Постанова КЦС ВС № 552/2526/16-ц

Постанова Іменем України 09 грудня 2019 року м. Київ справа № 552/2526/16-ц провадження № 61-45081св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідач - ОСОБА_4 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору дарування квартири. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Проживаючи у квартирі, вона займає кімнату площею 18 кв. м. 06 вересня 2004 року вона уклала договір дарування 1/2 частини квартири з ОСОБА_4 , що проживає на АДРЕСА_2 . Договір дарування посвідчений 06 вересня 2004 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І. В. та зареєстрований у нотаріальному реєстрі за № 2-1919. Укладаючи договір дарування, вона була впевнена, що вони укладатимуть договір довічного утримання та бажала укладання саме договору довічного утримання, тобто проживатиме у цій квартирі довічно, матиме змогу отримувати щомісячну матеріальну допомогу на утримання квартири у межах санітарно-технічних норм, щомісячну матеріальну допомогу (утримання), як того вимагають умови договору довічного утримання. 1/2 частини квартири є єдиним житлом для неї, іншого місця для проживання у неї немає, що свідчить про відсутність у неї на час укладання договору дарування частини квартири необхідності відчужувати це житло шляхом укладання безоплатного договору дарування, що також свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення договору про безоплатну передачу у власність ОСОБА_4 частини квартири. У силу свого похилого віку, а на момент укладання договору дарування їй виповнилося майже 76 років, вона за станом свого здоров`я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, мала необхідність у сторонній допомозі крім органів соціального забезпечення, а також періодично від сусідів. Укладаючи з відповідачем договір дарування вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_4 буде доглядати за нею, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладання між нею та відповідачем. ОСОБА_4 дарунок не прийняв, оскільки право власності ним не зареєстроване. Крім того, відповідач після укладання договору дарування, участі в утриманні майна не приймав, комунальні платежі не сплачував. Весь тягар щодо утримання подарованого нерухомого майна несла лише вона, про що свідчать розрахункові книжки з оплати за опалення та гаряче водопостачання та розрахункові книжки за користування природним газом. Після укладення договору дарування відповідач у квартиру не вселявся, право власності на майно не зареєстрував, жодних дій щодо управління чи користування майном не здійснював. Фактично вона, починаючи з 06 вересня 2004 року відкрито та безперервно володіє нерухомим майном, яке подарувала відповідачу, несе тягар утримання майна протягом 11 років та 9 місяців. Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила розірвати договір дарування 1/2 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений як договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 06 вересня 2004 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І. В., зареєстрований у реєстрі за № 2-1919. Заочним рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 липня 2016року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений як договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 06 вересня 2004 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І. В., зареєстрований у реєстрі за № 2-1919. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладаючи мирову угоду та погоджуючись з її умовами, відповідач фактично визнав, що нотаріально посвідчений договір дарування квартири від 06 вересня 2004 року є за змістом та правовими наслідками договором довічного утримання. Оскільки відповідач свої обов`язки, передбачені мировою угодою від 14 листопада 2010 року не виконує, договір відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України підлягає розірванню. Додатковим рішенням цього ж суду від 08 лютого 2018 року вирішено питання розподілу судових витрат. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, до участі у розгляді справи залучені правонаступники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладаючи 06 вересня 2004 року договір дарування 1/2 частини квартири сторони договору ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підтвердили, що цей договір не носить характер фіктивного та удаваного правочину, укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин. Доказів протилежного сторонами не надано, тому за змістом вказаний договір є саме договором дарування. Умови мирової угоди, визнаної Апеляційний судом Полтавської області ухвалою від 16 листопада 2010 року, не створюють інших, ніж передбачених угодою, юридичних наслідків, оскільки мирова угода стала підставою для закриття провадження у цивільній справі про визнання договору дарування недійсним, а ухвала суду за своїм змістом є процесуальним рішенням за наслідками визнання мирової угоди та з цих підстав - закриття провадження у справі. