Постанова 4852 № 280/6465/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 вересня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6465/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (головуючий суддя Артоуз О.О.) у справі № 280/6465/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, в якому просив визнати: протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 17.08.2020 №311 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби майора поліції ОСОБА_1 ; поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Більмацького відділення поліції Бердянського відділу поліції зобов`язати Головне управління Національної поліції в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу починаючи з 18 серпня 2020 року по день поновлення на посаді. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено зі служби в Національній поліції України за власним бажанням до закінчення строку, визначеного п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991, без з`ясування наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків та без врахування того, що 15 серпня 2020 року позивачем було подано рапорт про залишення раніше поданого рапорту про звільнення зі служби в поліції без розгляду у зв`язку з бажанням і далі проходити службу в органах Національної поліції України. Крім того, позивач звільнений під час його тимчасової непрацездатності. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.01.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 17.08.2020 №311 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби майора поліції ОСОБА_1 . Поновлено майора поліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Більмацького відділення поліції Бердянського відділу поліції з 17.08.2020. Стягнуто з Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 69352,00 грн. з врахування сум податків та зборів. Стягнуто з Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5250,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позову. Відповідач зазначає, що позивач виявив бажання звільнитись зі служби в поліції, відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» за п.7 ч.1 ст. 77, про що подав відповідний рапорт від 03.08.2020. 04.08.2020 начальником СКЗ Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області було проведено бесіду стосовно звільнення ОСОБА_1 15.08.2020 позивач повторно подав рапорт, в якому виявив бажання звільнитись зі служби в поліції, у зв`язку з втратою інтересу до служби. Того ж дня, 15.08.2020 ОСОБА_1 подав рапорт про не розгляд рапорту щодо звільнення зі служби, а також 15.08.2020 подав рапорт, що з 15.08.2020 перебуває на стаціонарному лікуванні в Більмацькому ЦРА у кардіологічному відділенні. Також, позивачем було подано рапорт, що в день звільнення 17.08.2020 у відпустці чи на лікарняному не перебував. Керуючись ч.2 ст. 38 КЗпП України, керівництвом ГУНП в Запорізькій області розглянуто причину звільнення позивача, а саме: втрату інтересу до служби як поважну, та керуючись дискреційними повноваженнями, задоволено вимоги рапорту у строк, зазначений позивачем. Відповідно до поданих рапортів про звільнення ОСОБА_2 , зауважує, що втрата інтересу до проходження служби в органах Національної поліції - є поважною причиною, оскільки відповідно до ст. 62 Закону поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави, а відповідно до дискреційних повноважень керівника, данні рапорти були розглянуті, та прийняте рішення про звільнення позивача зі служби в органах Національної поліції. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 в період з 15.08.1997 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, в період з 07.11.2015 по 17.08.2020 - в органах поліції. 17.08.2020 позивач звільнений зі служби в поліції згідно наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 17.08.2020 №311 о/с. Згідно вказаному наказу відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» прийнято рішення звільнити зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Більмацького відділення поліції Бердянського відділу поліції, з 17.08.2020. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 03.08.2020; подання начальника Більмацького ВП Бердянського ВП від 14.08.2020; довідка УЛМТЗ ГУНП від 14.08.2020 №88. Наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 13.10.2020 № 426 о/с внесені зміни до наказу ГУ НП від 17.08.2020 №311 о/с в частині дати складення подання начальника Більмацького ВП Бердянського ВП, а саме: вважати підставою подання начальника Більмацького ВП Бердянського ВП від 17.08.2020. Обставини щодо підстав для звільнення позивача по хронології подій і з`ясування яких у межах цієї справи мають вирішальне значення для розгляду спору між сторонами, полягають у такому. Як зазначає позивач, 03.08.2020 він подав рапорт на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області про звільнення з органів Національної поліції з 17.08.2020 за власним бажанням у зв`язку з тим, що позивач втратив інтерес до служби. Від проходження ВЛК відмовляється, але ввважає свій стан здоров`я незадовільний. Наявний в матеріалах справи рапорт (а.с.30) не містить дати його складання, разом з тим сторони не заперечують факт подачі позивачем цього рапорту саме 03.08.2020. На цьому рапорті стоїть резолюція начальника ГУ НП в Запорізькій області генерала поліції третього рангу Лушпієнка М. «УКЗ/До опрацювання». 15.08.2020 позивачем повторно поданий рапорт на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області, в якому позивач також просить звільнити його з органів Національної поліції з 17.08.2020 за власним бажанням у зв`язку з тим, що втратив інтерес до служби. Від проходження ВЛК відмовляється, але вважає свій стан здоров`я незадовільний. Рапорт містить резолюцію начальника ГУ НП в Запорізькій області генерала поліції третього рангу Лушпієнка М. «УКЗ/До наказу/15.08.2020», а також відмітку про реєстрацію відділом документального забезпечення ГУ НП в Запорізькій області 15.08.2020 за №4415. Того ж дня 15.08.2020 позивачем поданий рапорт на ім`я начальника Більмацького ВП Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області, згідно якому позивач доповідає, що з 15.08.2020 перебуває на стаціонарному лікуванні в Більмацькій ЦРЛ у кардіологічному відділенні. Рапорт містить резолюцію посадової особи про ознайомлення 15.08.2020. 15.08.2020 позивач подав ще один рапорт на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області, в якому просить не розглядати рапорт щодо його звільнення зі служби в поліції у зв`язку з тим, що бажає продовжити службу в поліції на займаній посаді. Рапорт містить резолюцію посадової особи про ознайомлення 15.08.2020, а також відмітки про реєстрацію відділом документального забезпечення ГУ НП в Запорізькій області 17.08.2020 за № 4441, управлінням кадрового забезпечення 18.08.2020 за № 1695. Також матеріали справи свідчать, що позивач на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області подав рапорт без дати, в якому повідомляє, що на день звільнення, а саме: на 17.08.2020 у відпустці чи на лікарняному не перебуває. Вказаний рапорт не містить резолюцій та відміток щодо реєстрації. 27.08.2020 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області листом №3984/05/3-20 надало позивачеві відповідь, що рапорт з проханням не розглядати раніше поданий рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України за власним бажанням уважно розглянутий керівництвом ГУНП в Запорізькій області. Відповідно до п.7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» наказом ГУНП в Запорізькій області від 17.08.2020 №311 о/с на підставі поданого рапорту позивача звільнено зі служби в Національній поліції України з 17.08.2020. Скасування зазначеного наказу за його ініціативою можливо було здійснити до фактичного його підписання та реєстрації. Судом першої інстанції були допитані в якості свідків посадові особи ГУ НП в Запорізькій області, Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області, які підтвердили той факт, що рапорт про бажання продовжувати службу в поліцію та рапорт про перебування на лікарняному було подано ОСОБА_1 в суботу 15.08.2020, які в понеділок 17.08.2020 були особисто відвезені інспектором кадрового забезпечення Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області до Головного управління. Перед реєстрацією вказаних рапортів з ними були ознайомлені посадові особи кадрової служби Головного управління. Таким чином, виходячи з встановлених у справі обставин, вбачається, що на день звільнення позивача зі служби в поліції 17.08.2020 у відповідача були рапорти позивача про його звільнення зі служби за власним бажанням у зв`язку з втратою інтересу до служби і про відмову від раніше поданого рапорту у зв`язку з бажанням продовжити службу в поліції на займаній посаді. При цьому рапорт про бажання продовжити службу поданий позивачем за часом пізніше, що підтверджено і номером реєстрації цього рапорту відділом документального забезпечення ГУ НП в Запорізькій області від 17.08.2020 № 4441. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин застосовуються положення статті 38 Кодексу законів про працю України, це зумовлено тим, що на даний час строки подачі рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням та їх розгляду керівниками органів, підрозділів, закладів та установ поліції, яким дозволено видавати накази по особовому складу, не врегульовані ні Законом «Про Національну поліцію», ні іншим нормативно-правовим актом з питань проходження служби. Так, суд першої інстанції керувався, зокрема, приписами ч.2 ст.38 КЗпП України, згідно якої якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, разом з тим вважає за необхідне зазначити таке. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII. Згідно статті 77 Закону України №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. На час видання спірного наказу про звільнення діяли норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин як норми спеціального нормативно-правового акту. Згідно пп. «ж» п.64 цього Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 68 Положення №114). Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року №21-241а14 зазначив, що згідно з пунктом 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. У зазначеному рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17. Також за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 серпня 2019 року у справі №815/1490/16 та від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17. Приймаючи до уваги, що в спірному випадку до визначеного позивачем дня звільнення - 17.08.2020 позивач 15.08.2020 подав рапорт на ім`я начальника ГУ НП в Запорізькій області, в якому просив не розглядати рапорт щодо його звільнення зі служби в поліції у зв`язку з тим, що бажає продовжити службу в поліції на займаній посаді і з таким волевиявленням позивача посадова особа Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області була обізнана в той же день 15.08.2020, а посадові особи ГУ НП в Запорізькій області 17.08.2020, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, звільнивши позивача 17.08.2020 за вказаних вище обставин, позбавив позивача можливості реалізувати своє право на відкликання поданого рапорту про звільнення за власним бажанням. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивача звільнено зі служби в Національній поліції без наявних для цього підстав, а тому наказ від 17.08.2020 №311 о/с є протиправним і підлягає скасуванню, а позивач поновленню на службу в Національну поліцію. Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Отже, оскільки звільнення позивача за оскаржуваним наказом є незаконним, то відповідно до наведеної норми пункту 24 Положення №114 позивач має право на поновлення на раніше займаній посаді і отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Відповідно до Довідки від 09.12.2020 №2352/12/01-2020 середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 складає 14292,21 грн., середньоденне грошове забезпечення складає 468,60 грн. Враховуючи, що період вимушеного прогулу з 18.07.2020 по 12.01.2020 складає 147 календарних днів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підлягає стягненню за рахунок відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 69352,00 грн. з врахуванням сум податків та зборів. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині. Суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Стосовно доводів відповідача в апеляційній скарзі щодо висновку суду першої інстанції про стягнення на користь позивача за рахунок Головного управління Національної поліції в Запорізькій області витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5250,00 грн. суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Виходячи з аналізу положень статті 134 КАС України, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечував проти визначеного позивачем розміру витрат на правову допомогу, вважаючи, що сума 5250,00 грн. є необґрунтованою та непропорційною до предмета спору, враховуючи, що предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, осяг і складність процесуальних документів не є значними. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходив з того, що 07.09.2020 між адвокатом Єрмоленко Лілією Володимирівною та ОСОБА_1 укладено Договір №275/35-1/20 про надання правової (професійної правничої) допомоги. 15.12.2020 між сторонами Договору підписано Акт прийому-передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокат прийняв на себе зобов`язання здійснити правову допомогу Клієнту у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області від 17.08.2020 №311 о/с «По особовому складу» про звільнення зі служби, а клієнт зобов`язався сплати адвокату гонорар з розрахунку 700 грн. за одну годину по наданню правової допомоги. Адвокат надав наступну правову допомогу: вивчення фактичних обставин спору, ознайомлення з документами, надання консультації клієнту щодо захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах, узгодження правової позиції 700 грн. (1 год.); аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, вивчення судової практики у спірних правовідносинах, складання позовної заяви 1400 грн. (2 год.); ознайомлення з відзивом відповідача та аналіз наданих копій документів 700 грн. (1 год.); участь у судових засіданнях 12.11.2020, 10.12.2020 1050 грн. (1,5 год.); участь у судовому засіданні 22.12.2020 700 грн. (1 год.); складання процесуальних документів (клопотання про виклик свідків, клопотання про зупинення розгляду справи, заява про стягнення витрат на правничу допомогу з додатками) 700 грн. (1 год.), всього 5250 грн. Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №б/н від 15.12.2020 ОСОБА_1 сплачено адвокату гонорар у сумі 5250 грн. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що за умови наявності такої послуги, яка надавалась адвокатом, - вивчення фактичних обставин спору, ознайомлення з документами, надання консультації клієнту щодо захисту його прав та інтересів у спірних правовідносинах, узгодження правової позиції, окрема послуга із ознайомлення з відзивом відповідача та аналіз наданих копій документів є необґрунтованою, оскільки така послуга фактично охоплюється означеною вище послугою, тому в цій частині витрати в сумі 700,00 грн. за надані послуги не підлягають відшкодуванню. Також суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим розмір витрат за участь в судових засіданнях 12.11.2020, 10.12.2020 та 22.12.2020 в загальній сумі 1750,00 грн. (2,5 години), оскільки з матеріалів справи вбачається, що 12.11.2020 судове засідання тривало з 10:57 до 10:59 (а.с.50), 22.12.2020 судове засідання не відбулось через відпустку судді (а.с.71), тому підлягають відшкодуванню витрати адвоката за участь в судових засіданнях з розмірі 700,00 грн. Отже, в даному випадку, оцінивши складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підлягають задоволенню судом витрати у загальному розмірі 3500,00 грн., оскільки суд вважає таку суму співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області задовольнити частково. Скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 280/6465/20 в частині стягнення з Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5250,00 грн., прийняти нове рішення в цій частині. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3500,00 грн. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі № 280/6465/20 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко