Постанова Київський апеляційний суд № 364/90/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 вересня 2021 року м. Київ Справа №364/90/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/9958/2021 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області ухваленого під головуванням судді Ткаченка О.В. 30 березня 2021 року в смт. Володарка, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської районної ради Київської області, Володарської територіальної громади Білоцерківського району Київської області про розірвання договору дарування, В С Т А Н О В И В У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив розірвати договір дарування нежитлового приміщення (квартири) від 20 грудня 2003 року, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ним та Володарською районною радою Київської області та стягнути з Володарської районної ради Київської області на його користь моральну шкоду в сумі 100000 грн (а.с.1-4). Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та Володарською районною радою Київської області була досягнута домовленість про проведення обміну об`єктів нерухомості - нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на адміністративну будівлю Володарського районного відділу статистики за адресою: АДРЕСА_2 . Так як об`єкти мають різну форму власності, було узгоджено провести обмін на рівні спільної власності територіальних громад Володарського району та на підставі укладеного ним договору дарування. На виконання домовленостей ОСОБА_1 було подаровано Володарській районній раді Київської області нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, відповідачі свідомо та безпідставно не хочуть вирішити питання про передачу йому, в замін нежитлового приміщення що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , адміністративного приміщення по АДРЕСА_2 . В заяві про уточнення позовних вимог позивач просив врахувати викладені у п. 2 позовні вимоги, про стягнення з відповідачів солідарно моральної шкоди в розмірі 476119, 00 грн (а.с.58). Рішенням Володарського районного суду Київської області від 13 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Білоцерківської районної ради Київської області, Володарської територіальної громади Білоцерківського району Київської області про розірвання договору дарування - відмовлено. Рішення суду мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. Вказано на те, що укладений між позивачем та Володарською сільською радою договір міни не відповідає вимогам ЦК України, так як його предметом є нерухоме майно, до того ж він не є нотаріально посвідченим, а тому не може бути прийнятий до уваги суду. до того ж він укладений після здійснення позивачем правочину дарування. Наведені позивачем обставини розцінені судом як посилання на наявність помилки, проте вказане не є підставою для розірвання договору дарування. А визначених у ст. 727 ЦК України підстав для розірвання договору позивачем не наведено і не доведено. Також судом вказано, що позивач заявив позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди в розмірі 476119,00 грн, які задоволенню не підлягають, так як договір дарування не передбачає взаємної вигоди чи відшкодування збитків. Не погодився із вказаним рішенням суду позивач, ним подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на незаконність рішення у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного її вирішення. Позивач вказує на те, що суд першої інстанції помилково не врахував доводи та докази наведені ним в позовній заяві згідно із положеннями ст.ст. 717-727 ЦК України, а саме обставини та причини розірвання договору дарування. Таким чином, проігнорував положенням ст. 89 ЦПК України. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував його клопотання про забезпечення позову. Також суд першої інстанції в рішенні помилково вказує на те, що позивач просив стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 476119,00 грн, в той час як в уточненій позовній заяві він просив стягнути моральну шкоду. На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу представник Володарської селищної ради вказує на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вказує, що посилання позивача на договір міни не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такий договір не оформлений у відповідності до норм ЦК України. Також зазначає про те, що позивачем не надано доказів настання обставин встановлених ст. 727 ЦК України для розірвання договору дарування. На момент укладення спірного договору такий відповідав волі ОСОБА_1 , він бажав його укладення, чітко усвідомлював його наслідки та бажав їх настання. На момент укладення договору він був дієздатний, не перебував у скрутному матеріальному становищі. Розірвати вказаний договір він вирішив лише через 17 років після його укладення з надуманих причин. Також представник відповідача зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявність причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених ним вимог. Представник відповідача Володарської селищної ради Білоцерківського району Київської області - Куценко А.М. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін. Відповідач Білоцерківська районна рада Київської області свого представника в судове засідання не направили, в листах направлених на адресу суду електронною поштою просили провести розгляд справи за їх відсутності та відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Тому, керуючись ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Судом встановлено, що 20 грудня 2003 року ОСОБА_1 та Володарська районна рада уклали договір дарування, який був посвідчений державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Дяченко Л.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 3073 (а.с.26). За умовами цього договору ОСОБА_2 подарував, а Володарська районна рада прийняла в дар, нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1 . 02 грудня 2004 року року ОСОБА_1 та Володарська районна рада уклали в простій письмовій формі договір міни (а.с.27). Відповідно до умов викладених у цьому договорі, між сторонами здійснюється обмін наступного майна: приміщення по АДРЕСА_2 в кількості 1 шт, власником якого є Володарська районна рада, на приміщення з комп`ютерним обладнанням та меблями по АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_2 . Рішення ХХІ сесії ІV скликання Володарської районної ради Київської області, було надано згоду на безоплатне (як дар) прийняття до спільної власності територіальних громад Володарського району від громадянина ОСОБА_2 нежитлового приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 (а.с.6). В п. 3 вказаного рішення зазначено про гарантування ОСОБА_1 , що в разі прийняття до спільної власності територіальних громад Володарського району приміщення Володарського районного відділу статистики, що знаходиться в АДРЕСА_2 , йому буде продане вказане приміщення по оціночній на момент продажу вартості. Розпорядженням Володарської районної державної адміністрації Київської області № 389 від 28 вересня 2005 року прийнято до спільної власності територіальних громад Володарського району нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 . Надано згоду на обмін об`єктів: нежитлового приміщення в АДРЕСА_1 та будівлі державної форми власності, що обліковується на балансі Головного управління статистики у Київській області, за адресою: АДРЕСА_2 . Надано згоду на прийняття до спільної власності територіальних громад Володарського району, за рішенням Кабінету Міністрів України, нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та надано згоду на передачу у державну власність нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , у порядку обміну (а.с.7). Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 810/2408/17 зобов`язано Володарську районну раду Київської області виконати рішення ІІ сесії ХХ ІV скликання Володарської районної ради Київської області від 05 липня 2002 року № 14-02-ХХІV «Про згоду на прийняття до спільної комунальної власності територіальних громад приміщення районного відділу статистики» та рішення ХХІ сесії ІV скликання Володарської районної ради Київської області від 09 серпня 2005 року «Про надання згоди на прийняття до спільної власності територіальних громад Володарського району нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 » а саме: вчинити дії, направлені на передачу у державну власність територіальних громад Володарського району Київської області приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з метою подальшого відчуження у власність ОСОБА_2 (а.с.8-24). Вказане рішення перебувало на примусовому виконанні, що вбачається з постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 60143050, звіту про його виконання, ухвали суду про відмову у прийнятті звіту про виконання від 26 лютого 2021 року (а.с.28,35-36,59-62) Рішення ІІ сесії VІІ скликання Володарської районної ради Київської області від 12 січня 2016 року було надано згоду на прийняття безоплатно з державної власності в спільну власність територіальних громад Володарського району об`єкту нерухомого майна - адміністративної будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , із зобов`язанням використовувати цю будівлю для розміщення органів місцевого самоврядування або розвитку мережі закладів соціальної спрямованості (а.с.25). Рішенням І сесії VІІІ скликання Володарської районної ради Київської області від 11 грудня 2020 року прийнято безоплатно в комунальну власність Володарської територіальної громади в особі Володарської селищної ради зі спільної власності територіальних громад Володарського району об`єкт та майно спільної власності територіальних громад Володарського району, серед яких нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30-32). Вказане також підтверджується актом приймання-передачі від 05 листопада 2020 року (а.с.77-102). В заяві від 01 лютого 2021 року позивач ОСОБА_2 просив про поновлення строку на звернення до суду (а.с.34). У відзиві на позовну заяву відповідач Володарська селищна рада Білоцерківського району Київської області просили про застосування строку позовної давності визначеного ст. 728 ЦК України (а.с.46-51). За загальним правилом: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч.1 ст 202 ЦК України); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України); правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України). Згідно з положеннями ст. ст. 6,627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В порядку ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Положеннями ст. 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Відповідно до ст. 715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України). В силу ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. В порядку визначеному ст.ст. 718,719 ЦК України, дарунком можуть бути нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Виходячи з положень ч. 1 ст. 720 ЦК України, сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Відповідно до ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. Правові підстави для розірвання договору дарування дарувальником, визначені ст. 727 ЦК України. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримінальне правопорушення проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі. До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік (ст. 728 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. З наведених обставин справи вбачається, що договір про розірвання якого просить позивач є договором дарування нерухомого майна, який був укладений між позивачем та відповідачем Володарською районною радою 20 грудня 2003 року. Вказаний договір був нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі. В судовому засіданні апеляційного суду сторонами визнано, що предмет договору був переданий даному відповідачу і перебуває у його володінні, тобто був виконаний. Сторонами дійсність договору не оскаржувалась і не оскаржується наразі, а отже даний правочин є дійсним і правомірним. За своє правовою природою договір дарування передбачає безумовне його укладення та безоплатну передачу майна. Саме такі умови були визначені сторонами при укладенні спірного договору. А отже твердження позивача про те, що договір дарування був укладений сторонами з метою здійснення обміну майном, що є об`єктами нерухомого майна, не можуть бути прийняті до уваги суду, так як вказане суперечить нормам цивільного законодавства та виходячи з положень ст. 727 ЦК України не є підставою для розірвання договору. Взагалі посилання позивача на договір міни від 02 грудня 2004 року, за яким передбачається здійснення обміну нежитлових приміщень, як вірно вказав суд першої інстанції, не заслуговують на увагу. Хоча вказаний договір не становить предмет спору, проте саме цим договором позивач обґрунтовує свої вимоги про розірвання договору дарування, а тому здійснення судом першої інстанції оцінки цього договору не суперечить вимогам процесуального закону. Однак, обставини укладення цього договору в простій письмовій формі, як і прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо цих двох об`єктів нерухомості не є підставами для розірвання договору в розумінні вимог ст. 727 ЦК України. У позові позивачем не конкретизовані підстави розірвання договору дарування, виклад обставин свідчить про те, що він просить про розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин. Однак, виходячи з природи оспорюваного договору, який є безумовним і безвідплатним, то настання одночасно визначених ст.652 ЦК України умов не вбачається можливим. А отже підставами для розірвання договору дарування можуть бути виключно обставини визначені у ст. 727 ЦК України. Виходячи з положень ст. 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей, що не становлять культурну спадщину, якщо обдаровуваний умисно вчинив кримінальне правопорушення проти життя, здоров`я, власності дарувальника чи членів його сім`ї або обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Наявність таких обставин у даній справі не вбачається, тому правові підстави для розірвання договору дарування укладеного позивачем на користь відповідача 20 грудня 2003 року відсутні. Недоведеність заявлених позовних вимог є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. В ході розгляду справи сторонами заявлено про пропуск строку позовної даності та про його поновлення. Однак, застосування насідків пропуску строку позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позовних вимог є самостійною підставою, яка застосовується у разі обґрунтованості заявлених позовних вимог і відсутності поважних причин для його поновлення. У даній справі заявлені позовній вимоги не є обґрунтованими, а тому розгляд питання про поновлення строку позовної давності чи застосування наслідків пропуску позовної цього строку без поважних причин не є доцільним. Таким чином доводи апеляційної скарги щодо невірного вирішення судом першої інстанції позовних вимог про розірвання договору дарування не знайшли свого підтвердження, висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Разом з тим слід погодитись з доводами апеляційної скарги, що при зверненні до суду в тому числі з уточненими позовними вимогами, позивач просив про стягнення моральної шкоди, вимоги чи обставини щодо майнової шкоди ним не були заявлені, а тому відмова суду першої інстанції у здійсненні відшкодування позивачу майнової шкоди і наведене відповідне обґрунтування є безпідставними. Вирішуючи заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з уточнень, де розмір такого відшкодування визначений сумою 476119 грн. Однак, ні в позові, ні в заяві про уточнення позовних вимог позивач не вказує в чому має проявляється заподіяння такої шкоди, позивачем не наводяться доводи і не вказуються докази наявності моральної шкоди, не обґрунтовується заявлений ним розмір. Відповідно до вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Виходячи з наведених норм, умовами за якими виникає зобов`язання по відшкодуванню майнової та немайнової шкоди є: наявність шкоди, протиправна дія (бездіяльність), вина особи, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. Як вказано вище, стороною позивача не доведено, що шкода була завдана внаслідок неправомірних дій відповідача та за наявності їх вини, а тому відсутні підстави для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження частково, судом дійсно допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню частково. Судом першої інстанції надано оцінку обставинам, що виходять за межі заявлених позовних вимог. Разом з тим, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов вірного висновку про залишення заявлених позовних вимог без задоволення. Тому, колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Виходячи з положень ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У даній справі, хоча і доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково, проте підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні, а тому відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат пов`язаних з розглядом справи за рахунок відповідачів. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Володарського районного суду Київської області від 30 березня 2021 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Білоцерківської районної ради Київської області, Володарської територіальної громади Білоцерківського району Київської області про стягнення моральної шкоди, виклавши мотиви та підстави відмови даних позовних вимог в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 23 вересня 2021 року.