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У жовтні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що затвердженою між сторонами мировою угодою, змінена суть укладеного між сторонами договору, а саме з договору дарування - на договір довічного утримання. ОСОБА_4 мав намір відправити ОСОБА_1 у будинок для пристарілих. Про відчуження частки ОСОБА_1 надав згоду співвласникам квартири. Державна реєстрація припинення договору дарування на ім`я ОСОБА_4 не проводилась, оскільки за життя ОСОБА_1 , спірний договір дарування в органах БТІ чи ЄДР прав власності ОСОБА_4 не реєстрував. У грудні 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що ОСОБА_1 була його родичкою, а не сторонньою особою, мала гарне здоров`я, пенсію, отримувала допомогу від інших осіб, у тому числі, від своєї племінниці, та догляду від нього не потребувала. Крім того, вона розуміла, що дев`ятнадцятирічний студент без власного доходу не може її утримувати. Укладаючи мирову угоду, сторони пішли на певні поступки одна одній: одна сторона (позивач) відмовляється від своїх вимог, а інша (відповідач) у зв`язку з цим погоджується на надання певної допомоги та на встановлення житлового сервітуту у власній квартирі на користь позивача. При цьому, затверджена судом мирова угода жодним чином не зачіпала та не змінювала умови спірного договору дарування. У лютому 2019 року ОСОБА_2 подала відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій зазначила, що жодних неправомірних чи недобросовісних дій щодо ОСОБА_1 , як адвокат вона не вчиняла. Всі послуги надані відповідно до її рівня компетентності на безоплатній основі. Питання про гонорар жодного разу не виникало. Крім заповіту, покійна неодноразово письмово і усно висловлювала бажання щодо передачі їй вказаного майна у власність ще за її життя. Як вбачається з Інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 зареєстрував спірний договір дарування вже після смерті ОСОБА_1 , тобто, за 17 років із моменту укладення, ОСОБА_4 не виконав обов`язкової вимоги щодо прийняття дару у вигляді нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості. Встановлені судами обставини 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 17 серпня 1995 року Відділом приватизації житла. Згідно з договором дарування від 06 вересня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Фастовець І. В. за реєстровим № 2-1919, ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_4 1/2 частини вказаної квартири. Рішенням Київського районного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування - відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2010 року визнано мирову угоду, укладену 14 листопада 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , за умовами якої ОСОБА_1 припиняє судову справу за її позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного 06 вересня 2004 року. ОСОБА_4 у зв`язку з цим бере на себе зобов`язання не перешкоджати ОСОБА_1 проживати у квартирі до її смерті, надавати їй допомогу в утриманні квартири в межах санітарних норм; добровільно надавати матеріальну і моральну допомогу. У разі подальшого продажу квартири ОСОБА_4 , він передає ОСОБА_6 (племіннику позивача) 15 000,00 грн. Провадження у справі про визнання недійсним договору дарування - закрито. Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 червня 2012 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про спонукання до виконання мирової угоди та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 550,00 грн витрат на утримання квартири і лікування. Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 лютого 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про спонукання до виконання мирової угоди та стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 114,00 грн на утримання, ремонт квартири та лікування. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла. Заяви про прийняття спадщини подали: 29 травня 2017 року - ОСОБА_3 (за законом як племінниця), 31 липня 2017 року - ОСОБА_2 (згідно із заповітом від 14 червня 2016 року). Нормативно-правове обґрунтування Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Відповідно до статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров`я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Договір дарування не може бути розірваний в односторонньому порядку, за деякими виключеннями, зокрема, передбаченими статтею 724 ЦК України та, якщо договір дарування виконується у момент його укладання. Договір дарування зумовлюється особистими відносинами дарувальника і обдаровуваного та укладається з добрим ставленням до обдаровуваного, а тому містить особливі правила його розірвання, що не застосовуються до інших договорів. Загальною підставою для такого розірвання правочину є злісна невдячність обдаровуваного. Це обумовлено також і тим, що законом не може бути передбачено морального обов`язку для обдарованого, спрямованого на вдячність та повагу до дарувальника. Проте законом встановлені певні правові підстави розірвання договору дарування - у випадку вчинення обдаровуваним протиправних та аморальних дій відносно особи дарувальника. У таких випадках дарувальник вправі вимагати розірвання договору дарування та повернення дарунка або відшкодування його вартості. Законом чітко сформульовані умови (підстави) виникнення такого права у дарувальника, причому незалежно від того, чи був договір дарування укладений з обов`язком передати дарунок у майбутньому, чи дарунок вже був переданий дарувальником та прийнятий обдаровуваним. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Установивши, що позивач не надала жодного належного та допустимого доказу про наявність підстав для розірвання договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ті обставини, якими обґрунтовувала ОСОБА_1 свої позовні вимоги про розірвання спірного договору дарування, не є підставами, за якими можливо розірвати цей договір, оскільки підстави розірвання договору дарування на вимогу дарувальника визначені у статті 727 ЦК України і розширеному тлумаченню не підлягають. Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладання, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, є підставою для визнання такого правочину недійсним, а не його розірвання. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик