведено джерело походження коштів на придбання такого майна, як це вимагається пунктами 3-2 частини першої статті 182 СК України. Крім того, за інформацією Територіального сервісного центру № 3242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області (Філія ГСЦ МВС) від 21 квітня 2021 року № 31/10/3242-417, витребуваної ухвалою Таращанського районного суду Київської області від 12 квітня 2021 року за клопотанням позивача, станом на 21 квітня 2021 року, а саме: 1 жовтня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «ВМW Х5», 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; 30 серпня 2018 року автомобіль марки «AUDIА6», 1995 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , перереєстровано на нового власника; 17 березня 2020 року автомобіль марки «ВМW 328», 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 , перереєстровано на нового власника (а.с. 111). Відповідачем не надано доказів на підтвердження незадовільного стану здоров`я та його скрутного матеріального становища як платника аліментів, хоча є доведеним той факт, що він одружився вдруге та має на утриманні малолітню дитину від іншого шлюбу з ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 20, 21). При цьому, як свідчать матеріали справи, платник аліментів є здоровою особою працездатного віку без розумових та фізичних вад, він не позбавлений можливості працювати для збільшення своїх доходів, а як наслідок повноцінно утримувати свою родину та підтримувати на належному рівні дітей від першого шлюбу, адже батько зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку усіх своїх дітей. З огляду на викладене, суд першої інстанції обставини справи належним чином не встановив та неправильно розтлумачив норми матеріального права, зокрема положення статті 182 СК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про недоведеність того, що з моменту ухвалення судового рішення про стягнення аліментів на утримання спільних з позивачем дітей матеріальний стан відповідача не покращився настільки, що він має змогу сплачувати аліменти у збільшеному розмірі. При розгляді даної справи суд першої інстанції не врахував, що стягувані аліменти є власністю дитини (частина перша статті 179 СК України), а в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» та у справі «М.С. проти України»). Покладення в основу судового рішення прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є необґрунтованим, оскільки встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку не є безумовною підставою для визначення судом саме такого розміру аліментів з огляду на те, що розмір матеріального утримання дітей визначається відповідно до вимог статей 182, 183, 184 СК України, у тому числі з урахуванням доходу відповідача таінших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів. Отже, закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує. Пред`являючи позов у частині збільшення розміру стягуваних аліментів, позивач надала належні і допустимі докази, які не спростовані відповідачем, суттєвого покращення матеріального стану останнього з часу встановлення йому аліментних зобов`язань, тому, із врахуванням стану здоров`я та матеріального становища малолітніх дітей та обох батьків, ці зміни є підставою для збільшення стягнутої суми аліментів. Враховуючи зазначені вище обставини, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має всі можливості забезпечувати своїм синам матеріальну підтримку у вигляді сплати аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 500 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання судового рішення законної сили та до досягнення кожною дитиною повноліття, і виконання такого батьківського обов`язку сприятиме нормальному розвитку дітей та ніяким чином не поставить їх батька у скрутне матеріальне становище. Такий розмір утримання, на переконання колегії суддів, є розумним і справедливим, перш за все він відповідатиме інтересам дітей, які переважають над інтересами батьків, та принципу рівності прав та обов`язків батьків щодо дітей, а доводи позивача про те, що відповідач має об`єктивну можливість надавати матеріальну допомогу колишній дружині у більшому розмірі, а саме: по 3 000 грн щомісячно на кожну спільну дитину, під час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку свого підтвердження не знайшли. За правилом частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього і малолітнього сина у твердій грошовій сумі щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили до досягнення кожною дитиною повноліття. Відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. До 12 червня 2016 року спеціального закону про індексацію аліментів не було прийнято, а в Україні діяв Закон України «Про індексацію грошових доходів населення». У частині першій статті 2 цього закону визначені об`єкти індексації грошових доходів населення; при цьому розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, до цих об`єктів не відносився. Верховний Суд України у своїй постанові від 6 листопада 2013 року, прийнятій у справі № 6-113цс13 висловив позицію про те, що розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, на підставі частини другої статті 184 СК України, підлягає індексації за аналогією закону згідно з пунктом 8 статті 8 ЦПК України у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Разом з тим, Законом України № 1368-VIII від 17 травня 2016 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо індексації розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі» частину першу статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» доповнено абзацом сьомим, яким визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів. Згідно із вимогами частини другої статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Ухвалюючи рішення про зміну (збільшення) розміру стягуваних аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 600 грн щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції залишив поза увагою, що зазначення про те, що аліменти на утримання дитини мають бути не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку має місце лише у тому разі, якщо аліменти стягуються у виді певної частки від доходу (заробітку) платника аліментів, а не при визначенні виду стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, розглядаючи зазначений позов в частині вирішення вимог про зміну розміру стягнення аліментів, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. В частині задоволених вимог про зміну способу стягнення аліментів рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується в апеляційному порядку, тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. У частинах першій, шостій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь держави в особі Державної судової адміністрації України стягується судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 051 грн. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Таращанського районного суду Київської області від 5 травня 2021 року в частині зміни розміру стягнення аліментів скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 500 грн (дві тисячі п`ятсот гривень) на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання даного судового рішення законної сили і до досягнення кожною дитиною повноліття. В іншій оскаржуваній частині рішення Таращанського районного суду Київської області від 5 травня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 1 051 грн (одну тисячу п`ятдесят одну гривню) судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: Н.В. Ігнатченко С.А. Голуб Д.О. Таргоній